УДК 37.0+796.011.3. –057.87
Тернопільський національний педагогічний університет (м. Тернопіль)
Становлення Української державності та перехід до демократичного суспільства вимагає реформування усіх сторін життєдіяльності людини і повинно нести визначальний методологічний вплив на систему освіти і виховання. Своєю чергою система освіти впливає на суспільство, прискорюючи (чи гальмуючи) його розвиток. Закон України «Про освіту» передбачає реформування освітньої системи в нашій країні на засадах принципу гуманізму та демократизму [2]. У зв’язку з цим пріоритетними є соціальні та педагогічні проблеми гуманізації і демократизації навчально-виховного процесу, зокрема сфери фізичної культури і спорту.
Важливим чинником в цьому аспекті є прийняття «Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту в Україні», яка орієнтує українське суспільство на поетапне формування ефективної моделі розвитку фізичної культури і спорту на гуманістичних і демократичних засадах, а також формування гуманістичних цінностей молоді та створення умов для її всебічного, гармонійного розвитку [4].
Аналізуючи останні дослідження і публікації, слід відзначити, що проблема гуманізації і демократизації процесу фізичного виховання, на жаль залишилась поза увагою багатьох дослідників. Поодинокі праці М. Дутчака [1], Т. Круцевич [5], В. Кряжа [3], Б. Леко [6], Б. Шияна [7] не розв’язують усіх аспектів даної проблеми.
Отже, актуальність нашого дослідження зумовлена, з одного боку, важливістю принципів гуманізму і демократизму у процесі фізичного виховання студентської молоді, а з іншого – невизначеністю шляхів їх реалізації.
Тому метою нашого дослідження є аналіз шляхів реалізації принципів гуманізму і демократизму в процесі фізичного виховання студентської молоді.
У сучасному суспільстві ідея гуманізації системи освіти трактується як оптимальний розвиток і поєднання психічних, фізичних, інтелектуальних, моральних і духовних якостей особистості в просторі індивідуально-орієнтованого навчально-виховного процесу.
З огляду на це, гуманізація процесу фізичного виховання, перш за все, полягає у ставленні викладача до студента, як до рівноцінної особистості зі своїми індивідуальними особливостями, інтересами і потребами, системою цінностей, серед яких вагоме місце займає здоровий спосіб життя. Тому фізичний розвиток особистості, відповідний її вікові, забезпечує правильне функціонування організму і є передумовою успішного психічного розвитку та творчого довголіття [6].
На думку Б. Шияна [7], гуманізація і демократизація процесу фізичного виховання вигідно відрізняється тим, що проблеми студентів вирішуються з їх активною участю. Вони обговорюють плани своєї діяльності, обирають оптимальний варіант самовдосконалення, але залишають за викладачем право приймати остаточні рішення. Демократичний стиль управління вимагає прояву певної терпеливості викладача, урахування ним критичних суджень студентів, їх розуміння, вникнення в особисті справи і проблеми.
Реалізуючи принцип демократизму, викладач постійно спілкується з підопічними, знає їх особисте життя, довіряє їм. Студент, зустрівшись із труднощами, які не в змозі подолати самостійно, може звернутися за порадою до викладача і отримати її. За таких умов спілкування буде відвертим і довірливим, що забезпечить добрі результати діяльності. Демократизація допомагає в подоланні одноманітності організаційних форм фізичного виховання, забезпечує усім його учасникам можливість брати участь у формуванні змісту, підборі засобів, виборі форм занять.
Гуманізація процесу фізичного виховання виявляється у відмові від авторитарних методів у стосунках із студентами, створенні умов для усвідомленої участі у навчальному процесі його учасників, повній відповідності завдань, засобів і методів можливостям тих, хто тренується. Створюються умови кожному учаснику педагогічного процесу для повного розвитку своїх фізичних здібностей. Відбувається перенацілення молодої людини з результатів навчання на способи його досягнення.
Свої стосунки зі студентами вчитель-гуманіст будує у відповідності до вимог справедливості, любові і взаємної поваги. Справедливість виявляється, перш за все, у високому рівні вимог до себе, а вже відтак і до підопічних. Повага до майбутніх фахівців визначає процеси навчальної діяльності та позанавчальне спілкування. Педагог вірить у здібності своїх студентів, стимулює їх до фізичного, інтелектуального і духовного самовдосконалення, використовуючи гуманістичні, обґрунтовані педагогічні технології впливу. Усю свою майстерність він спрямовує на організацію продуктивної, творчої діяльності студентів [3].
Гуманістичні і демократичні цінності у процесі фізичного виховання студентів передбачають зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-зорієнтовану. Особистісно-орієнтована система навчання визначає й певну педагогічну етику, яка:
¾ утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співчуття, пошанування людської гідності, довіра);
¾ зумовлює потребу діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукає до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій;
¾ включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання, сприяє підбору навчального матеріалу, який має особистісне значення для кожного[7].
А головне – ця етика передбачає врахування викладачем різних варіантів побудови навчального процесу. Викладач має знати не лише один універсальний, а декілька шляхів, які можуть бути придатними для досягнення мети.
Фізичне виховання у гуманному суспільстві, вважає Т. Круцевич, має бути валеологічно зорієнтованим, тобто дотримуватися оздоровчого принципу в організації та проведенні занять із фізичної культури є першочерговою метою. Основні завдання фізичного виховання студентської молоді у даному контексті полягають у тому, щоб:
¾ дати студентам знання і сформувати навички дотримання здорового способу життя;
¾ ознайомити їх з основами організації і методиками найефективніших видів і форм раціональної рухової діяльності та сформувати вміння застосувати їх на практиці;
¾ розвивати знання основ методики оздоровлення і фізичного вдосконалення традиційними і нетрадиційними засобами та методами фізичної культури;
¾ ознайомити молодих людей з основами професійно-прикладної фізичної підготовки та навчити самовдосконалюватись;
¾ сформувати у них стійку звичку до щоденних занять фізичними вправами, використовуючи різні раціональні їх форми;
¾ проводити систематичні фізичні тренування з оздоровчою або спортивною спрямованістю;
¾ інформувати студентів про головні цінності фізичної культури та спорту [5].
Однак не менш важливим завданням процесу фізичного виховання має бути вимога: «не зашкодь», тобто, зважаючи на останні трагічні випадки у фізичному вихованні, особливо важливою є валеологічна спрямованість, урахування індивідуальних особливостей у здоров’ї кожного студента.
Зважаючи на все це, викладач фізичного виховання повинен дотримуватися таких вимог:
¾ перед початком практичних занять ознайомитися зі станом здоров’я своїх підопічних;
¾ визначити за однією з методик (наприклад, за методикою Г. Апанасенка) функціональний стан організму студентів;
¾ розробити відповідні методики проведення занять з індивідуальними завданнями як для студентів з високим рівнем фізичного розвитку, так і для тих, у кого ці показники низькі;
¾ ретельно дотримуватися дозування фізичного навантаження як під час кожного заняття, так і відповідно до пори року й рівня фізичної підготовленості академічної групи.
ВИСНОВКИ
Головною перевагою принципу гуманізму є те, що особистість студента стає ключовою фігурою в процесі визначення завдань з фізичного виховання як навчальної дисципліни. Ця мета досягається за умови, якщо студентська молодь з об’єкта навчального процесу стає активним суб’єктом діяльності.
Принцип гуманізму здатний утвердити якісно нові взаємини між суб’єктами навчання, спрямувати їх на гуманізацію і демократизацію навчально-виховного процесу та активізацію навчально-пізнавальної діяльності студентів, яка забезпечить оволодіння комплексом знань, умінь і навичок, а також гармонійний розвиток особистості.
Найголовнішими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організовувати навчання на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності фізичного й емоційного благополуччя, позитивного ставлення студентів до навколишнього світу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Дутчак М. В. Принципи державного управління спортом для всіх / М. В. Дутчак // Актуальні проблеми розвитку спорт для всіх: досвід, досягнення, тенденції. – Тернопіль, 2009. – С. 7 – 11.
2. Закон України «Про Освіту». Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. № 6. – 1996 р. – 64 с.
3. Кряж В. Н. Введения в гуманизацию физического воспитания. В трех частях. Часть I. Основные понятия и введения в проблему / В. Н. Кряж. – Минск : «Четыре четверти», 1996. – 54 с.
4. Офіційний вісник України № 39. «Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту». – Київ, 2004. – С. 23.
5. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. – К. : Олимпийская литература, 2003. – Т. 2. – 390 с.
6. Чуйко Г. Гуманізація освіти і проблеми фізичного виховання і спорту / Г. Чуйко, М. Комісарик, Б. Леко // Молода спортивна наука України : Зб. наук. праць з галузі фізичної культури і спорту. Вип. 9 : У 4-х т. – Львів : НВФ «Українські технології», 2005. – Т. 3. – С. 216 – 220.
7. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1 / Б. М. Шиян. – Тернопіль: Навчальна книга – «Богдан», 2004. – 272 с.