Гуманізм та освіта

IX міжнародна науково-практична конференція

електронне наукове видання матеріалів конференції
ВНТУ >> Наукові конференції ВНТУ >> МНПК Гуманiзм та освiта >> IX МНПК Гуманiзм та освiта - 2008

УДК 377.1

ДІАГНОСТИКА СФОРМОВАНОСТІ АЛЬТРУЇСТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

Ірина Стецько
аспірантка 3 курсу кафедри педагогіки
Тернопільського національного педагогічного університету
ім. Володимира Гнатюка


Постановка проблеми: Педагогічне діагностування є складовою частиною будь-якого спеціально організованого навчально-виховного процесу, пронизує всі компоненти структури, етапи і ланки. Воно взаємопов’язане з кожним елементом спланованого дійства як системи: метою, завданнями, закономірностями й принципами; змістом, формами організації, методами, засобами та умовами навчання; досягнутими результатами навченості, вихованості та розвитку особистості школяра [1,70-71]. Власне діагностика досліджуваного нами явища є, на нашу думку, нагальною на часі, оскільки пов’язана з недостатнім вирішенням й вивченням цієї проблеми у психолого-педагогічних розвідках.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологічні і теоретичні підходи до виявлення проблеми здійснено з використанням праць Т. Білоус [1], К. Інгекампа [2], А. Кочетова [7], І.Кравченко [5], І. Підласого [8] та інших.

Метою статті є діагностування існуючого рівня сформованості альтруїстичних якостей в учнів старших класів загальноосвітніх шкіл.

Виклад основного матеріалу.

Важливим, у контексті нашого дослідження, є з’ясування сутності педагогічного діагностування. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що педагогічна діагностика (в перекладі з грецької “здатність розпізнавати”) – це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб’єкта діагностики; це визначення характеру та обсягу здібностей учнів, труднощів, яких вони зазнають у навчанні, відхилень у поведінці [6], [7].

Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб’єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів.

Таким чином, педагогічна діагностика – це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об’єктів (суб’єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання [7].

Сучасних науковців дедалі частіше цікавлять питання педагогічного діагностування. Суттєвим для нашого дослідження є наукові викладки І.Підласого, котрий під цим поняттям розуміє контроль, перевірку, й нагромадження статистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій і прогнозування подальшого розвитку подій. Учений вважає педагогічним діагнозом наочний відбиток комплексного впливу педагогічних факторів, який дає вчителю надійну та оперативну інформацію про те, як переплелися у взаємодії різноманітні причини, які з них у даний момент небезпечні, де намітився спад характеристик ефективності [8].

Цікавим у цьому ракурсі є підхід К.Інгекампа, який виділяє в діагностичній діяльності такі аспекти: а) порівняння; б) аналіз; в) прогнозування; г) інтерпретацію; д) доведення до відома учнів результатів діагностичної діяльності; е) контроль за впливом на учнів різних діагностичних методів [2].

У контексті нашого дослідження важливим елементом є комплексний аналіз розвитку особистості школяра у вигляді психолого-педагогічної діагностики. У педагогіці й психології під терміном діагностика особистості школяра розуміють виявлення індивідуальних особливостей рівнів вихованості кожної дитини та загального її розвитку [7].

А.І.Кочетов виділяє такі методи педагогічної діагностики:

І. Загальні методи вивчення особистості і колективу:

а) інформаційно-констатуючі (анкета, інтерв’ю, бесіда, анкета-коментар, ранжування);

б) оцінюючі (рейтинг): компетентні судді, експертна оцінка, незалежні характеристики, оцінка, самооцінка.

ІІ. Продуктивні методи: вивчення творчості учнів, тести – особистісні, тести – ситуації.

ІІІ. Дієво-поведінкові методи: спостереження (пряме, опосередковане, спостереження-включення і т. д.), дискусії, диспути, аналіз у взаємодії, ситуації (природні, штучні), соціометричні методи, встановлення референтності особистості і колективу [7].

У процесі діагностичного експерименту ми опиралися на низку положень й методів, викладених вище.

Мета діагностичного експерименту полягала у визначенні стану сформованості альтруїстичних якостей в учнів старших класів, а також виявленні факторів й чинників, що впливають на процес формування альтруїзму. Враховуючи мету , визначено наступні задачі дослідження:

Даний етап експерименту здійснювався впродовж 2005-2006 рр. на базі загальноосвітніх навчальних закладів міст Тернополя та Дрогобича. Дослідженням було охоплено 252 школярі старших класів, з них: 131 особа – ЗОШ №9 м. Тернополя; 53 особи – ЗОШ №24 м. Тернополя; 36 осіб – ЗОШ №7 м. Тернополя; 32 особи – ЗОШ №15 м. Дрогобича.

Для більш повної й об`єктивної оцінки даних та одержання інформаційної бази в процесі дослідження ми використовували низку діагностичних й обсерваційних методів:

Результати діагностичного експерименту дали нам змогу з’ясувати вихідний рівень сформованості альтруїзму у сучасних старшокласників і спрогнозувати в подальшому дослідно-експериментальну-роботу.

У ході дослідження нами були використана педагогічна діагностика, що ґрунтувалась на гносеологічному, процесуально-діяльнісному, суб’єктивно-особистісному критеріях [4, 86-88], де гносеологічний критерій включає знання стосовно базових понять; поінформованість про сутність альтруїстичних взаємин; готовність до самостійного визначення сутності даних понять та їх ознак; вміння диференціювати тенденції альтруїстично-егоїстичних проявів у суспільстві; обізнаність з традиціями виховання альтруїзму в Україні та за рубежем; розуміння механізмів виховання альтруїстичних якостей особистості у сучасному суспільстві; процесуально-діяльнісний – визначає вибір високої мети на основі моральних цінностей, ціннісних орієнтацій і досягнення її; головні мотиви, якими керується особистість в альтруїстичних/егоїстичних вчинках, прийнятті рішень, поведінці; здатність й прагнення до креативної діяльності у міжособистісних взаєминах; суб’єктивно-особистісний – наявність тих характерних рис вдачі, що визначають моральні дії і поведінку індивіда; включає готовність використовувати знання у життєвій практиці, а також безпосередньо вчинки, справи і поведінку індивіда.

Для наочності подамо перелічені вище критерії та їх показники у табл. 1.

Таблиця 1

Критерії й показники рівня сформованості альтруїзму у старшокласників

Критерії

Показники сформованості альтруїзму, в яких проявляється даний критерій

1.Гносеологічний

а) знання про базові поняття: альтруїзм, емпатія, безкорисливість, толерантність, милосердя;

б) поінформованість про сутність альтруїстичних взаємин;

в) готовність до самостійного визначення сутності даних понять та їх ознак;

г) вміння диференціювати тенденції альтруїстично-егоїстичних проявів у суспільства на вербальному рівні;

д) обізнаність з традиціями виховання альтруїзму в Україні та за рубежем;

е) розуміння механізмів виховання альтруїстичних якостей особистості у сучасному суспільстві;

є) творчий підхід до розуміння особливостей виховання альтруїзму.

2.Процесуально-діяльнісний

а) намагання дотримуватися альтруїстичних вимог у практичній діяльності;

б) ставлення перед собою високої мети і досягнення поставлених завдань;

в) робота над власним моральним зростанням;

г) керівництво у вчинках альтруїстичними якостями і нормами моралі;

д) врахування інтересів і потреб оточуючих, прагнення творити добро заради інших, бажання безкорисливо допомагати іншим;

е) уміння приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність;

є) здатність й прагнення до креативної діяльності у міжособистісних взаєминах.

Суб’єктивно-особистісний

а) наявність альтруїстичних якостей на рівні переконань;

б) емоційно-оцінне ставлення до моральних норм;

в) альтруїстична спрямованість мотивів;

г) готовність до доброчинності, безкорисливої діяльності;

д) уміння успішно взаємодіяти і співпрацювати з оточуючими на засадах альтруїзму;

е) переконаність у суспільній значущості альтруїстичного виховання молоді;

є) наявність творчої ініціативи.

Підсумковий контент-аналіз проведених анкет, опитування, бесід, спостережень, вчинків дозволив нам виділити чотири рівні сформованості альтруїзму у старшокласників на етапі діагностичного експерименту: високий, достатній, середній і низький. Кожному означеному рівню характерні певні показники й ознаки критеріального підходу викладеного вище.

Узагальнені результати дослідження стосовно кожного схарактеризованого критерію відбито на рис 1,2,3,4,5.

Рис. 1. Діаграма рівнів сформованості альтруїзму у старшокласників за гносеологічним критерієм.

Рис. 2. Діаграма рівнів сформованості альтруїзму у старшокласників за процесуально-діяльнісним критерієм

Рис.3. Діаграма рівнів сформованості альтруїзму у старшокласників за суб’єктивно-особистісним критерієм

Проаналізуємо дані, наведені у рисунках 1,2,3, простежуючи рівні сформованості альтруїзму у старшокласників за схарактеризованими вище критеріями.

За гносеологічним критерієм немає жодного старшокласника, який відповідав би високому рівню сформованості альтруїзму. До достатнього рівня віднесено 36,6% учнів, відповідно середнього – 43,4% і низького – 20%.

Стосовно процесуально-діяльнісного критерію маємо дещо оптимістичніші результати, показово, що високий рівень сформованості бажаних характеристик властивий 7% старшокласників, достатній – більш ніж третині опитаних (34%); середній - 38%; і низький – 21%.

Щодо суб’єктивно-особистісного критерію показники сформованості перегукуються, до певної міри, з означеним вище. Так, високий рівень сформованості альтруїзму є притаманний 6,5% старшокласників. Достатній рівень характерний 33,4% опитаних, відповідно середній – 41,2% й низький –18,9%.

Узагальнення результатів дослідження дало змогу виявити стан сформованості альтруїзму у сучасних школярів старших класів, що відображено на рис.4.

Рис. 4. Діаграма рівнів сформованості альтруїзму у сучасних старшокласників (у%)

Висновки: Дані дослідження свідчать про те, що стан сформованості альтруїзму у сучасних старшокласників перебуває на недостатньому (середньому) рівні й потребує подальшого формування й відповідної корекції.

Причинами недостатньої сформованості бажаних характеристик є, на нашу думку, фрагментарність й неінтегрованість моральних знань й уявлень старшокласників, необізнаність з проблем альтруїзму та альтруїстичних взаємин, обмеженість особистого життєвого досвіду, відсутність моральної діяльності, зокрема альтруїстичного спрямування, нестабільність позитивних моральних взаємин у класі, сім’ї, суспільстві, а також прорахунки й недоопрацювання дорослих у шкільному й родинному вихованні.

Дієвими механізмами й ефективними методами, які б сприяли оптимізації формування альтруїстичних якостей у підростаючого покоління вважаємо:

  1. зміна парадигми шкільної освіти (здійснення навчально-виховної діяльності з урахуванням національних пріоритетів й принципів гуманізму, альтруїзму, демократизму);

  2. акцентуація уваги на вихованні означених якостей у шкільному, родинному вихованні;

  3. запобігання негативного впливу соціальних й суспільних чинників, а саме: оточення (навколишнього середовища); ЗМІ (телебачення, Інтернет, преси, тощо);

  4. залучення до доброчинної діяльності (участь у благодійних акціях, допомога безпритульним, сиротам, пенсіонерам, малозабезпеченим й соціально незахищеним верствам населення; людям з фізичними вадами і т.п.);

  5. перегляд діючих навчальних планів та програм, їх змістове наповнення, націлене на виховання альтруїстично-спрямованої особистості;

  6. підвищення професійної компетенції педагогічних кадрів, що передбачає цілеспрямовану підготовку з виховання бажаних характеристик;

  7. розробка курсів, окремих блок-модулів, навчально-методичного забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів;

  8. вивчення та узагальнення вітчизняного й зарубіжного досвіду з проблем виховання альтруїзму та їх висвітлення в мас-медіа, матеріалах фахового спрямування, професійних журналах, на науково-практичних семінарах, засіданнях, конференціях, тощо;

  9. комплексна й системна взаємодія всіх виховних чинників (сім’я, родина, друзі, школа, суспільство, соціальні, політичні й економічні інституції).


Література

  1. Білоус Т. М. Виховання толерантності в студентів вищих педагогічних закладів у процесі вивчення іноземної мови. Дис. …канд. пед. наук. – Рівне, 2004. – 228с.

  2. Ингекамп К. Педагогическая диагностика. – М.: Педагогика, 1991. – 238с.

  3. Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь. – М.: Изд. центр «Академия»; 2000. – 176с.

  4. Колмагорова Л.С. Становление психологической культуры школьника. // Вопросы психологи. - №1 – 1992. – С.83-91.

  5. Кравченко І.В. Формування у підлітків моральних вчинків у позакласній роботі. Автореф. дис. …канд. пед. наук. – Київ, 2004. - 16с.

  6. Педагогічний словник / За ред. дійсного члена АПН України Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516с.

  7. Педагогічна діагностика як один із найважливіших етапів виховних технологій // www.tnpu.edu.ua/subjects.

  8. Підласий І.П. Діагностика та експертиза педагогічних проектів. – К.: Україна, 1998. – 343 с.