УДК 378.14:81'25
ФОРМУВАННЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
В МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ-ФІЛОЛОГІВ
С.Ф. Панов,
Національний авіаційний університет (м. Київ)
Розгляд особливостей формування компетентнісно-орієнтованого підходу як основи системи професійної парадигми майбутніх перекладачів-філологів передбачає характеристику системного аналізу у фаховій підготовці. Специфіка діяльності сучасного фахівця-перекладача, перекладача-референта визначається розвитком економічних, політичних та інших зв’язків міжнародного характеру. Це супроводжується стрімким зростанням інформаційного обміну.
До сучасних складових частин перекладацької компетенції відносяться базові, специфічні та спеціальні. За змістом знань, умінь та навичок вони дозволяють успішно вирішувати професійні завдання перекладацької діяльності. Актуальність проблеми дослідження обумовлює необхідність розробки активних методів сучасного навчання на базі розробки нових алгоритмів системи підготовки перекладачів-філологів вищих технічних навчальних закладів (ВТНЗ) для професійно-орієнтованих потреб суспільства у відповідності з високими вимогами, що висуваються до майбутнього фахівця. Велике значення в навчальній діяльності студентів має наявність у них мотиву інтересу до оволодіння професією та розвиток фахових здібностей. При навчанні перекладачів-філологів ВТНЗ цей інтерес може мати багатозначний характер, тому що після навчання майбутньому фахівцю потрібно працювати в письмовому або усному, або разом, художньому, газетному, науковому, науково-технічному, інформаційному діловодстві та інших напрямах. Все це стосується диференційованого підходу до вибору практичної діяльності.
Так, педагогічна діяльність при підготовці перекладачів-філологів ВТНЗ повинна передбачати базову складову частину перекладацької компетенції. До цього відносяться знання, вміння та навички, які потрібні перекладачу в усіх типах перекладу – письмовому або усному незалежно від жанру перекладацького вхідного тексту ( науково-технічний, діловий, газетний або публіцистичний ).
Формування базової складової частини перекладацької компетенції доцільно проводити як два етапи єдиного теоретико-практичного курсу підготовки перекладачів-філологів: "Основи теорії перекладу" та " Основи технології перекладу". Зміст першої складової частини потрібно викладати так, щоб надалі студенти змогли використовувати його при виконанні проблемних завдань та вправ у процесі перетворення знань в уміння. Знання в теоретичному курсі повинні базуватися на системному підході. Одне положення повинно логічно виходити з попереднього. Теоретичні положення повинні поступово деталізуватися, уточнятися, доповнюватися та конкретизуватися в наступному курсі практичного перекладу, новітніх технологіях, у прикладах, коментарях, завданнях та вправах. Аналіз якості перекладу дає різні тлумачення щодо відсутності адекватного ставлення до самого перекладу, його відмінності від переказу, буквального перекладу, вільного перекладу, художнього перекладу. Перекладачеві треба мати чітку позицію щодо перекладу та продукту діяльності – тексту. Недоцільно буде використовувати енциклопедичні та історичні аспекти. Такі розділи можна використовувати в загальних курсах "Перекладацька діяльність та її розвиток" або "Історія перекладу та перекладацької діяльності" чи факультативних курсах.
До специфічних складових частин перекладацької компетенції можна додати ті знання, вміння та навички, які потрібні в одному або декількох споріднених видах перекладу (усний або письмовий) незалежно від жанру (науково-технічний, діловий, газетний або публіцистичний). Реально перекладацька діяльність може бути у письмовій або усній формі. Кожна форма має специфічність, яка потребує від перекладача особливих вмінь та навичок.
Важливими щодо складності є обидві форми перекладу – письмовий і усний. Відомі факти, коли чудові фахівці письмового перекладу не можуть перекласти усно і навпаки. Викладачі можуть зустріти студентів, які проявляють здібності у письмовому перекладі і відчувають труднощі в усному. Ці дві різних за формою діяльності види роботи потребують різних фахових здібностей від студентів. У першому випадку у студента є час на розв’язання перекладацьких проблем, а в іншому випадку - його немає. Треба завжди перекладати „сьогодні на сьогодні”. Вхідні тексти письмового перекладу завжди складніші. Усний переклад знаходить застосування в русі мовних жанрів – публічні виступи, інтерв’ю, усні дискусії. Тексти високої складності (художні, публіцистичні, науково-технічні) перекладаються, в основному, письмово.
До специфічних умінь перекладача, що здійснює письмовий переклад, відносяться вміння користуватися не тільки словниками, але й аналізувати вхідний текст на передперекладацькому етапі та редагувати свій переклад. Для усного перекладу перекладачеві треба мати знання найбільш частотних, застосовуваних перекладацьких відповідностей та автоматичні навички їх застосування. У нього немає часу пригадувати той чи інший еквівалент-термін. Довгі паузи та вагання заважають адекватному сприйманню перекладеного тексту, порушують комунікацію між партнерами. Якщо перекладач не знає правил слово-застосування, це значно знецінює знання слів, особливо при перекладі з рідної мови на іноземну. З огляду на це зазначимо, що міцність запам’ятання мовних одиниць посилюється шляхом повсякденного багаторазового повторення.
До спеціальної складової частини перекладацької компетенції можна додати знання предмета висловлювання та володіння термінологічними одиницями, які мають фахову спрямованість тексту. Перекладачеві доцільно знати термінологічні одиниці у двох мовних поняттях. Якщо перекладач знає назви всіх складових частин літака, але не знає принципу дії, то роль мовного посередника не буде тривалою. Сучасний перекладач-спеціаліст повинен постійно вдосконалювати предметну галузь знань та водночас набувати практичних навичок з оволодіння двомовними термінологічними одиницями.
ВИСНОВКИ
Формування перекладацької компетенції в майбутніх перекладачів-філологів передбачає три складові частини – базова, специфічна та спеціальна. Почати треба з базової, а потім формувати послідовно чи паралельно інші.
1. Ворончук А.П., Шабатина К.М. Підручник англійської мови. - К.:Вища школа, 1982. – 320 с.
2. Панов С.Ф. Впровадження у навчальний процес нових методик іноземних мов за допомогою сучасних засобів та інформаційних технологій // Формування гуманістичного світогляду вчителя: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ.конф., 27вересня 2001р. / Уманський ДПУ ім. П.Тичини. – 2001. – С. 97-98.