УДК 16.7 + 165.74

КРИТИКА КОНЦЕПТУ ЛЮДИНА-АГЕНТ У КОНТЕКСТІ РЕФЛЕКСІЇ ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

В. Л. Чуйко,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка (м. Київ)

 

Критика концепту «людина-суб’єкт» і поширення пропозиції впровадження поняття «людина-агент» (наприклад, Ч. Тейлор) не тільки реалізує критику філософії зцентрованої епістемологією, а й заперечує концепцію репрезентаційного розуміння наукового знання, яка виголошує, що наукове знання повинно розглядатися як істинна репрезентація об’єктивної дійсності у свідомості. Людина як агент, а не суб’єкт, визначається тим, що вона завжди заангажована, стурбована, спрямована соціально-історичними обставинами, неусвідомленими архетипами, певним життєсвітом, мовою, культурою, способом розуміння тощо. За приклад аргументованого обґрунтування цього концепту можна визнати роботи Чарльза Тейлора, який реконструює історичний поступ філософії до відмови від розуміння людини як здатної бути абсолютно емансипованою, атомарною, тобто вільною й раціональною щодо природи і суспільства. Однак, не зважаючи на поширеність вказаного підходу серед сучасних філософів, треба зазначити його самообмеженість, яка полягає в абстрагуванні від об’єкта. Оскільки вимога об’єктивності особливо виразно постає у так званих трансдисциплінарних дослідженнях, у контексті їх розгляду досить зручно продемонструвати необхідність повернення до поняття суб’єкт.

Появу трансдисциплінарності як історичної події можна пов’язати з поширенням у ХІХ столітті інженерної діяльності, яка почала реалізовувати інтеграційні процеси, об’єднуючи у своїх рішеннях здобутки різних дисциплінарно обмежених наук. Інженеру доводиться практично застосовувати надбання, наприклад, фізики, хімії, біології, математики, метрології, ергономіки, етики, естетики тощо. Усвідомлення феномена інтеграції як трансдисциплінарної події відбулося в середині ХХ століття (Піаже), завдяки поширенню комплексних наукових досліджень, які об’єднували дисциплінарно обмежені методи, принципи, поняття, теорії, концепції, застосування яких було обґрунтованим лише в межах конкретних наук. Сучасна актуалізація трансдисциплінарного підходу пов’язана з усвідомленням ефективності інноваційної науки, яку почали визначати як свідоме прагнення доведення наукової новації до технологічної новації (технологічного впровадження). У свою чергу, з появою ідеї важливості поєднання наукової і технологічної діяльності пов’язане усвідомлення обмеженості концепції про суспільно-практичну діяльність як основу пізнання. Тобто, через спробу вирішити проблему невизначеності зв’язку наукового пізнання і технологічного впровадження його здобутків (так звана «проблема випередження теорією практики») виникло усвідомлення, що технологічна діяльність не передбачає обов’язкового знання законів природи (здобутків науки), оскільки, наприклад, робітнику все одно, чи є технологія наслідком випадкового збігу обставин, чи вона є наслідком довготривалого науково-технічного дослідження та впровадження.

Відокремлення науки як окремого виду діяльності від практичного застосування технології через виявлення їх опосередкованості процесом технологічного впровадження науки презентує принципову межу заангажованої, стурбованої людини. Так відбувається, наприклад, при зіставленні «норм» і «цінностей», як це було зроблено Ріккертом, де ціннісна орієнтація людини реалізується унормовано, що свідчить про неможливість сприйняти її як визначальну основу для наукового дослідження. Тобто при визнанні норм формою легітимації цінностей ми маємо враховувати, що наукове пізнання є лише відносно унормована подія, у межах якої існує дещо принципово не унормоване, те, що оцінити неможливо. Іншими словами, тут враховується, що науковець (а не симулянт від науки) — це така людина, яка визначає свої дії усвідомленням наявності наукової проблеми. Якщо проблема як виявлення для свідомості наявності незалежного від волі та бажань (невідомого об’єктивно) існування стає визначальною в діях науковця, тоді саме вона як дещо не унормоване (об’єктивне) починає визначати прийнятність для науковця певних норм. Іншими словами, об’єкт визначає суб’єкта та зміст його суб’єктивних репрезентацій.

При поєднанні зусиль представників дисциплінарно різних наук (фізика, математика, хіміка, економіста, соціолога тощо) у межах комплексного трансдисциплінарного дослідження норми та ідеали науки, які для кожного учасника проекту дисциплінарно обмежені, починають відігравати другорядну роль, оскільки мірою прийняття певних норм стає трансдисциплінарна проблема (знання про об’єктивне, незалежне від волі, традицій), що свідомо використовується як міра змісту усвідомлюваного.