УДК 325.561.005
ФАУЛЗІВСЬКА КОНЦЕПЦІЯ НЕМО-«НІХТОВОСТІ» ІНДИВІДА В ОЦІНКАХ ПЕРШОКУРСНИКІВ ТЕХНІЧНОГО ВНЗ
М.П. Стрельбицький,
Вінницький національний технічний університет (м.Вінниця)
2003-го року у вінницькому видавництві «Тезис» побачила світ книга Джона Фаулза «Арістос». Переклад на українську здійснив вінницький літератор та журналіст Віктор Мельник. Читацька конференція, влаштована нами восени того ж року за участю трьох десятків найактивніших у вивченні предмета «Людина і культура» першокурсників ІнАЕКСУ та п. Мельника, виявила особливий інтерес молодих людей до четвертого розділу цієї знаменитої філософської праці англійського письменника ХХ ст.
Назва розділу - «Немо». Тема - переживання сучасним індивідом ніщоти власного існування. Фройдівську трирівневу структуру особистості - Еґо - Супер-еґо - Воно - Д. Фаулз доповнив четвертим елементом, який назвав Немо або анти-еґо: «Під ним я розумію не тільки «ніхто», а також стан бути ніким — «ніхтовість» («nobodiness»). Одне слово, як фізики тепер постулюють існування антиречовини, так само і ми мусимо припустити, що в людській душі існує анти-еґо — немо» [2].
Модерна термінологія з галузі теоретичної фізики додала інтересу в сприйнятті проблеми, поверхово відомої всім зі школи як «комплекс Герострата».
За Д. Фаулзом, немо як „відчуття людиною своєї власної нікчемності і недовговічності, своєї відносності, своєї порівнянності, своєї ніщовості (nothingness)” [2] є породженням новітньої цивілізації з її масовою культурою, монетизацією насолод та запрограмованим продукуванням недовговічних товарів. Означена тріада цивілізаційних ознак найбільш активно обговорювалася учасниками нашої конференції. Схвилював, розтривожив майбутніх інженерів пункт 21-й (усього ж їх в розділі 46). Дослівно: „Ми живемо у вік недовговічних товарів. До виробництва таких товарів причетна більшість із нас. Мало хто зараз виробляє речі, які проіснують довше наступних п’яти років, не кажучи вже про ціле життя. Ми – ланка у ланцюгу. Нас тиранить немо” [2]. Остаточно розбурхало аудиторію обговорення констатованих автором способів боротьби з тиранством немо, що їх застосовує масова людина: тиранство в родині, самоствердження через подружню зраду.
Висновком з тієї конференції стало рішення про включення фаулзівської концепції немо-„ніхтовості” у навчальний план предмета „Людина і культура”.
Наступного навчального року, щоправда, це було здійснено лише на рівні факультативу та як пропозиція однієї з тем для самостійної аналітичної роботи. Навчальний рік 2005/2006 став дебютним для програмового впровадження теми. При цьому було вирішено, що розглядатиметься вона у значенні заключної та поєднуючої в ряду таких найважливіших, як „Структурно-системний аналіз явищ культури”, „Час мій структурований”, „Структура моїх культурних інтересів” та „Емпатія – співпереживання: в житті й мистецтві”.
Аналітика найкраще вдалася у найсильніших академгрупах (ЕП-05, МА-05, ТК-05) та у деяких найталановитіших домашніх письмових творчих роботах.
Найцікавіші з висловлювань у письмових роботах тут і спробую представити та оцінити. Основний критерій – особистісне розуміння проблеми.
Ірина Зварич (факультет автоматики, 5АС-05) пропонує тезу, гідну стати поруч з фаулзівським текстом: „Оскільки нас завжди порівнюють з тими, хто поруч, більшість з нас намагається принизити інших – таким чином самостверджуючись. На жаль, нас не навчили підтримувати тих, хто поруч. Адже можна покращити власну самооцінку, співчуваючи іншим, підтримуючи їх. На мить можна перевести увагу на ближнього. Зацікавленість в іншій людині відверне нашу увагу від зацикленості на власних проблемах.”
Ніби продовжуючи свою одногрупницю, Олена Ліщишина наводить приклад відзначеного Іриною способу самостверджуватись за рахунок очорнювання інших: „Я знаю дівчину, яка цим страждає... В очі – дуже привітна, весела і доброзичлива, а поза очі на тих же людей зводить наклепи, поширює зі швидкістю світла неправдиву інформацію. Звинувачує всіх, крім себе. Таку людину, як вона, швидко не розпізнаєш. Але, на щастя, з часом все випливає, і багато людей, які з нею товаришують, в ній розчаровуються”.
З-поміж проблемних ситуацій підлітка та молодої людини наші першокурсники найпослідовніше критикують не тільки жорстокість та деструктивну поведінку, але й комп’ютерну та телефонну залежність.
Михайло Ліхоткін (МА-05): „Чому ці діти засинають і прокидаються з думкою про нові ігри на комп’ютері? Їх мозок затуманюється. Вони не думають про цікаве живе спілкування зі своїми ровесниками. Для них комп’ютер – це засіб особистого визнання і самоствердження ... Людям потрібно не обманювати себе віртуальною реальністю, а жити справжнім життям”.
Олена Чорна (МА-05): „Ми справді живемо у вік недовговічних товарів. До них належить і такий наш улюбленець, як мобільний телефон. Для багатьох – це основний засіб довести власну нібито значимість. Дехто вважає мобільник стилем свого життя, дехто навіть на уроках грається – так прив’язався. Таким чином ніби й поборюється оте немо. Насправді ж це ніби оболонка, в яку загортається людина від навколишньої дійсності”.
Ірина Пшенична (МА-05): „Для дійсно ділових людей – це найнеобхідніший засіб спілкування. А багато наших ровесників відправляють постійно пусті SMS, дзвонять безперестанку. Це свідчить, що молода людина ніяк не може утвердитись як особистість. Вона намагається мобільним телефоном заповнити внутрішню порожнечу...”
З-поміж пропонованих позитивних виходів із ситуації „муки немо” привертає увагу такий: „Для того, щоб не виникала атрофія особистості, треба, щоб людина відчула свободу вибору в державі. Потрібно, щоб усі люди частіше голосували” (Володимир Гриценко, МП-05). Інший – довірливе зізнання з власного досвіду: „Нам, молодим, потрібні кумири. Мій кумир – Мохамед Алі. Я знаю, що ніколи не буду таким, як він... Тому, щоб побороти моє немо, мені потрібно в дечому відрізнятися від нього, бо я – це я, а він – це він” (Максим Соляр, ЕП-05).
Окреме місце посідають покликання на любов та віру.
„Можливо, це надто наївно, проте я вважаю, що саме любов керує життям людини. У любові і спасіння, і зцілення особистості” (Людмила Мартинюк, 5АС-05)
„Головне, мені здається, не немо, не анти-немо, а саме любов, яку я маю дарувати... Я помітила, що коли не подобаюсь якій-небудь людині, то варто навіть просто подумати, що я її люблю як істоту, яка створена для того, щоб жити, так само, як і я, - й вона ніби відчуває моє ставлення до неї і починає ставитись до мене нормально” (Наталя Романенко, МП-05).
„На мою думку, здобути перемогу над немо допоможе віра... Тільки віра зможе відродити людину і зробити її ближчою до Бога та віддаленішою від немо” (Олександр Вознюк, МА-05).
Марина Мещерякова, відмінниця навчання і майже ідеальний староста найпозитивнішої групи ЕП-05, у своїй дослідницькій роботі навертає нас до спільної основи любові та віри – співпереживання. Дуже приємно це засвідчувати, оскільки на одному з попередніх уроків ми вже вкотре у цих стінах виводили формулу емпатії-співпереживання: „Я плюс Інший дорівнює Я-Інший. Я психологічно виходжу за межі мого Его, я причащаюся світу людей”.
Вінцем усіх наших навчальних і дискусійних студій стала співавторська доповідь Олександра Гжесяка та Руслана Насадюка (МП-05) на звітній науковій конференції університету в березні 2006 року. Називалася доповідь скромно: „До проблеми фаулзівської концепції „ніхтовості” індивіда”, але містила, окрім теоретичних засновків та практичних розглядів, результати невеличкої анкети - „Немо і анти-немо у вашому житті”, - що її провели співдоповідачі серед однокурсників. Основний висновок доповіді мав особистісний акцент: „Немо присутнє у нашому житті, незважаючи на те, знаємо чи не знаємо ми про його існування. Але краще – знати. Теза ж Д. Фаулза про те, що „прості люди” немо не переймаються – спірна. Вірогідні шляхи долання комплексу „ніхтовості” - творчість, любов, глибока релігійна віра.”
А найбільш повне загальносуспільствознавче резюме до проблеми прозвучало у висновковій частині письмової роботи першокурсниці факультету будівництва Альони Бондар (2Б-05): «Особливо гостро немо відчувається у двох сферах людського буття — духовній і політичній. Нездатність щось змінити пригнічує, робить неможливим вирішення проблеми однією людиною. Пасивність окремої людини приводить її до відчуття себе «ніким». Пасивність народу призводить до втрати ним відчуття національності. Це робить населення країни фактично недієздатним».
ВИСНОВКИ
Оскільки гуманізація інженерної освіти — це, за афористичним визначенням ректора Вінницького національного технічного університету, «перш за все, створення у технічному вузі позитивної аури сприйняття загальнолюдських цінностей», а супутня їй гуманітаризація передбачає засвоєння студентами широкого системного ТЕЗАУРУСУ гуманітаристики [1], то маємо підстави констатувати: вивчення першокурсниками-«технарями» фаулзівської концепції Немо-«ніхтовості» означену ауру активізує, а означений тезаурус, розширюючи та поглиблюючи, актуалізує. Можна лише побажати, аби й на старших курсах та в магістерській підготовці до цієї теми нам — уже на вищому ступені життєвого та фахового досвіду наших вихованців — повертатись.