УДК 370 (477)
О. Г. Фісенко,
Придніпровська державна академія будівництва та архітектури
Інститут безперервної фахової освіти (м. Дніпропетровськ)
Світ на порозі XXI століття переживає інтенсивний розвиток інтеграційних процесів постіндустріального суспільства, яке потребує політичної та економічної організації відповідно до вимог ринкової трансформації суспільства. Сучасні демократичні тенденції вимагають від громадянина усвідомлення власної ролі і значення в житті суспільства. Важливими умовами демократичного суспільства є ціннісні орієнтації, такі як громадянська освіченість, компетентність, виховання поваги до прав людини, толерантності, вміння знаходити компроміс. Необхідно, щоб громадяни знали свої права та обов'язки, дотримувались закону, мислили критично і незалежно. [5; 14]. Все це повинно ретранслюватися системою освіти та виховання особистості у суспільстві.
Для України європейська інтеграція – це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.
Інтеграція української освіти повинна відбуватися в контексті відповіді на вимоги зовнішніх змін, до яких відноситься глобалізація, інформаційна революція. Але дуже важливими в українському суспільстві є внутрішні зміни, такі як становлення державності, відродження культури, збереження гуманістичних принципів виховання, формування нової моралі. На це неодноразово звертали увагу українські вчені і педагоги, зокрема, В. П. Андрущенко, М. 3. Згуровський, В. Г. Кремень, М. Ф. Степко, Л. Л. Товажнянський [3], [6], [9]. У працях цих педагогів розглядаються не тільки сучасні проблемні області розвитку української освіти, але й прогнозуються перспективи їхнього найкращого розв'язання.
Актуальність проблеми зумовлена тим, що проблема виховання та самовиховання творчої особистості у процесі трансформації української освіти набуває особливої ваги лише за умови демократизації освіти. Це передбачає широке впровадження в освіту принципів та ідей демократії, розкріпачення особистості, розвиток її творчих здібностей. Тому особливих змін, перегляду своїх пріоритетів і першочергових завдань має зазнати педагогіка, як єдина спеціальна наука про освіту.
Вітчизняна освіта завжди славилася своєю широтою та глибиною. Її завданням було не тільки надавати знання і вміння, а й насамперед, формувати особистість, її загальну культуру, світосприйняття і кругозір. Подібні властивості вітчизняної вищої освіти давали підстави стверджувати, що вуз є джерелом формування національної інтелігенції, в якій поєднуються як високий рівень професійної підготовки, так і гідні моральні риси особистості. Саме така ситуація відображала суспільні потреби та була притаманною нашому суспільству. Відомо, що кардинальні перетворення у світі впродовж останніх десятиліть змінили саме людство, освіту та суб'єктів освітнього процесу; відповідних перетворень зазнав і процес виховання у вузі. Проте, міркуючи про глобальні процеси, важливо не втратити зв'язок між об’єктивними, загальнозначущими речами і особистістю з її соціальними якостями, що передусім є продуктами виховання і самовиховання [2; 139].
Бурхливі зміни, які останнім часом відбуваються в освітньому просторі України, між тим, виходять за межі раніш сформульованих прогнозів. Вони потребують постійного корегування стратегічних і тактичних аспектів розвитку вітчизняної освіти, особливо в плані її інтеграції з освітою, що розгортається в провідних країнах Європи і світу.
Одним із пріоритетних напрямів стратегічного розвитку України визнано інтеграцію нашої держави в європейське співтовариство. Найпершим кроком української освіти на шляху до інтеграції в Європу є впровадження Болонського процесу у вищих навчальних закладах. У програмному документі Болонського процесу МАGNA CHARTA UNIVERSITATUM сказано: «Університети повинні давати майбутнім поколінням освіту і виховання, що навчать їх, а через них інших, поважати велику гармонію навколишнього середовища і самого життя» [9]. Основною метою інтеграції є підготовка навчальними закладами таких фахівців, знання й уміння яких могли б бути використані як на користь нашої країни, так і на користь усієї Європи. Передбачається, що в недалекому майбутньому українські випускники мають отримувати дипломи європейського зразка, які відповідатимуть міжнародним стандартам і надаватимуть нашим громадянам справедливе право на вибір. Наші фахівці зможуть влаштуватись на роботу в будь-якій країні Європи, при цьому за бажанням можливо буде навчатися далі або змінити спеціальність. Останнє стає можливим завдяки положенню Болонського процесу про фундаментальну освіту.
«Фундаментальна освіта — це та база, яка згодом дасть змогу варіювати види діяльності, міняти професії, підвищувати кваліфікацію» [7], [8].
Отже, «вузька спеціалізація» сьогодні себе не виправдовує, необхідні фахівці з фундаментальною освітою, які б могли швидко зорієнтуватися і адаптуватися до нової техніки, нових процесів, нових умов в нашому швидко змінюваному світі. У високорозвинених країнах Європи в різнопрофільних вищих навчальних закладах спостерігається тенденція до збільшення частки загальнонаукових дисциплін. Ці дисципліни становлять майже 65% обсягу програми підготовки дипломованого фахівця.
Порівняно з Україною, Європа має багатий історичний досвід становлення і розвитку демократичного суспільства. У більшості європейських держав розроблено спеціальні навчальні курси та створено різноманітні навчальні підручники і посібники, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку вчителів для полегшення та сприяння щодо здійснення європейської інтеграції. Сучасна освіта має сприяти формуванню і розвитку демократичної культури, політико-правових і соціально-економічних знань в умовах ринкових відносин. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватись до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації і захисту своїх прав.
Характерними рисами будь-якої національної освіти, з одного боку — є збереження доброго, міцного коріння національної культури, з іншого — оновлення, спрямоване на підготовку кожної особистості до життя в динамічному взаємозалежному світі. Сучасна українська освітня школа, яка переживає ґрунтовне реформування, може знайти своє відображення в оновленні стандартів змісту освіти національного та загальноєвропейського рівнів з урахуванням тенденції європейського і світового розвитку.
З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у Європейський Союз [6; 4].
Реформування системи освіти України – це нагальна необхідність. Удосконалення і підвищення рівня якості освіти є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі. Для цього необхідно затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.
Демократизація системи освіти є ключовим завданням у багатьох країнах і припускає не тільки децентралізацію освіти на державному рівні, але і гуманізацію відносин, демократизацію управління на всіх рівнях системи. Проте цілісного дослідження проблем зв'язку демократичного устрою суспільства і освіти у вітчизняній літературі ще не здійснено. Ізольованість, фрагментарність досліджень і розробок в цій комплексній галузі є однією з основних причин неефективності спроб реалізації ідеалу демократичної освіти.
У свою чергу демократизація освіти неможлива без іншої складової розвитку процесу освіти — гуманізації. Досвід показує, що навчання, яке нехтує гуманістичною, психолого-педагогічною, духовно-етичною складовими і зорієнтоване тільки на технологічну трансляцію знань, не забезпечує повного і професійного успіху фахівця і може спричинити кризу його соціокультурної та особистісної ідентичності.
Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:
¾ орієнтація вищої освіти на розвиток особистості;
¾ формування національних і загальнолюдських цінностей;
¾ впровадження в освіту принципів та ідей демократії;
¾ створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;
¾ постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
¾ запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;
¾ формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;
¾ підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;
¾ розвиток освіти як відкритої державно-суспільної системи;
¾ інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів [6; 8].
Реформування системи освіти України на основі загальних тенденцій розвитку та системного підходу передбачає:
¾ перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком, відповідно до її здібностей;
¾ формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потребам кожної людини і держави в цілому;
¾ підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання на протязі всього життя;
¾ створення умов для розвитку творчого початку кожного громадянина;
¾ забезпечення мобільності на ринку праці;
¾ піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.
На жаль, в Україні за роки незалежності склалися несприятливі умови для розвитку вищої освіти. Багато суперечностей періоду становлення ринкової економіки не стимулюють її розвиток. Освіта вимагає впровадження реформ, що обумовлені як потребами суспільства, так і євроінтеграційними тенденціями. Однією з головних проблем є суперечність між сферою вищої освіти і ринком праці. Якщо на початку 90-х років минулого століття студенти були зацікавлені в отриманні різноманітних базових знань, щоб бути затребуваними на ринку праці, то сьогодні ситуація інша. Інтелектуально місткі сектори вітчизняної економіки суттєво деградували. На ринку праці стали затребувані переважно працівники сфери послуг, де не потрібні фундаментальні природничі та інженерні знання. З цих причин у студентів знизився стимул до набуття таких знань, до отримання якісної, передової освіти. Цьому сприяло і те, що вища школа в нашій країні суттєво «відрізана» від передової науки. Без високого рівня науки у нашій країні, особливо її фундаментальної основи, немає своїх новітніх технологій, немає високих стандартів матеріального і духовного життя наших людей, немає повноправного місця у високій європейській і світовій цивілізації. Ці прописні істини вже давно засвоїли всі сучасні цивілізаційні країни.
Рівень розвитку освітніх систем, досягнутий сьогодні в розвинутих країнах Європи і світу, є вагомим чинником їх інтелектуального, економічного, соціального, науково-технічного, інноваційно-технологічного і культурного розвитку, який значною мірою забезпечує цим країнам стабільність й еволюційний характер розвитку, дозволяє поглиблювати демократичні процеси, поступово підвищувати духовний і матеріальний рівень мирного, творчого життя населення – головної мети прогресивного розвитку людини і суспільства.
Студентство сьогодні перебуває в епіцентрі перехрещення багатьох культур, а окрема молода людина формується і виступає носієм декількох культур — етнічної, світової, міської чи сільської, елітарної чи масової, статевовікової, соціальної, політичної, правової, економічної. Саме тому виховання у вузі є визначальним чинником і необхідною складовою полікультурної освіти, бо абстрактне виховання, не пов'язане з традиціями, менталітетом, нагальними та майбутніми потребами українського соціуму, не може бути реалізовано повноцінно, воно не може сприяти формуванню цілісної особистості, вбудованої у соціокультурні ринкові відносини.
«Культурна й освічена особистість — це мисляча вільно, толерантна, відкрита людина, здатна до усвідомленого етичного вибору в широкому світі культурних цінностей, духовно-етичного та творчого саморозвитку; саме така особистість має стати «продуктом» інтелектуально-розвиваючої та виховної діяльності у вищій школі» [1; 55].
Зміст освіти вважається одним з основних засобів цілеспрямованого навчання. Він має базуватись на основних цінностях та ідеях європейського демократичного ринкового суспільства. До таких цінностей, насамперед, відносяться мир, демократія, свобода, права людини, рівність, соціальна справедливість, безпека громадян, взаємозалежність, плюралізм, культурна різноманітність, відкритість, відповідальність, партнерство, повага і збереження навколишнього середовища.
У демократичному суспільстві кожний громадянин повинен мати можливість отримання освіти як загальної, так і професійної на будь-якому доступному для нього рівні. Це зовсім не означає, що всі зможуть досягнути однаково високого рівня освіти і кваліфікації. Професійну освіту можна буде отримати за умовами альтернативності, варіативності, диференціації, за різноманітними освітніми програмами, за різними методами навчання. Встановленню в навчальному закладі атмосфери взаєморозуміння і довіри між педагогом і студентом повинні сприяти нові ділові контакти, спільне визнання завдань, спільний аналіз процесу їх виконання і досягнутих результатів. Особливу роль тут потрібно надати керівникам навчальних закладів у створенні невимушеної, творчої, демократичної атмосфери, а також підкреслити важливу роль інститутів і факультетів підвищення кваліфікації, різного роду курсів в системі післядипломної освіти, в психологічній перепідготовці, переорієнтації.
Пріоритетними моментами навчальної роботи мають стати підтримка ділових, наукових зв'язків з професійними освітніми установами інших регіонів, а також з іноземними колегами, зарубіжні стажування і програми обміну викладачами і студентами. Це розгортає можливості переходу в будь-які інші навчальні заклади, одночасного навчання в двох або кількох закладах освіти. Важливим поступом демократизації є взаємне визнання навчальними закладами програм навчання, переліку контрольних предметів, заліків та іспитів. Для реалізації такої академічної мобільності треба створювати і включати в дію демократичні механізми управління, які дають керівнику змогу швидко реагувати на зміни в навколишньому світі. Такі механізми давно відпрацьовані в країнах з розвинутою демократією. Основна суть дії нових механізмів забезпечується відкритістю управління, гласності, передачі частки управлінських функцій громадськості або під її контроль. Наприклад, підтримка активних партнерських зв'язків з громадськістю, підприємствами і організаціями, державними відомствами (службами зайнятості населення, соціального захисту тощо), різними інститутами.
Оновлені стандарти української освіти повинні поєднувати національні та загальноєвропейські компоненти, враховуючи факти загальноєвропейського розвитку, включаючи необхідні знання про Європу, європейські надбання, цінності та орієнтири. Зміни у змісті української освіти взагалі мають бути основним дієвим інструментом її реформування та приведення у відповідність з загальноєвропейськими стандартами, що відповідають нагальним потребам сьогодення.
ВИСНОВКИ
Усвідомлюючи, що наше майбутнє великою мірою залежить від культурного, наукового й технічного розвитку, що ґрунтується на вищих навчальних закладах як центрах культури, знань і досліджень, що знання повинні слугувати суспільству, вузи мають виховувати і навчати майбутні покоління цінувати гармонію в навколишньому середовищі і власне життя.
Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:
¾ зміст національної ідеї вищої освіти, що полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій;
¾ підпорядкування розвитку вищої освіти законам ринкової економіки;
¾ здійснення розвитку вищої освіти у контексті світових освітніх систем. Зокрема, приведення законодавчої і нормативно-правової бази вищої освіти України до світових вимог.
В Україні реформування освіти і подальшого її успішного розвитку є необхідною умовою процесів глибокої трансформації суспільно-політичного устрою та соціально-економічного укладу. Якщо ми ставимо перед собою максимально високу мету інтегрування в сучасні структури європейської цивілізації, то необхідно усвідомити, що всі названі питання необхідно вирішувати системно.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бєлова Л. О. Виховна система ВНЗ: питання теорії та практики / Л. О. Бєлова. – X.: НУА, 2004. – С. 35.
2. Герасіна Л. М. Рецензія на монографію Бєлової Л. О. «Виховна система ВНЗ: питання теорії та практики» // Український соціум. – 2005. – № 1 (6). – С. 139.
3. Гальчинський А. Чи можливе українське диво в економіці? – Дзеркало тижня. – 2001. – № 22 (346). – 15 червня.
4. Згуровський М. 3. Наша мета – найвищий рівень освіти // Щотижнева газета Національного технічного університету України «КП» «Київський політехнік». – 2006. – № 25.
5. Кобернік С. Г. Концепція змісту освіти для європейського виміру України / С. Г. Кобернік, Н. Ю. Кузьмина, О. В. Овчарук, Л. I. Паращенко, Ф. 3. Степанов, I. Г. Таранєнко. – К., 2005. – 24 с.
6. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Уклад. М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Сухарніков; відп. ред. М. Ф. Степко. – К., 2004. – С. 4.
7. Пазенок В. С. Соціальна культура і соціальна творчість. – К.: Знання, 1990. – 47 с.
8. Україна: Проблеми самоорганізації: (В 2 т.) / В. Кремень, Д. Табачник, В. Ткаченко. – К.: Промінь, 2003. – Т. 2. Десятиріччя суспільної трансформації. – 464 с.
9. Товажнянський Л. Л. Наступаючий 2005-й для НТУ «ХПІ» – ювілейний / Розмова з ректором НТУ «ХПІ» // Газета «Політехнік». – 2004. – 24 грудня.
10. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г. Кременя / М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В. Грубінко, І. І. Бабін. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.