Ю.М. Лебеденко,
Луганський національний педагогічний університет
ім. Тараса Шевченка (м. Луганськ)
З переходом у ХХІ століття в нашому суспільстві відбулися кардинальні зміни на всіх щаблях освіти. Головна мета вищої освіти полягає в формуванні всебічно розвиненої та обдарованої особистості, яка буде застосовувати здобуті знання не лише в своїй подальшій професійній діяльності, а й постійно оновлювати та поповнювати їх, і бути всебічно обізнаною людиною.
Дана стаття є частиною дисертаційного дослідження “Формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів у системі їх загальнопедагогічної підготовки”.
Однією з найважливіших особливостей вищої педагогічної освіти є зростання значення компетентності майбутнього фахівця. Сьогодні важливо бути не лише кваліфікованим фахівцем, а й, передусім, компетентним. Компетентний фахівець відрізняється від кваліфікованого тим, що він не лише володіє певними знаннями, уміннями та навичками, що необхідні для його плідної професійної діяльності, а й реалізує їх у своїй роботі; завжди саморозвивається та виходить за межі своєї дисципліни; вважає свою професію великою цінністю. У наш час потреба в компетентності є найголовнішою ознакою та потребою кожної людини. Компетентність допомагає фахівцеві ефективно вирішувати різноманітні завдання, які стосуються його професійної діяльності.
Сьогодні особливу роль у формуванні компетентності особистості майбутнього фахівця відіграє компетентнісний підхід у системі вищої освіти. Поняття “підхід” у загальному розумінні означає певну сукупність різноманітних засобів та прийомів, які діють певним чином на когось. У науковому розумінні поняття “підхід” трактується як вихідна позиція, що складає основу дослідницької діяльності. Загальною ідеєю компетентнісного підходу є компетентнісно-орієнтована освіта, яка спрямована на комплексне засвоєння знань та способів практичної діяльності, завдяки яким людина успішно реалізує себе в різних галузях своєї життєдіяльності.
Довгий період у системі вітчизняної освіти панував підхід, який ґрунтувався на передачі майбутньому фахівцеві лише відповідних знань з певної предметної галузі, а його уміння, здібності та навички не висувалися на перше місце. Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Безумовно, конкретні предметні знання не можна виключати зовсім з освіти майбутнього фахівця, але головною метою нашої освіти, як зазначається у державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)”, є виховання всебічно розвиненої та обдарованої особистості, забезпечення можливостей для її постійного духовного та культурного самовдосконалення.
Компетентнісний підхід в системі освіти розробляють В.Байденко, В.Болотов, П.Борисов, Б.Ельконін, І.Зимня, Т.Іванова, Є.Коган, В.Лаптєв, О.Лебедєв, О.Ленська, Л.Луценко, Г.Подчалімова, Н.Селезньова, Ю.Татур, І.Фрумін, С.Шишов та ін. [1;2;4;6;8;9]. У публікаціях та монографіях вітчизняних та іноземних авторів головна роль компетентнісного підходу в системі вищої освіти вбачається в підсиленні практичної орієнтації освіти, виходячи за межі “ЗУНівської” освіти.
Найголовніша специфіка компетентнісного підходу полягає в тому, що засвоюються не “готові знання”, що передає викладач, а “прослідковуються умови походження даного знання” [3].
Б.Ельконін наголошує на тому, що конкретних знань з певної спеціальності сьогодні недостатньо, і вони виконують підпорядковану роль [9].
Компетентнісний підхід у системі освіти має інноваційний характер, і протистоїть системі освіти, яка панувала в радянській педагогіці – “знання – уміння – навички” (ЗУН). Так звана “ЗУНівська” парадигма сьогодні вже не на першому місці в системі нашої освіти. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах значно швидше відбувається застаріння інформації, ніж завершується період навчання в середній школі чи у вищому навчальному закладі. Великі зміни в соціальній, інформаційній та технологічній галузі призвели до кризи парадигми освіти, що будується лише на передачі ЗУН (знань, умінь та навичок) студентам. Сучасне суспільство потребує фахівців не з “механічно” набутими знаннями, а з духовно-особистісним, творчим та культурним досвідом. В.Краєвський та І.Лернер підкреслюють важливість та актуальність культурологічної моделі змісту освіти. Вони визначають чотири основних компонента культурного досвіду: знання в різних галузях дійсності, досвід виконання різних видів діяльності, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного відношення до об’єктів та способів діяльності людини. Оволодіння певним досвідом призводить до соціалізації майбутнього фахівця. Сучасна освіта не зводиться до простого заучування та відтворення набутих знань, а включає в себе обов’язково культуровідповідне навчання – взаємодію навчання та викладання [7].
І.Зимня виділяє три основні етапи становлення компетентністного підходу в освіті:
Ø перший етап – 1960-1970 рр. – введення в науковий апарат поняття “компетенція”, а також розмежування понять “компетенція” та “компетентність”; початок досліджень різних видів мовної компетенції в галузі лінгвістики; введення поняття “комунікативна компетентність”;
Ø другий етап – 1970-1990 рр. – використання понять “компетенція” та “компетентність” у теорії та практиці вивчення мови (особлива увага приділяється іноземній мові); розробка змісту поняття “соціальна компетенція”/“компетентність”;
Ø третій етап – з 1990 рр. – характеристика та дослідження компетентності як наукової категорії в освіті; професійна компетентність особистості стає предметом спеціального та всебічного розглядання [4].
В.Болотов і В.Сєріков висувають три основні ланки стосовно будування компетентнісної моделі освіти. По-перше, це розширення в структурі навчальних програм з загальноосвітніх дисциплін міжпредметного компоненту (тобто тісні міжпредметні зв’язки – включення в зміст даної навчальної дисципліни матеріал з інших галузей знання та практики). По-друге, це утворення принципової схеми введення компетентнісних елементів в усі освітні галузі навчального плану (тобто побудування навчального предмету, орієнтованного на компетентність, а не на просте відтворення матеріалу). По-третє, це створення профільної старшої школи, яка стане реальною організаційною формою реалізації компетентнісної моделі освіти. Створення такої школи надасть змогу повною мірою реалізувати освітні можливості та потреби громадян [2].
Компетентнісний підхід є основою кардинальних змін, орієнтирів та завдань сучасної системи вищої освіти. У ньому відображається зміст освіти, який не ґрунтується на компоненті ЗУН (знань, умінь та навичок), а передбачає виконання важливих ключових функцій, які стосуються різних сфер. Використання компетентнісного підходу в системі вищої освіти залежить сьогодні не від економічного зросту в нашій державі, а, передусім, від рівня всебічної розвиненості та освіченості особистості. Компетентність аналізується в межах компетентнісного підходу як здібності особистості, які самостійно реалізуються в неї під час її навчання, які будуються на її навчальному та життєвому досвіді. Компетентнісний підхід передбачає не конкретну обізнаність та інформованість людини, а успішне розв’язання складних проблем, які виникають при засвоєнні нових сучасних інформаційних технологій, у відношеннях з іншими людьми, в практичному житті при виконанні соціальних ролей громадянина країни, члена родини, покупця та виборця, при виборі майбутньої професії.
Таким чином, ми можемо зробити такий висновок, що проблема компетентнісного підходу в системі вищої освіти є дуже актуальною та має велике значення в наш час. У сучасному суспільстві рівень освіченості людини вже не визначається лише енциклопедичністю знань, як це було в радянські роки. Сьогодні суспільство потребує від освіченої людини уміння ефективно вирішувати різноманітні проблеми на основі існуючих знань, а також постійно поповнювати знання, тобто безперервно навчатися протягом усього життя. Головною ідеєю компетентнісного підходу є компетентнісно-орієнтована освіта, яка спрямована на комплексне засвоєння різних знань та способів практичної діяльності, завдяки яким людина успішно реалізує себе в різних галузях своєї професійної діяльності, набуває соціальної самостійності, стає мобільною та кваліфікованою, вільно орієнтується в навколишньому середовищі та успішно вирішує складні завдання.
1. Байденко В.М. Концептуальная модель государственных образовательных стандартов в компетентностном формате. – М., 2004.
2. Болотов В.А., Сериков В.В. Компетентностная модель: от идеи к образовательной программе // Педагогика. – 2003. - № 10. – С. 8-14.
3. Громыко Ю.В. Понятие и проект в теории развивающего образования В.В.Давыдова // Известия РАО. – 2000. - № 2.
4. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компе-тентностного подхода в образовании [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kira.org.ru/docs/ae/qualt/keycomp.doc
5. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти // Стратегія рефор-мування освіти в Україні. – К., 2003.
6. Татур Ю.Г. Компетентностный подход в описании результатов и проектировании стан-дартов образования: Материалы ко второму заседанию методологического семинара. – М., 2004.
7. Теоретические основы содержания общего среднего образования / Под ред. В.В. Кра-евского, И.Я.Лернера. – М., 1983.
8. Фрумин И.Д. Компетентностный подход как естественный этап обновления содержания образования // Педагогика развития: ключевые компетентности и их становление: Материалы 9-й научно-практической конференции. Красноярский государственный университет. – Красноярск, 2003.
9. Эльконин Б.Д. Понятие компетентности с позиции развивающего обучения // Современные подходы к компетентностно ориентированному образованию. – Красноярск, 2002.