УДК 37.013(417)
Т. Б. Буяльська, к.ф.н., проф.,
Заслужений працівник народної освіти України,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
Невипадковим є те, що наша Х Науково-практична конференція «Гуманізм та освіта» присвячена 200-річчю від дня народження М. І. Пирогова (1810-1881 рр.).
Перша вагома причина обумовлена тим, що вся педагогічна, громадська, культурно-просвітницька діяльність цієї надзвичайно видатної особистості здійснювалась в просторі і була означена смисловим масштабом саме цих понять: ГУМАНІЗМ, ОСВІТА. За його глибоким переконанням майбутнє (на яке була спрямована вся його діяльність, всі його наукові і літературно-педагогічні праці) значною мірою залежить від єдності і вагомості цих складових в житті людини, суспільства, держави.
Друга – його життя в Україні: і земне, і посмертне. Національний музей-садиба М. І. Пирогова у Вінниці (відкритий 9 вересня 1947 р.) – це частина нашої історії, нашої культури. Недарма ми сприймаємо його як нашого земляка, який жив і працював останні 15 років в селі Вишня (сьогодні у складі території нашого міста), де він писав (1879-1881 рр.) свої сповідальні мемуари «Питання життя. Щоденник старого лікаря», які вражають не тільки своєю щирістю, чесністю, безкомпромісністю по відношенню до себе і своїх вчинків, критичним ставленням до своїх вчителів, колег, різних явищ громадського життя, але й глибоким почуттям вдячності тим, хто сприяв його особистісному зростанню. Ця праця на завершальному етапі його життя сповнена філософсько-поетичними роздумами щодо місії і призначення людини, ролі освіти у формуванні справжніх людей.
Філософи різних часів і епох намагалися осягнути природу людини, збагнути сутність поняття «Людина», осмислити таїну її духовного і соціального буття. Знайомий з поглядами стародавніх мислителів на проблему людини М. І. Пирогов власною життєдіяльністю вибудовує зміст поняття «Бути людиною».
Про М. І. Пирогова – видатного вченого, блискучого хірурга, надзвичайного анатома і експериментатора, лікаря-практика, педагога, громадського діяча, письменника, просвітителя-демократа – написано чимало. У більшості випадків про нього пишуть захоплено. Він підкорює своєю шляхетністю, незбагненним працелюбством, невичерпною активністю, креативною енергією, постійними інноваціями, самовідданістю, саможертовною і благодійною діяльністю. Першим біографом М. І. Пирогова був його учень Йосип Васильович Бертенсон (1833-1885 рр.), який написав невеличку книгу: «Н. И. Пирогов: Очерк его общественной деятельности как профессора, врача-хирурга, писателя и педагога (с 24 мая 1831 по 24 мая 1881 гг.)», що була видана у 1881 році (рік смерті М. І. Пирогова). Ця робота засвідчує: Пирогов був людиною високого гуманістичного виміру.
У 1976 р. були опубліковані результати 35-річного дослідження А. М. Гесилевича «Летопись жизни Н. И. Пирогова». Автор ретельно не тільки по роках, але й місяцях, і тижнях, намагався відтворити всі вагомі події наукової, педагогічної, громадської діяльності великого вченого; події його особистого життя, які, можливо, належать до незначних, але характеризують важливі людські якості М. І. Пирогова. Робота ґрунтується на детальному аналізі і зіставленні першоджерел, архівних матеріалах, на науковій, літературній і епістолярній спадщині Пирогова, на неопублікованих на той час архівних даних; на аналізі більше 3000 книжок, журнальних і газетних статей в медичних, педагогічних та інших друкованих виданнях. У книзі є також «Послужной список Н. И. Пирогова», де зазначено «в отпусках не был» [6, С. 91], а також посмертні пам’ятні дати, які почали відзначатися з 24 січня 1882 року (у день поховання в склепі с. Вишня забальзамованого Д. І. Виводцевим тіла великого лікаря) і продовжилися у подальшому відкриттям пам’ятників, музеїв, проведенням чисельних конференцій, симпозіумів, Пироговських читань, конгресів [6, С. 96-98].
Всі ці документальні матеріали яскраво свідчать і про те, якою багатогранною особистістю був Пирогов; і про багатовекторність його наукової, медико-практичної і педагогічної діяльності; і про його надзвичайні організаторські здібності; і про його здатність постійно генерувати нові ідеї та займатися пошуками шляхів їх вирішення; і про його великий вплив на багатьох людей різних професій, соціальних груп; і про велику заслужену шану яку віддають йому впродовж століть мільйони людей. А головне, всі ці документальні матеріали засвідчують – саме він мав високе моральне право закликати: Прагни бути і будь людиною.
Бути людиною – це власне життєве кредо було визначальним для Пирогова і тоді, коли в 14 років він вступив до Московського університету на медичне відділення; і коли продовжував навчання у Дерпті; і коли захищав у 22 роки дисертацію, а у 26 років став професором Дерптського університету; і коли у 27 років (1837 р.) видав першу частину праці: «Анналы хирургического отделения клиники Дерптского университета». Це не просто медична хроніка, річний підсумок роботи хірурга-практика, де розміщено 250 ретельно складених і проаналізованих історій хвороб, а своєрідна науково-педагогічна праця, яка не припускає неправди, самовихваляння чи самовиправдовування. «Анналы ...» вражають своєю оголеною відвертістю, безжальною критикою власних помилок і прорахунків; кожен випадок, що описується, сповнений лікарських чистосердечних зізнань. І саме в цій щирості прозоро вимальовується постать Людини і Педагога.
Хоча першою педагогічною роботою Пирогова традиційно вважається «Питання життя» (1856 р.), його «Анналы...», на мій погляд, є блискучим прикладом педагогічної доцільності і цілеспрямованості.
Педагогічний спадок Пирогова – це понад 100 статей, циркулярів, доповідних записок, розпоряджень, промов, листів, проектів тощо. У 1980 році були видані «Избранные педагогические произведения Н. И. Пирогова», до яких увійшло 14 невідомих до того робіт, що були знайдені Г. Г. Савенок у ЦДІА УРСР і міському архіві Києва. Тоді ж вперше були опубліковані 4 проекти про створення педагогічних семінарій в Одесі і Києві. Варто зазначити, що ні педагогічні ідеї Пирогова, ні ті освітянські проблеми, які він так ґрунтовно і прискіпливо аналізував, не втратили ні своєї гостроти, ні своєї актуальності і дотепер.
Багатовекторність педагогічних, освітянських тем вражає: реформування освіти; проблеми формування світогляду; завдання вчителів у школі; освіта та виховання; школа і життя; оцінювання знань учнів; про перевідні іспити; про створення педагогічних семінарій; методи викладання; наочність у навчанні; матеріальний стан вчителів; необхідність літературних бесід в гімназіях; програми і правила жіночих пансіонів і про високе призначення жінки; про викладання географії та історії; про ведення педагогічних нарад; погляди на загальний устав університетів; про навчальні посібники і підручники; про зв’язок загальнолюдської і спеціальної освіти; про наукову і культурно-просвітницьку роль університетів тощо. Перелік може бути значно подовжений. Як відзначав К. Д. Ушинський «... немає, здається, жодного такого питання з тих, що виникли у нас останнім часом, на яке не відгукнувся б М. І. Пирогов, з приводу якого він не сказав би свого слова, сповненого думкою й почуттями» [5, С. 306]. Але не можна не звернути увагу на те, що всі педагогічні праці Пирогова поєднані однією думкою: всі, хто готуються бути корисними громадянами, спочатку повинні навчитися бути людьми [1, С. 39].
Незважаючи на те, що упродовж свого життя він, як сам зізнається, тричі змінював свої світоглядні погляди, принципам гуманізму він не зраджував ні як лікар, ні як педагог, ні як людина. Гуманізм Пирогова ґрунтується на засадах християнства, моральних нормах людяності і громадянського обов’язку.
Гуманістична світоглядна позиція Пирогова яскраво і переконливо виявляє себе упродовж усього життя Великого лікаря, і перш за все, в професійній діяльності. Саме він, засновник воєнно-польової хірургії, розробив систему організації хірургічної допомоги пораненим на війні (1847 р.,1854 р.) і першим у польових умовах застосував наркоз; при відсутності знеболювальних тільки він з блискавичною майстерністю проводив операції за 1,5-3 хвилини, тоді як інші витрачали 20-30 хвилин; висунув ідею і застосував кістково-пластичні операції; почав накладати нерухому гіпсову пов’язку; доручив медсестрам догляд за пораненими; здійснював безкоштовне лікування бідних та нужденних; займався вдосконаленням медичних інструментів; створював найточніші анатомо-хірургічні атласи і таблиці; вивчав причини і засоби подолання інфекційних хвороб і епідемій. Дослідники діяльності Пирогова вважають, що важко знайти щось нове в медицині ХІХ століття до чого б так чи інакше він не був причетним. Гуманізм для нього не був абстрактним поняттям. Сутність гуманізму Пирогова полягала в тому, що дослідження, вирішення будь-яких наукових, практичних завдань було важливим для нього тільки в контексті того добра, блага, яке він дарував людям.
«Бути людиною» - це був не просто заклик до інших, це був його modus vivendi, спосіб буття, алгоритм усієї життєдіяльності Миколи Івановича. Цей його дар – бути людиною – опоетизував в повісті «Чудовий лікар» О. Купрін: «Великое, мощное и святое, что жило и горело в чудесном докторе ...» [8, С. 235].
Активна науково-педагогічна і громадська діяльність Пирогова на теренах освіти ґрунтується на принципах людиноцентризму. В наш час проблема людиноцентризму в освіті набуває, на думку академіка НАПНУ В. Г. Кременя, особливої ваги [7, С. 9]. Тому педагогічна спадщина Пирогова не тільки не втрачає своєї актуальності, але й загострює так і не вирішену упродовж десятиліть проблему гуманізації освіти, підвищує відповідальність освіти за збереження і розвиток духовно-культурних цінностей людини.
В таких фундаментальних працях, як «Вопросы жизни» (1856 р.) яка набула надзвичайної популярності і в тих же роках була перекладена німецькою та французькою мовами; «О ходе просвещения в Новороссийском крае и о вопиющей необходимости преобразования учебных заведений» (1856 р.), «Университетский вопрос» (1863 р.), «Вопросы жизни. Дневник старого врача» (1879-1881 рр.) Пирогов, за визначенням К. Д. Ушинського поглянув на справу виховання з філософської точки зору і побачив в самій проблемі найглибші питання людського духу [5, С. 282].
Проблеми людяності, гуманізму, освіти він розглядав в контексті християнської етики, сповідаючи віру в можливість і необхідність морального вдосконалення людини. Ці проблеми були для Пирогова не просто предметом теоретичного аналізу, він розглядав їх в площині нагальної практичної діяльності, загострюючи їх вагомість до межі – питання життя. Як лікар він чудово розумів зміст і наслідки альтернативи. Саме тому вся його адміністративна, педагогічна і літературно-педагогічна діяльність були для нього не тільки службовим обов’язком, а й справою честі та обов’язком сумління. Проблема «истинно человеческого ... нравственно-научного воспитания всех будущих граждан» [1, С. 46, 40] стала для нього справою особистого життя, оскільки він болісно усвідомлював, що «нравственный человек ... как-то плохо принадлежит настоящему» [1, С. 29].
Не можна не звернути увагу на те, що його освітянські ідеї, погляди і пропозиції звучать по-справжньому сучасно. Розмірковуючи над проблемами співвідношення спеціальної і загальнолюдської освіти, розуміючи безперервно і незворотньо зростаючу потребу суспільства якомога скоріше і ширше використовувати знання і вміння молодих спеціалістів, він робить наголос на тому, що «ни одно образованное правительство, как бы оно ни нуждалось в специалистах, не могло не убедиться в необходимости общечеловеческого образования» [1, С. 39]. І далі «... нет ни одной потребности для какой бы то ни было страны более существенной и более необходимой, как потребность в истинных людях» [1, С. 40]. Продовжуючи думку про небезпечність прикладної, однобічної спеціалізації він пише: «... в то же время никогда не нуждались истинные специалисты так сильно в общечеловеческом образовании, как именно в наш век» [1, С. 41]. Пирогова непокоїть те, що «в жизни практической и даже отчасти и умственной мы находим резко выраженное материальное, почти торговое стремление ...» [1, С. 32]. Тому, на думку Пирогова, «самый существенный атрибут духовной натуры человека – стремление разрешить вопрос жизни о цели бытия» [1, С. 30].
Віддаючи належне гуманізуючому впливу християнської релігії Пирогов вибудовує власну педагогічну програму реформувань в освіті, яка має підготувати фахівців, здатних прийняти на себе високе звання Людини [1, С. 41]. «Бути людиною – ось на що має бути спрямоване навчання і виховання» – лейтмотив його педагогічних праць. Педагог-гуманіст він постійно наголошував на необхідності розвитку індивідуальних сил і якостей вихованця на всіх рівнях освіти, формуванні чуттєвого, співчутливого ставлення до інших людей; він турбувався про зв’язки школи з життям, про збудження уваги вчителів і учнів до людської гідності та істини. Він виступав проти поверхневого, формального виконання педагогічних обов'язків і вважав, що багатьом вихователям спочатку треба перевиховувати самих себе [1, С. 36]. Чимало уваги він приділяв проблемі внутрішнього і зовнішнього в людині і закликав: «Дайте выработаться и развиться внутреннему человеку! Дайте ему времени и средства подчинить себе наружного» [1, С. 37]. У зв’язку з цим він говорить про важливу роль переконань в житті людини, які, він вважає, даються не кожному: «Это дар неба, требующий усиленной разработки ... только тот может их иметь, кто приучен с ранних лет проницательно смотреть в себя, кто приучен с первых лет жизни любить искренно правду, стоять за неё горой и быть непринужденно откровенным. Эти свойства достигаются верой, вдохновением, нравственной свободой мысли, способностью отвлечения, упражнением в самосознании» [1, С. 46].
Ще раз варто підкреслити, що багато з його думок, пропозицій, настанов є надзвичайно актуальними і сьогодні. Ось деякі з них: про високу роль наукового знання в процесі виховання і гуманістичний потенціал науки; про важливе значення фантазії і натхнення в процесах пізнання; про те, що моральність неможлива без ідеалу; про багатопредметність; про неприпустимість бюрократичного керівництва закладами освіти; про створення культурно-освітніх центрів; про творчу взаємодію учня і педагога; про гуманне ставлення до дітей; про місію освіти бути надійним орієнтиром на шляхах до більш досконалого майбутнього; про автономність університетів; про роль самопізнання і самовиховання; про вміння вести без ворожнечі боротьбу з самим собою і тим злом, що руйнує людське в людині.
Проблеми розвитку науки і освіти в університеті були особливо близькими Пирогову. Він часто розмірковував над тим, які механізми можуть забезпечити університету статус не тільки наукової, але й виховної установи. У 1862-1866 рр. він керував у Німеччині підготовкою російських вчених до професури. В цей же період він відвідав 25 європейських університетів з метою вивчення, аналізу і порівняння різних освітянських систем. В цей період були написані «Письма из Гейдельберга» (1863 р.) і «Университетский вопрос» - фундаментальна праця, на початку якої він пропонує замислитись над риторичним питанням: «... есть ли научное образование человека конечная цель или только средство к чему-то другому, еще высшему» [3, С. 321]. Однозначну відповідь можна знайти нижче: «... государству нужны специалисты ... но нам еще необходимо и общечеловеческое образование в университете» [3, С. 369]. Продовжуючи власну думку, наголошує на необхідності: «... удержать в университете все элементы общечеловеческого образования и органическую связь наук» [3, С. 371].
Наприкінці життя в своєму щоденнику він пише про ті найдорожчі спогади, що залишилися про університет, хоча пройшло вже 50 років: «Воспоминания эти дороги именно потому, что они не были бы для нас такими, если бы мы не чувствовали могучего и живучего влияния университета на весь наш внутренний быт, на все человеческое в нас» [4, С. 266].
На його думку, університети повинні підтримувати духовний зв’язок наук, захищати свободу науки, «...в этом высоком стремлении все достоинство нынешнего университета» [3, С. 325] і далі - «разнообразия университетов опасаться нечего» [3, С. 325]. Роздуми про університет Пирогов завершує висновком: «Общество видно в университете как в зеркале и перспективе» [3, С. 377].
Роботи Пирогова, сповнені глибоких і щирих почуттів, осяяні своєрідною поезією, свідчать про його переконання в тому, що будь-яка книга, стаття, будь-який підручник, навіть занадто спеціалізований, повинні неодмінно «просвещать и облагораживать чувства и нравы» [4, С. 173]. Він не ставив жорсткої межі між наукою і творчими пошуками митця. У професійній майстерності лікаря він вбачає високе медичне мистецтво. І не є дивним те, що його визнають світочем світової медицини.
Всесвітній медичний конгрес з нагоди ювілею М. І. Пирогова, що відбувся у Вінниці 2-4 червня цього року і в якому взяли участь понад 1500 делегатів з 26 країн світу, засвідчив справедливість провідної тези: «Медичний геній не може належати одній країні, він належить усьому людству».
Символічним є те, що кардинальне переосмислення проблем та завдань освіти і виховання розпочав саме він – лікар, хірург, цілитель. Варто дослухатись до його чесних, відкритих думок: «Ось, що я робив, про що думав, ким був» - присутнє в кожній праці Пирогова. Варто здійснити те, що заповідається нам у визначному педагогічному спадку Пирогова.
Висновки
Гуманістичні погляди М. І. Пирогова, його переконливі аргументи на користь загальнолюдської освіти, його професійні вимоги до підготовки людей з високими моральними якостями, наочний приклад його яскравого подвижницького життя доводить сучасність і своєчасність тих гуманістичних завдань, що потребують практичного вирішення. Питання про те, як навчити и навчитися кожному Бути, а не видаватися Людиною, і досі залишається відкритим.
ЛІТЕРАТУРА
1. Пирогов Н. И. Вопросы жизни / Н. И. Пирогов // Избранные педагогические сочинения. – М.: Педагогика, 1985. – С. 29 – 51.
2. Пирогов Н. И. Из дневника старого врача / Н. И. Пирогов // Избранные педагогические сочинения. – М. : Педагогика, 1985. – С. 442 – 467.
3. Пирогов Н. И. Университетский вопрос / Н. И. Пирогов // Избранные педагогические сочинения. – М. : Педагогика, 1985. – С. 320 – 384.
4. Пирогов Н. И. Вопросы жизни. Дневник старого врача / Н. И. Пирогов – СПб. : Военно-Медицинская Академия, 2008. – С. 392.
5. Ушинський К.Д. Педагогічні твори М. І. Пирогова / К. Д. Ушинський // Твори в 6-ти т. – К. : Радянська школа, 1954. – Т. 1. – С. 281 – 330.
6. Геселевич А. М. Летопись жизни Н. И. Пирогова / А. М. Геселевич. – М. : Медицина, 1976. – С. 100.
7. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму у контексті проблем освіти // Гуманізм та освіта. Збірник матеріалів VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Вінниця, 19-21 вересня 2006 р. – Вінниця : Універсум-Вінниця, 2006. – С. 9 – 17.
8. Куприн А. И. Чудесный доктор / А. И. Куприн // Собрание сочинений в 5 томах. – М. : Изд. «Правда», 1982. – Т. 1. – С. 227 – 235.