УДК 338.2
А. І. Безуглий, Д. О. Мельников,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
При вивченні студентами курсу «Політологія» важливого значення набуває проблема формування державної молодіжної політики. Це обумовлено тим, що побудова демократичного суспільства передбачає формування державної політики по відношенню до тієї категорії населення, яка особливо цього потребує, зокрема молоді. І це не випадково. Адже молоді люди – це особлива категорія населення, від якої залежить майбутнє країни, успішне вирішення економічних і політичних проблем у суспільстві, перехід його до нового стану.
Поштовх до реалізації намірів щодо молодіжної політики в Україні зумовило прийняття в 1990 році Декларації про державний суверенітет і в 1991 році Акту проголошення незалежності.
Головним штабом по розробці державної молодіжної політики стала Верховна Рада України. Для формування правової бази державної політики щодо молодого покоління у складі Верховної Ради дванадцятого скликання з травня 1990 року почала діяти постійна Комісія у справах молоді. Верховна Рада тринадцятого скликання у травні 1994 року розширила повноваження Комісії, затвердивши її під назвою Комісія з питань молоді, спорту і туризму. Було розроблено спеціальне положення про роботу цієї Комісії, в якому конкретизувались її основні завдання, предмет, права і обов’язки.
Керуючись Конституцією України, Законом «Про постійні комісії Верховної Ради України», рішенням Верховної Ради, постановами і дорученнями її Президії, Комісія займається підготовкою проектів, законів, висновків до законопроектів, пропозицій з питань, що стосуються молоді, контролює діяльність міністерств, державних комітетів і відомств України, державних органів на місцях, підприємств, установ і організацій щодо проведення в життя державної молодіжної політики.
Враховуючи широкий спектр дій та великі повноваження, покладені на роботу Комісії Верховної Ради України з питань молоді, спорту і туризму, на думку автора, доцільно було б розширити чисельний склад цього робочого органу в парламенті (в складі Комісії тринадцятого скликання було всього 9 народних депутатів України) [1], добиватися того, щоб працювати в Комісію йшли люди, які не тільки знають молодіжні проблеми, але й «живуть» ними, діяли не лише в стінах парламенту, беручи участь у законотворчій роботі, але й активно впливали на інші органи державної влади, народних депутатів, молодіжні організації, молодь з тим, щоб якомога скоріше, на професійному рівні вирішувати молодіжні проблеми. Реалізація цих завдань залежить не тільки і не стільки від збільшення чисельності членів Комісії з питань молоді, спорту і туризму, хоча цей показник також має значення, як від самих депутатів, їх професійної підготовки, особливостей характеру, в якому повинні домінувати наполегливість, врівноваженість, вміння спілкуватися з людьми тощо. Слідкуючи за роботою Верховної Ради чотирнадцятого скликання, ми, на превеликий жаль, рідко чуємо виступи членів Комісії, яка є предметом нашого розгляду, в яких би вони відстоювали конституційні права молодого покоління, прагнули вплинути на своїх колег, переконати їх в доцільності захищати інтереси молоді при розгляді і прийнятті законів, навіть не суто молодіжного спрямування.
Студенти повинні знати, що в грудні 1992 року Верховна Рада України прийняла Декларацію «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні». У ній були визначені цілі, завдання і принципи державної молодіжної політики у відношенні до молоді, її суб’єктів і головні напрямки цієї політики на перспективу. Механізми формування і реалізації державної молодіжної політики передбачали: прийняття спеціальних законодавчих актів, рішень держаних органів відносно залучення молоді до управління державними і суспільними справами, діяльності у сферах виробництва, науки і культури; функціонування на всіх рівнях виконавчих органів структур та організацій, що займається проблемами молоді; створення спеціальних служб для молоді і підготовка соціальних працівників; створення ювенального законодавства; розвиток системи виховних та реабілітаційних служб; розробка та реалізація цільових комплексних молодіжних програм.
Практичною реалізацією Декларації про загальні засади державної молодіжної політики було прийняття Верховною Радою України в лютому 1993 року Закону «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні». Він сконцентрував у собі всю політику держави у відношенні до молоді, сформував при цьому основні принципи соціального становлення і розвитку молоді в країні. У ньому були закладені правові нормативні положення і політичні гарантії соціального становлення і розвитку молоді, гарантуючи при цьому підтримку державних органів у формі соціальних служб і фондів для молоді, її підприємницької діяльності, створення умов для підвищення рівня освіти, зміцнення здоров’я, культурного і фізичного розвитку. По суті ці два Закони України заклали основи проведення в країні молодіжної політики, практичної реалізації ідей соціального становлення молоді в нових соціально-політичних у мовах.
Першим практичним кроком реалізації молодіжної політики в Україні було створення в 1991 році Міністерства у справах молоді і спорту. Воно взяло на себе обов’язки керівництва молодіжними і спортивними державними органами на місцях. Широке коло обов’язків, які були покладені на Міністерство у справах молоді і спорту, давало підставу стверджувати, що воно сконцентрує роботу інших міністерств, центральних органів державного управління, громадських організацій, стане штабом реалізації молодіжної політики в Україні. На превеликий жаль, у зв’язку з погіршенням економічної ситуації в країні, недостатнім фінансуванням молодіжних програм, реорганізація на рівні Міністерства, його робота постійно ускладнюється.
Для реалізації державної молодіжної політики на місцях були створені Комітети у справах молоді при обласних виконкомах, Міських і районних Радах народних депутатів. Вони взяли на себе функції органів держаного управління. Виходячи з основного завдання – захищати інтереси молоді – Комітети були зобов’язані забезпечити контроль за дотриманням чинного законодавства підвідомчими підприємствами, закладами і організаціями, узагальнити практику застосування законів в інтересах молоді. Розробляти пропозиції щодо їх удосконалення і вносити їх в установленому порядку на розгляд органів державного управління.
Враховуючи особливості регіону, була організована робота з формування молодіжної політики в західних областях країни. Помітна політизація суспільної свідомості молоді в цьому регіоні України вимагала від державних органів швидкої реакції на процеси, як в той час відбувалися в суспільстві. Не випадково в квітні 1991 року в Чернівецькій області для підготовки науково обґрунтованої концепції молодіжної політики був створений тимчасовий творчий колектив, до складу якого ввійшли молоді вчені, представники виконавчих органів і молодіжних громадських організацій. Для того, щоб ознайомитися з ситуацією, яка склалася в молодіжному середовищі, зробити наукові висновки і підготувати практичні рекомендації для здійснення молодіжної політики в регіоні були проведені соціологічні дослідження серед молоді. Результати дослідження сприяли підготовці і виданню статистичного збірника «Молодь Чернівецької області». На основі аналітичного матеріалу в області були розроблені напрямки державної молодіжної політики.
Важливим кроком на шляху практичної реалізації молодіжної політики в регіоні було створення обласного центру школярів та молоді «Юність Буковини», організація на його базі соціальної служби молоді і пунктів психолочної допомоги «Телефон довіри», створення обласного фонду «Молодь», організація постійно діючого «круглого столу» молодіжних громадських організацій та рухів. Враховуючи специфіку області, характерною рисою якої є багатонаціональність, велика кількість різних релігійних конфесій та общин, прикордонне розташування, в концепції молодіжної політики важливе місце відводилось роботі зі створення умов для вільного розвитку усіх націй, представники яких проживали на території області, зміцненню дружніх зв’язків між різними міжнаціонально-культурними товариствами та організаціями. Враховуючи релігійні настрої жителів області, прагнення їх відродити духовне життя людей, концепція орієнтувала молодь на необхідність налагодження дружніх зв’язків між релігійними організаціями, з ціллю недопущення різного роду конфліктів, які досить часто почали проявлятися в цей період в Україні і особливо в її західних регіонах [2].
Непросто і неоднозначно відбувався процес модернізації молодіжної політики в наступні роки. У 1995 році в Дніпропетровській, Луганській, Рівненській та Черкаській областях тимчасовими творчими колективами були проведені дослідження щодо аспектів розробки та здійснення молодіжної політики. Результати показали, що в Луганській області в березні 1995 року рішенням облвиконкому була затверджена «Програма реалізації державної молодіжної політики на 1995-1996 роки». Однією з характерних особливостей програми було те. що її розділи були умовно поділені на дві частини: обласні заходи і заходи, що рекомендуються для проведення в містах і районах. На обласному рівні програмою було передбачено введення щорічного слухання питань про стан молоді в області, про роль засобів масової інформації у висвітленні молодіжних проблем, про створення центру творчої молоді тощо.
Одним з характерних прикладів реалізації молодіжної політики в Луганській області було створено Інститут проблем молоді. Крім того, що інститут займався в основному соціологічними дослідженнями тенденцій молодіжного середовища та навчання молоді, при ньому функціонувала економічна школа молодих підприємців. Навчання слухачів було безкоштовним. Основним контингентом школи були безробітні, малозабезпечені молоді громадяни, воїни, що звільнилися в запас, інваліди тощо. З 400 випускників практично кожен третій відкрив свою справу.
І ще один приклад роботи Комітету в справах молоді Ворошиловградської облдержадміністрації. У 1995 році Комітетом було створено обласний центр творчої молоді, який був покликаний стати базою для естетичного виховання молоді регіону. Навколо центру об’єдналися провідні молодіжні творчі колективи Луганщини такі, як: молодіжний театр «Металург», команди КВК «Ворошиловградські стрільці», шоу-група «Банк-енергія» тощо.
Заслуговує на увагу робота Управління у справах молоді Черкаської області. У середині 90-х років в обласному центрі був створений багатопрофільний молодіжний центр «Забава», ціллю якого було проведення культурно-масової та спортивної роботи в місті. Центр об’єднав 80 гуртків і секцій, які відвідували близько 1,5 тис. дітей та підлітків.
Досить цікавий експеримент по залученню молоді до праці в нових економічних умовах розпочало в 1995 році молодіжне підприємство «Інед», яке залучило до роботи (це, як правило, миття приватних автомобілів, продаж газет тощо) близько 90 підлітків, які своєчасно одержували платню за свою роботу, таким чином поповнювали бюджет своєї сім’ї, задовольняли власні потреби.
Державні органи підтримували і обдаровану молодь з числа студентів вищих навчальних закладів Черкаської області. Так власне Управління у справах молоді щорічно призначало 25 стипендій найбільш обдарованим юнакам і дівчатам [3].
З метою більш раціонального формування державної молодіжної політики, створення необхідних умов для широкої участі молоді в усіх сферах життя суспільства і держави при Президентові України в грудні 1995 року була створена Національна рада з питань молодіжної політики, в яку ввійшли представники міністерств, відомств та громадських організацій. Очолив Національну раду Голова Адміністрації Президента України. На засіданнях Національної ради розглядались найбільш важливі питання щодо реалізації молодіжної політики в країні, давались рекомендації державним органам, громадським організаціям, як краще проводити роботу з молоддю.
Враховуючи важливість державної політики щодо молоді у 1997 році Кабінет Міністрів прийняв національну комплексну програму «Молодь України», в якій визначались загальні принципи, головні напрямки та основний зміст загальнодержавних перспективних (до 2005 року) комплексних заходів щодо державної підтримки та захисту молоді в країні.
Програма окреслила пріоритетні напрямки діяльності державних структур та громадських організацій, що працюють над вирішенням проблем молоді, визначила орієнтири для всіх, хто займається забезпеченням духовно-культурного та фізичного розвитку молоді, допомогою у становленні молодої сім’ї, профілактикою негативних явищ у молодіжному середовищі, державною підтримкою розвитку молодіжного підприємництва тощо.
На превеликий жаль, значна кількість документів, яка була прийнята в 90-х роках центральними і місцевими органами влади щодо молоді, не отримала своєї практичної реалізації. Погіршення економічного становища, політична нестабільність в суспільстві спричинили зростання таких негативних явищ, як ріст безробіття, злочинності, наркоманії, проституції, духовного зубожіння молоді. У пошуках роботах, кращого життя, багато молодих людей покидають свою Батьківщину, виїжджають за кордон.
Вчені науково-дослідного інституту проблем молоді стверджують, що причини неефективної молодіжної політики криються і в тому, що більшість положень державних документів сформульовані у вигляді рекомендацій, що виконання їх в повній мірі залежить від органів місцевої влади, їх фінансових можливостей, які на сьогоднішній день, на жаль, обмежені. Від цього потерпає і молодь.
Автори поділяють думку кандидата історичних наук Немирівського Я. В., який стверджує, що сьогодні потрібна принципово нова концепція молодіжної політики в Україні, яка повинна орієнтуватися не лише на потреби сучасної соціальної практики, а й на майбутнє. Вона має бути цілісною, оперативною, гнучкою, гуманною, справедливою. Згідно з цією концепцією, розробка тактики та стратегії вирішення сучасних проблем молоді виноситься за межі діяльності не лише держави, а й здійснюється усім суспільством, з обов’язковою участю самої молоді [4].
Проведений авторами аналіз здійснення державної молодіжної політики в Україні дав підстави стверджувати, що в 90-х роках були закладені основи нової моделі політики держави щодо молоді, були створені відповідні державні органи, громадські формування, які займаються молодіжними проблемами як в центрах, так і на місцях. Початковий етап роботи цих державних і громадських структур проходив не без проблем. І це не випадково. Адже справа, за яку взялися органи влади і управління, громадські організації, була для них нова. Україна тільки робила перші кроки як незалежна держава з новими політичними орієнтаціями. Тому ні досвіду, ні конкретних рекомендацій щодо організації молодіжної політики в країні у нас не було. Доводилося вчитися, починати справу практично з нуля. На допомогу прийшов досвід країн, які вже пройшли цей стан розвитку, мали власну, історично вивірену школу молодіжної політики. Критично оцінюючи досвід цих країн щодо молодіжної політики, враховуючи особливості розвитку молодої української держави, її фінансові можливості, в Україні поступово формувалась своя державна молодіжна політика.
Надія на те, що наступний етап розвитку молодіжної політики наповниться новим, більш якісним змістом діяльності державних органів, організацій, які займаються молодіжними проблемами, на жаль, не виправдались. У зв’язку з погіршенням ситуації в економіці, протиріччями в політичному житті суспільства, проблемами, які існували в реалізації молодіжної політики в першій половині 90-х років, автоматично перейшли в другу половину цього десятиріччя. Цей період для молоді був досить складним. Життя поставило молодих людей, як і інші категорії населення, перед вибором – як жити далі? Єдиний вихід з цієї ситуації добитися в суспільстві злагоди, якомога швидше і активніше провести в країні економічні реформи, стабілізувати політичну ситуацію, що безумовно сприятиме молоді, підвищенню її авторитету в розбудові української держави.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кравченко С. Миллионер открывает дело // Комсомолец Донбасса. – 1991. – 19 марта.
2. Виноградник В. А. Молодежная политика в условиях нестабильной политической и экономической ситуации // Материалы международной научно-практической конференции. – К., 1992. – С. 116.
3. Немирівський Я. В. Регіональна молодіжна політика в Україні: деякі здобутки та проблеми // Молодь України: стан, проблеми шляхи, розвязання. Випуск 5. – К., 1996. – С. 37.
4. Немирівський Я. В. Регіональна молодіжна політика в Україні: деякі здобутки та проблеми // Молодь України: стан, проблеми шляхи, розвязання. Випуск 5. К., 1996. – С. 39.