УДК 37. 035. 3 (44)(09)
Л. А. Черкашина,
Слов’янський державний педагогічний університет
(м. Слов’янськ, Донецька область)
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливим науковими чи практичними завданнями. Держава ставить перед навчальними закладами нагальну проблему сьогодення: надати вихованцям практичні уміння і навички, створити зручні умови для розвитку їхніх творчих здібностей, ознайомити з основами ринкової економіки, різними формами господарської діяльності, розширити їхній політехнічний світогляд, сформувати техніко-технологічні знання, активно ознайомлювати з масовими професіями, проводити профорієнтаційну роботу, виховувати потребу у праці та оволодіння певною професією тощо. А від юних громадян суспільство вимагає органічного включення у трудову діяльність шляхом створення сприятливих умов для здобуття обраної спеціальності та продуктивної праці. Головною метою у Законі «Про освіту» визначено «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства.., підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями» [2].
У сучасних умовах соціально-економічного розвитку України існуючі вимоги до трудового виховання учнів загальноосвітніх закладів потребують якомога швидшого знаходження оптимальних шляхів, форм, методів і засобів та системного вдосконалення. Щоб знати суть проблеми, вміти її вдало розв’язати та вирішити на сучасному етапі, треба зробити ретроспективний аналіз здобутків попередніх поколінь. Тому нас дуже цікавить вивчення та узагальнення досвіду французького мислителя Жан-Жака Руссо щодо проблеми праці та трудового виховання дітей.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Окремої праці, присвяченої висвітленню проблеми трудового виховання у спадщині Ж.-Ж. Руссо немає, але його погляди на вільне, сімейне, всебічне і гармонійне виховання, викладення гуманістичної концепції, педагогічної системи, пізнання дитиною навколишнього світу, формування та розвитку громадського ідеалу, особистісно-зорієнтованій освіті тощо були предметом дисертаційних досліджень зарубіжних та вітчизняних вчених: Аббуд Ратеб, Герасимової О. І., Года Б. В., Зініна С. В., Златопольскої А. А., Кириллової Л. В., Колодяжної Т. П., Кравченка Д. М., Литвинова В. Д., Самойліченко Н. В., Фінчук Г. В., Черновола М. П. та ін.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Розкрити провідні ідеї французького мислителя ХVIII ст. Ж.-Ж. Руссо щодо ролі праці та трудового виховання дитини.
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Жан-Жак Руссо (1712 – 1788 рр.) видатний ідеолог революційного «третього класу» Франції прагнув організувати виховання дитини у поєднанні з оволодінням корисного ремесла.
У романі «Еміль, або про виховання» Ж.-Ж. Руссо показує поступове виховання Еміля-сироти у сільській місцевості, поза суспільством. Оскільки, на думку педагога, це одна з найвагоміших причин відгородити Еміля від негативного впливу лакеїв, поганих міських звичаїв, всілякого роду спокус. Автор вважає, що бідний не потребує виховання. Все, що він має «зумовлене його станом, обов’язкове для нього» [3, с. 214]. Мислитель впевнений, що його ідеї будуть корисними для того, щоб зробити з багатого людину, а «бідний може сам зробитися людиною» [3, с. 215].
На думку педагога у дитини, яка живе і виховується у сільській місцевості, повинна народжуватися ідея про власність. Ж.-Ж. Руссо вважає, що «дитина, живучи у селі, здобуде перше уявлення про сільські роботи» [3, с. 231], а також бажання «творити, наслідувати, виробляти, виявляти силу і діяльність» [3, с. 232]. Не треба опиратися бажанням дитини, коли вона забажає вирощувати рослини на городі, а необхідно заохочувати її працювати разом зі своїм вихователем. Щодня приходити на свою ділянку, разом бачити як рослини проростають, не забуваючи їх поливати. Не треба виключати можливість, що рослини можуть знищити. Для дитини це буде прекрасним уроком, бо вона пізнає перше почуття обурення і несправедливості. Але існує ряд причин, які слід врахувати: перед тим як почати саджати насіння, треба дізнатися у садівника, чи є вільна ділянка землі. При цьому варто пам’ятати, що чужого та без дозволу не треба торкатися. Якщо вам буде запропонована допомога, то необхідно бути вдячним: «Ніхто не чіпає садка свого сусіди; кожний поважає чужу працю, щоб і його працю поважали» [3, с. 233].
Коли вихованець досягає підліткового віку, то Ж.-Ж. Руссо радить познайомити Еміля з соціальними відносинами через вивчення ремесел, юнакові варто показати корисність людей один одному. Відвідуючи майстерні, не треба бути просто спостерігачем, необхідно власним прикладом працювати разом із дитиною, заохочувати його, бути в нього підмайстром. Бо «праця є неминучий обов’язок суспільної людини» [3, с. 262], а хто байдикує, той шахрай. Праця обирається наставником, а не самим вихованцем. В цьому питанні педагог дуже обережно та розсудливо обирає вид ремесла. І ось, обрано ремесло, ні землероба, ні золотошвея, позолотника чи лакувальника, ні коваля, ні слюсаря, муляра або шевця. Найбільш до вподоби педагогу ручна праця столяра, у якій він бачить користь, вона охайна, нею можна займатися вдома, вона вимагає від працівника спритності та кмітливості. Займаючись нею Еміль буде постійно у чудовій фізичній формі, що сприятиме розвитку краси і смаку. Руссо радить займатися ремеслом 1–2 рази на тиждень, ходити до майстра на цілий день, вставати одночасно, їсти за його столом, спати на твердих ліжках [3, с. 264 – 265].
Насамкінець треба згадати відношення Ж.-Ж. Руссо до книг. Він сам не полюбляє їх читати. Своєму вихованцю педагог пропонує прочитати всього одну, найважливішу книжку, як вважає сам Ж.-Ж. Руссо – це «Робінзон Крузо». Саме у романі Д. Дефо мислитель побачив виховний потенціал. Адже дорослий, розумний чоловік, потрапивши на безлюдний острів, зміг вижити у джунглях. Перш за все Робінзон відшукав собі укриття. Протягом місяця він повертався на корабель, який застряг поміж скель, і вивозив з нього корисні речі, які необхідні у господарстві, а також вогнепальну зброю, столярні інструменти. Перебуваючи на острові він збудував собі помешкання, обробляв землю та збирав врожаї пшениці, рису, ячменю, споживав плоди лимону, апельсину, винограду, з якого виготовляв родзинки. Навчився обробляти деревину: змайстрував собі стіл та стілець, оволодів гончарним ремеслом: робив глечики, чашки, тарілки тощо. Робінзон вів примітивний календар. Приручив диких кіз. Через 20 років у Робінзона з’явився помічник-туземець. Можна і далі переказувати роман, але вбачається одне, що коли людина потрапила у критичну ситуацію, вона не здалася, а почала діяти. Робінзон Крузо працював кожного дня, не ледарював і коли йому випала нагода повернутися додому, то в нього був чималий спадок, а саме: будинок, у підвалі зберігалися мушкети, порох, припаси їжі, була садиба на другому кінці острова, стадо кіз, поле. Обставини безлюдного острову зробили Робінзона працьовитим, в нього з’явилися корисні риси, такі як: діловитість, винахідливість, здоровий глузд, практичність. Отже, чоловік, проживши один на острові навчився того, чого не вмів раніше. Це доводить, що людина може не тільки руйнувати, а й творити. Саме це мав на увазі Ж.-Ж. Руссо і це стає предметом нашого дослідження.
Отже, проаналізувавши твір Жан-Жака Руссо «Еміль, або про виховання», ми вважаємо, що його педагогічна теорія подібна концепції Джона Локка, тому що у своїй праці мислитель ділиться думками як виховувати одну дитину, ізольовану від суспільства. Коли Еміль стає юнаком, тільки тоді, він пізнає закони суспільства. Ще один аспект у вихованні Еміля нам здається хибним – це те, що Ж.-Ж. Руссо вважає, якщо його вихованець сирота і виросте у селі, то він залишиться жити і працювати там, а більше Емілю і не потрібно. Вважаємо, що вихована за такою системою дитина не зможе знайти себе у суспільстві, бо вона буде одинокою, не знайде спільників.
Аналізуючи педагогічний роман «Еміль або про виховання» ми дійшли висновку, що особистість існує в суспільстві, тому не можна розглядати виховання поза його межами. Тому, маємо за доцільне зробити огляд та аналіз трактатів Ж.-Ж. Руссо не як педагога, а як соціолога та економіста. Невеличке резюме: ідея праці людини, виховання працелюбності, викорінювання пороків червоною стрічкою проходить через всі твори визначного мислителя.
У трактаті «Міркування про походження нерівності» філософ доводить чому виникає нерівноправність, тому що виникає власність. Цивілізація існує та розвивається завдяки клопіткій самовідданій людській праці. Коли людина прагне до благополуччя, то це єдина рушійна сила його подальших вчинків. Жан-Жак Руссо доводить, що поняття власність виходить із трудової діяльності. Тільки працею хлібороб має право на землю та на збір врожаю з року в рік. Цей процес володіння безперервний і легко перетворюється на власність. Чому ж порушується гармонія? Тому, що найсильніший виробляв своєю працею більше, ніж інші, майстерний мав більше вигоди зі своєї роботи, найвинахідливіший знаходив способи скоротити витрати праці. Спочатку чоловік клопіткою працею досягає чималих успіхів, набуває безліч навичок і пізнань, зустрічається з труднощами і, долаючи їх, винаходить нові знаряддя праці, накопичує майно, статок, тобто багатіє. У зв’язку з цим у людини з’являється можливість винайняти працівників для збагачення свого прибутку. Людина стає власником і це дає можливість запрацювати іншим. Тобто, одна людина почала потребувати допомоги іншої, зникає рівність, праця стає необхідністю [1, с. 73 – 74, 78 – 81].
У «Проекті конституції для Корсики» філософ висловлює думку, що «народи будуть працелюбні, коли праця буде в пошані, а зробити працю почесною завжди залежить від Уряду». Громадяни будуть з повагою відноситися до влади, якщо вона буде для них досяжною і ставитиметься до них теж шанобливо. Тоді з’явиться бажання краще працювати, а якщо люди побачать, що влада і пошана «дуже від них далекі, вони не зроблять і кроку. Не тяжкість праці, а її даремність позбавляє їх запалу» [1, с. 291]. Але в людини є велика вада – це ледарство, з яким треба боротися протягом всього існування земної цивілізації. Керівництво будь-якої країни світу повинно зробити все для того, щоб у громадян постійно виникало «пристрасне прагнення до праці – це перший зародок упорядкованого суспільства». При несправедливому управлінні державою «народ знов впадає в стан ліні і байдужості» і «не надає вже більше праці тієї ціни, якої вона заслуговує» [1, с. 292].
Коли Жан-Жак Руссо працював над своїми трактатами, то перш ніж опублікувати працю в остаточному варіанті, він робив фрагменти і нариси. В одному з них, який покладено в основу «Про багатство» філософ звертається до юного друга Хризофіла і дає йому поради: «Працюй, будь старанний і моторний, надавай собі скільки можна більше, але витрачай відповідно» [1, с. 411]. Тобто, з молоду треба привчитися бути працелюбним, уміти заощаджувати, витрачати гроші з розумом і бути шляхетним до бідняків, обертаючи частину грошей в добрі справи.
Ж.-Ж. Руссо зауважує на тому, що як і в людини у суспільства теж є пороки: любов до розкоші, пихатість, насолода тощо. Чому зникли такі могутні середньовічні римські та грецькі держави, тому що «рукоремеслами займалися у них майже одні тільки раби» [1, с. 435]. Актуальною і сьогодні залишається думка філософа про те, що принцип щасливого народу полягає в тому, що суспільний організм (політики, влада, громадськість) повинен піклуватися про свою безпеку і «кожна людина мала б можливість придбати своєю працею все, що їй потрібно, щоб себе прогодувати» [1, с. 440].
П’ятий розділ праці Ж-Ж. Руссо «Міркування про образ правління в Польщі» присвячено вихованню, його він вважає важливим розділом, бо «саме виховання повинне надавати душам національну форму і так направляти думки і смаки громадян, щоб вони були патріотами по схильності, по пристрасті, з потреби» [1, с. 465]. Освіта повинна надаватися всім однаково, і якщо не можна зробити безкоштовне суспільне виховання, то потрібно встановити таку платню, щоб бідні могли її вносити. Також він пропонує виділяти місця в гімназіях і академіях для «дітей Держави», тобто місця для бідних, за яких платитиме держава [1, с. 466].
Узагальнюючи вищевикладені думки філософа, ми дійшли висновку, що праця на всьому шляху в житті людини повинна посідати чільне місце і мати першорядне значення.
ВИСНОВКИ З ДАНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ РОЗВІДОК У ДАНОМУ НАПРЯМКУ
Отже, як ми бачимо, Жан-Жак Руссо був високо обізнаною людиною і приділяв велику увагу висвітленню питань праці та трудового виховання не тільки у виховному значенні, а й з політичної точки зору. Можна погодитись з думкою педагога, що, дійсно, все повинно бути у взаємній гармонії. Передові думки філософа були революційними для свого часу та деякою мірою залишаються актуальними і для сьогодення. Якщо поглянути на проблеми виховання особистості через призму століть, то ми побачимо, що всі ідеї зводяться до одного і того ж – виховання всебічно розвиненої особистості, яка повинна бути повністю підготовлена до суспільного життя та трудової діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Жан-Жак Руссо. Трактаты / Издание подготовили В. С. Алексеев-Попов, Ю. М. Лотман, Н. А. Полторацкий, А. Д. Хаютин. – Москва : Издательство «Наука», 1969. – 703 с.
2. Закон України «Про освіту» № 100/96-ВР від 23.03.1996 р. [в книзі: Освіта в Україні. Нормативна база] / кер. видав. проектів Кривенко О. А.; упоряд. Є. К. Пашутинський. – К. : КНТ, 2006. – 2-е вид., випр. і доповн. – 484 с. – С. 8 – 40.
3. Коваленко Є. І., Бєлкіна Н. І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: Навчальний посібник / Уклад. і автори статей Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна. Заг. ред. Є. І. Коваленко. – Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – 664 с.