УДК 378.14

Теоретичні аспекти адаптації студентів І курсу до навчання у ВНЗ

Буяльська Т. Б., к. філос. н., проф.;
Прищак М. Д., к. пед. н., доц.,
Вінницький національний технічний університет

Питанню адаптації студентів до умов навчання у ВНЗ в сучасній психологічній літературі приділяється значна увага. Зокрема, це наукові пошуки Т.Алексєєвої, Ю.Бохонкової, Н.Герасимової, В.Демченка, О.Кузнєцової, Л.Литвинової, В.Скрипник, І.Соколової та ін.

Педагогічні аспекти адаптації студентів розглядаються в працях С.Гури, В.Сорочинської, В.Штифурак та ін. Та все ж аналіз педагогічної літератури засвідчує недостатність уваги науковців саме до проблеми розробки педагогічних моделей адаптації, визначення її основних чинників.

Важливим напрямом в цьому контексті є дослідження теоретичного і практичного досвіду роботи інституту кураторів. Проблема діяльності куратора академічної групи не є новою. В сучасній педагогічній літературі їй приділяється належна увага. Але питання роботи кураторів академічних груп по адаптації першокурсників в умовах ВНЗ в сучасній педагогіці вивчені ще недостатньо.

Сучасні вимоги до навчально-виховного процесу, набуття куратором статусу головного фігуранта в реалізації програм виховної роботи [1] потребують посилення  педагогічних досліджень у цій сфері з метою розробки ефективних практичних методик по адаптації студентів.

Термін “адаптація” використовується в різних галузях наукового знання, однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Так, одні автори розглядають адаптацію як процес, результат “пристосування”, а інші як “взаємодію” людини з людиною (певним колективом, групою), або як  “взаємодію” людини і середовища.

На нашу думку, процес адаптації передбачає, перш за все, активність самого суб’єкта діяльності,  яка вимагає осмислення своїх дій і вчинків, пошуку власних шляхів рішень відповідно конкретним умовам життєдіяльності, аналіз характерних особливостей і результатів взаємодії (в даному випадку першокурсника) з новими людьми і обставинами. Адаптація містить у собі складні, багатогранні взаємини людини з довкіллям.

Останнім часом поняття взаємодії все частіше зустрічається у визначеннях адаптації. Саме поняття “взаємодія” припускає деяку рівноправність суб’єктів і об’єктів, їх взаємозв’язок, взаємний вплив, взаємну дію. Природно, що у контексті біологічної адаптації, за умови високої залежності індивіда від малорухомого середовища, термін “пристосування” більш точно відбиває суть процесу. Оскільки зростає інтерес дослідників до соціально-психологічної адаптації, то і поняття “взаємодія” стає більш актуальним. Як правило, опис процесу адаптації як взаємодії щільно пов’язаний з визнанням активної ролі особистості в процесі адаптації. Поняття взаємодії найбільше точно відбиває особливості процесу соціально-психологічної адаптації.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини опанувати сукупність соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості особистості як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем – сенс буття, життєві цілі, спосіб життя, любов, вірність тощо. Однак, у 17-19 років, коли відбуваються пошуки власного духовного простору, коли загострюється потреба смисложиттєвого самовизначення, взаємодія з „іншим”, „новим” може породжувати конфлікти, протистояння, викликати неадекватні реакції та оцінки. 

Маємо констатувати, що адаптація студентів-першокурсників в умовах нового середовища, в умовах нової системи освіти у вищих навчальних закладах не завжди проходить успішно.

Дослідження процесу адаптації першокурсників в умовах ВНЗ дозволяють виділити наступні головні труднощі:

– переживання, пов’язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого життя;

– невизначеність мотивації вибору професії;

– недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, необхідності приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;

– невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та батьків;

– нові умови діяльності студента у ВНЗ – це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;

– пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

– налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході до гуртожитку;

– відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об’єктивно неминучі, інші носять суб’єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі.

Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система включення його в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес адаптації психологічно комфортним.

В результаті вивчення психологічної та педагогічної літератури з проблем вищої школи, дослідження практичних аспектів адаптації першокурсників у Вінницькому національному технічному університеті розроблена теоретична модель адаптації студентів в умовах вищих навчальних закладів.

Вона базується на поглядах психологів, які визнають наявність зовнішньої і внутрішньої видів адаптації, синтез яких і визначає поняття “загальної адаптації”. Зовнішня адаптація передбачає професійну і соціальну адаптації, внутрішня –  біологічну і психологічну адаптації.

Багатовимірну систему зовнішньої і внутрішньої адаптації ми можемо визначити як “соціально-психологічна адаптація”, складовими якої є:

· професійна адаптація: профорієнтаційна адаптація; адаптація до навчального процесу (дидактична адаптація);

· соціальна адаптація: пристосування індивіда до групи, всього студентського колективу; прийняття нормативно-правових вимог перебування у ВНЗ; осмислене прийняття норм моралі та культури; адаптація до умов проживання у гуртожитку

· біологічна адаптація: адаптація організму до нових умов (кліматичних, побутових, санітарних), режиму праці, сну, фізичних та нервових навантажень; режим і якість харчування;

· психологічна адаптація: стан психологічного задоволення (незадоволення), комфорту (дискомфорту), відчуття внутрішньої і зовнішньої гармонії (дисгармонії) від успішності (неуспішності) професійної, соціальної та біологічної адаптацій; вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності.

На процес адаптації впливають відповідні фактори, які є сукупністю умов чи обставин, що і визначають рівень, темпи, а також  стійкість і результат адаптації. Знання і аналіз цих факторів є неодмінною умовою і передумовою керування  адаптаційними процесами.

Нами визначені, як внутрішні, так і зовнішні фактори соціально-психологічної адаптації студентів до умов ВНЗ:

Фактори професійної адаптації:

– ставлення студентів до обраної професії і бажання працювати в певній галузі знань; прагнення поглибити знання про особливості професії, стати фахівцем в обраній спеціальності;

– рівень підготовки абітурієнта до навчання у вищому навчальному закладі: відповідність обсягу і рівню знань, умінь і навичок абітурієнтів вимогам освітнього процесу; потреба абітурієнта в навчальній діяльності;

– усвідомлення необхідності засвоєння визначеного обсягу знань для одержання професійної освіти;

– стійкий інтерес до предметів спеціального і загального циклу;

– набуття навичок самостійності в навчальній і науковій праці;

– потреба самоосвіти;

– уміння застосовувати знання на практиці;

– структура та організація навчального процесу;

– професійна та педагогічна компетентність викладачів навчального закладу;

– наявність інституту кураторства;

– педагогічний і психологічний моніторинг ходу навчального процесу;

– індивідуальний підхід до студента, незалежно від показників успішності;

– задоволеність міжособистісними відносинами у студентській групі та ін.

Фактори соціальної адаптації:

– рівень розвитку духовності індивіда;

– рівень соціальної і моральної зрілості;

– рівень психологічної культури;

– рівень культури поведінки;

– рівень правової культури;

– рівень мовленнєвої культури;

– індивідуально-особистісні особливості розвитку психічних процесів;

– бажання брати участь у суспільному житті навчального закладу;

– комунікативні властивості індивіда;

– вироблення особистісного стилю поведінки, здатність до її кореляції;

– реалізація у навчальному закладі принципів педагогіки співробітництва та ін.

Фактори біологічної адаптації:

– загальний стан здоров’я і тип організації нервової діяльності;

– санітарно-гігієнічні умови навчання;

– організація побуту, харчування, відпочинку студентів.

Фактори психологічної адаптації.

Визначення і аналіз факторів психологічної адаптації ускладнено тим, що психологічна адаптація, з одного боку є умовою різних адаптаційних процесів, а з іншого – вона є їх кінцевим результатом, як певний психологічний стан задоволення (незадоволення), комфорту, гармонії.

Тому факторами психологічної адаптації є:

– успішність (неуспішність) професійної, соціальної та біологічної адаптацій (професійне самовизначення, соціальний статус, сформованість соціально-значимих здібностей, якостей, становище в колективі, задоволення (незадоволення) особистим статусом, можливість прояву індивідуальності та ін.);

– характерологічні особливості і якості особистості;

– вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності;

– наявність служби психологічної підтримки;

– розробка і впровадження соціально-психологічних засобів формування й корекції адаптованості студентів перших курсів вищих навчальних закладів.

Запропонована класифікація дозволяє розглядати адаптацію студентів як комплексний, динамічний процес, обумовлений взаємодією профорієнтаційних, соціальних, біологічних і психологічних факторів.

На основі теоретичної моделі адаптації студентів першого курсу в умовах ВНЗ у ВНТУ розроблена і реалізується система практичних заходів  по адаптації студентів.

Важливим аспектом системи адаптації студентів в умовах навчального закладу є визначення критеріїв адаптації. Теоретичні і практичні пошуки засвідчують складність даної проблеми і потребують подальших наукових досліджень.

Нами визначені як внутрішні, так і зовнішні критерії процесу та результату соціально-психологічної адаптації:

 Внутрішні критерії:

Визначальним внутрішнім критерієм адаптації студента в умовах ВНЗ і узагальненим критерієм адаптації загалом, є стан задоволення процесом і результатом професійної, соціальної та біологічної адаптації. Причому, даний стан не є результатом пристосування до об’єкту адаптації, а результатом взаємодії людини з відповідним середовищем. Взаємодія  передбачає процес взаємовпливу, що приводить до зміни як людських якостей так і самого об’єкту. Взаємодія щільно пов’язана з визнанням активної ролі особистості в процесі адаптації та з підвищенням статусу свідомої перетворюючої поведінки. Тому, важливим є розвиток у людини відповідних властивостей, які б, з одного боку, були чинниками впливу на об’єкт (середовище) адаптації, а з іншого, виступали внутрішніми детермінантами і складовими стану задоволення процесом і результатом адаптації. До них ми можемо віднести такі:

– висока мотивація  розвитку духовності, соціальної, професійної компетентності та  самоактуалізації загалом;

– адекватність самооцінки;

–  почуття власної гідності;

–  розвиток внутрішньої свободи;

–  здатність відстоювати свої переконання;

–  здатність будувати конструктивні взаємини;

–  здатність керувати своїм емоційним станом;

–  розвинуті комунікативні здібності;

–  розвинені механізми саморефлексії;

–  усвідомлення потреби самоосвіти;

–  конструктивне ставлення до критики інших;

–  відкритість;

–  мотивована критика власного сценарію і стратегій поведінки;

–  повага до людини;

–  бажання брати участь у суспільному житті навчального закладу;

–  стан здоров’я людини та ін.

Зовнішні критерії:

– виконання студентами правил і вимог навчального процесу;

– пристосування до характеру, змісту, умов і організації навчального процесу;

– навички самостійності в навчальній і науковій сферах; реалізація завдань самоосвіти;

–  уміння застосовувати знання на практиці;

– актуалізація в життєдіяльності особистості високого рівня соціальної і моральної зрілості, психологічної культури, правової культури, мовленнєвої культури, культури поведінки, рівня розвитку духовності особистості загалом;

–  участь у суспільному житті навчального закладу;

– міжособистісні взаємини студента у студентському середовищі (групі);

–  безконфліктна поведінка;

– комунікативна компетентність;

–  вироблення власного стилю поведінки та ін.

Комплексне знання сукупності факторів соціально-психологічної адаптації, орієнтацію на певні критерії, що характеризують результативність процесів адаптації, можуть стати методичним підґрунтям для роботи куратора, який не тільки здійснює моніторинг, але і контролює процеси адаптації першокурсників. На основі запропонованого структурного аналізу будуються як загальна адаптаційна модель для всієї групи, так і індивідуальні моделі з урахуванням особистісних характеристик і потреб кожного студента.

Висновки

Проведене дослідження показує, що адаптація студентів в умовах вищого навчального закладу є складним, багатоаспектним, синтетичним, динамічним процесом. Це вимагає синергетичного підходу до дослідження проблеми, поєднання зусиль філософії, психології, педагогіки, фізіології та інших наук. Особливо важливим є питання розробки і реалізації психолого-педагогічних моделей роботи кураторів по адаптації першокурсників в умовах вищого навчального закладу.

Усвідомлюючи багатогранність проблеми ми зосередили увагу тільки на деяких аспектах досліджуваної проблеми і зробили спробу концептуально визначити можливу психолого-педагогічну модель адаптації в контексті роботи кураторів.

Література

1. Вища освіти України – Європейський вимір: стан, проблеми, перспективи // Матеріали до підсумкової колегії МОН. – „Освіта України”, №21-22, 19 березня 2008 р. – С. 19.

2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформ. зб.  Міносвіти України. – 1996. – № 13. – С. 2 – 15.

3. Теорія і практика духовно-морального виховання дітей та молоді / Постанова Загальних зборів Академії педагогічних наук України від 7 грудня 2005 року.