УДК 371.3

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИПЛОМНОГО ПРОЕКТУВАННЯ ПРИ ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ З БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

О. В. Кобилянський,

Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)

Реалізація традиційної парадигми «знання-вміння-навички» не відповідає сучасним запитам суспільства й реальним вимогам ринку праці. Загальна причина кризи традиційної освітянської парадигми викликана тим, що наша освітня система у своїй основі була сформована ще в умовах планової економіки, нерозвиненої приватної власності, несформованого громадянського суспільства тощо. У результаті цього склалась парадоксальна ситуація, коли в умовах надлишку фахівців із вищою освітою в Україні відчувається гостра нестача кваліфікованих кадрів в економіці, навіть в умовах сучасної економічної кризи. Світовий банк здійснивши дослідження якості освіти випускників вищих навчальних закладів пострадянських країн (України, Росії, Білорусі), зафіксував, що студенти показують дуже високі результати (9 - 10 балів) за критеріями «знання» і «розуміння» і доволі низькі – за критеріями «застосування знань на практиці», «аналіз», «синтез», «оцінювання» (1 - 2 бали) [11, с. 89].

На відміну від орієнтованої на засвоєння знань традиційної освіти практико-орієнтована – спрямована на набуття, крім знань, умінь і навичок, досвіду практичної діяльності. Оволодіння компетенціями неможливе без досвіду діяльності, тобто компетенції і діяльність нерозривно пов'язані між собою. Компетенції формуються в процесі діяльності й заради майбутньої професійної діяльності. У цих умовах процес навчання набуває нового спрямування – він перетворюється на процес набуття знань, умінь, навичок і досвіду діяльності з метою досягнення професійно й соціально значущих компетентностей. Таким чином, при компетентнісно-професійному підході усім відома тріада «знання – вміння – навички» доповнюється новою дидактичною одиницею «досвід діяльності».

Аналіз застосування компетентнісного підходу в професійній освіті міститься в ряді зарубіжних і вітчизняних досліджень (В. І. Байденко, Г. І. Ібрагімов, В. А. Кальнеі, А. М. Новіков, М. В. Пожарська, С. Є. Шишов, Н. М. Бібік, О. Я. Савченко, О. В. Овчарук та ін.). Більшість дослідників до сутнісних характеристик компетентності відносять: поглиблене знання предмету, постійне оновлення знань для усного вирішення професійних завдань. У понятті «компетентність» підкреслюються такі якості, як інтегративний і творчий характер, висока ефективність результату, орієнтована на практику освіта, формування мотивації самовдосконалення, академічна і трудова мобільність тощо.

Питанням компетентнісного підходу до підготовки студентів з безпеки життєдіяльності, охорони праці присвячені роботи авторів (В. Биков, О. Бикова, Г. Гогіташвілі, Є. Желібо, В. Заплатинський, О. Запорожець, М. Ігнатович, В. Лапін, А. Романчук, А. Русаловський, В. Худолей та ін.) [3,4,10].

Як показує досвід економічно розвинених країн, при сприятливих умовах працездатність людини підвищується на 15-20%, тому що немає необхідності у витрачанні сил на попередження загрози травмування й захисту організму від впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів. У нашій країні систематично й на різних рівнях протягом десятиліть приймаються одні й тіж рішення щодо охорони праці, спрямовані на покращення умов праці, зниження професійної захворюваності та виробничого травматизму, але її стан залишается незадовільним. Основними причинами нещасних випадків є організаційні порушення технічного процесу, трудової та виробничої дисципліни, незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць, незадовільна організація виконання робіт. На переліченні причини припадає 54 % випадків загального і 52 % смертельного травматизму.

У зв’язку з погіршенням економічної ситуації і матеріально-технічної бази підприємств, що спостерігається протягом двох минулих десятиліть, умови праці на більшості із них також погіршуються. Зростає кількість робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам і правилам. У середньому 20-25 % людей, які працюють, постійно знаходяться під впливом шкідливих умов виробництва.

Вкрай повільне впровадження нових підходів із питань управління охороною праці в нашій країні пояснюється, насамперед, професійною та психологічною непідготовленістю менеджерів усіх рівнів і фахівців служб охорони праці на підприємствах. Звідси випливає завдання підвищити професійну компетенцію працівників саме таких категорій. А для цього потрібні принципово нові підходи до процесу навчання.

До числа необхідних вимог, яким повинна відповідати система навчання, належать такі: процес навчання має бути безперервним, знання працівників мають поповнюватися й оновлюватися в міру того, як вони застарівають чи їхній обсяг змінюється з природних причин; під час організації процесів і визначення тематики (програм) навчання потрібно враховувати характер робіт, які виконують (небезпечні – безпечні), професійний стаж роботи у відповідній галузі, інші особливості підприємств, тобто система навчання має бути гнучкою і побудованою на основі індивідуального підходу.

Сучасні принципи охорони праці: уникнення ризиків (профілактика), безпечні технології, оптимізація умов праці, співпраця роботодавців та працівників на рівних засадах, право участі в прийнятті рішень щодо власної роботи, право знати та принцип прозорості, безперервне вдосконалення та розвиток охорони праці розширилися сьогодні в країнах Європейського Союзу до пропаганди «добробуту на роботі», що означає моральний, фізичний та соціальний добробут, а не лише відсутність нещасних випадків та професійних захворювань. Значного зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань цим країнам вдалось досягти завдяки впровадженню системи загального управління безпекою, коли відповідальність за створення безпечних умов праці повністю покладається на роботодавця будь-яким способом, який є для нього найбільш сприятливим і економічно вигідним, а не дотриманням жорстких обмежень об’ємів фінансування, визначених суперечливими законами і нормативними актами.

Уклавши 16 червня 1994 р. Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС. Нині до Державного реєстру нормативних актів з охорони праці внесено більше 1500 документів. Всупереч аксіомі про потенційну небезпеку будь-якої діяльності людини, за умовами командно-планової економіки в основу нормативної бази безпеки життєдіяльності (стандарти безпеки праці) було покладено методологію стовідсоткового захисту працівників. Більшість радянських ГОСТів залишаються чинними на території України разом з введеними в дію ДСТУ як на основі цих застарілих стандартів, так і міжнародних нормативних актів, в основу яких покладена методологія ризик-менеджменту.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України й спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика передбачає встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й видів діяльності, але в Україні витрати на охорону праці для бюджетних підприємств становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці, а для інших – не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції [1].

Вона базується на принципах:

¾ пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці тощо.

На реалізацію державної політики в галузі охорони праці згідно зі ст. 13 [1] «роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці».

Ця стаття визначає, що роботодавець повинен забезпечити функціонування системи управління охороною праці, а саме:

¾ розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення наявного рівня охорони праці;

¾ організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці, та за їхніми підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів [5];

¾ розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці;

¾ здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці тощо.

Ще під час укладання трудового договору згідно зі статею 5 роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства й колективного договору [1].

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні за ст. 6 відповідати вимогам законодавства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля [1].

У конституції ст. 7 визначено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги й компенсації. Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніше як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій [1].

Відповідно до ст. 8 на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видають безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їхнього застосування [1].

Одним із основних завдань роботодавця є розробка положень, інструкції тощо. Розробці інструкцій передує аналіз документів із охорони праці стосовно відповідного виробництва, професії (виду робіт); визначення особливостей робіт, що підлягають виконанню працівником конкретної професії у відповідності з її кваліфікаційною характеристикою; виявлення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, характерних для даної професії (виду робіт) як при нормальному протіканні процесу, так і при відхиленнях від оптимального режиму, визначення заходів та засобів захисту від них, вивчення конструктивних та експлуатаційних особливостей і ефективності використання цих засобів; аналіз обставин та причин найбільш імовірних аварійних ситуацій, нещасних випадків та професійних захворювань, характерних для даної професії; вивчення передового досвіду безпечної організації праці та виконання відповідних робіт визначення найбезпечніших методів та прийомів їх виконання.

Після опрацювання отриманих матеріалів розробляється перший розділ інструкцій «Загальні положення», який повинен містити [9]:

¾ загальні відомості про об'єкт розробки: визначення робочого місця працівника даної професії (виду робіт) у залежності від тривалості його перебування на ньому протягом робочої зміни (постійне чи непостійне), коротка характеристика технологічного процесу та обладнання, що застосовується на цьому робочому місці, виробничій дільниці, у цеху;

¾ умови й порядок допуску працівників до самостійної роботи за професією або до виконання відповідного виду робіт (вимоги щодо віку, стажу роботи, статі, стану здоров'я, проходження медоглядів, професійної освіти та спеціального навчання з питань охорони праці, інструктажів, перевірки знань тощо);

¾ характеристику основних небезпечних та шкідливих виробничих факторів для даної професії (виду робіт), особливості їх впливу на працівника;

¾ перелік видів спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, що належать до видачі працівникам даної професії (виду робіт) згідно з чинними нормами, із зазначенням стандартів або технічних умов на них тощо.

Кодексом законів про працю (КЗпП) передбачені аналогічні норми, якими встановлено обов'язки роботодавців із забезпечення умов із охорони праці, що є обов'язковими на будь-якому підприємстві та невиконання яких вважається порушенням цього Кодексу. Зокрема, роботодавці зобов'язані [2]:

¾ за ст. 29 до початку роботи за укладеним трудовим договором проінформувати працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці й протипожежної охорони;

¾ відповідно до ст. 141 правильно організувати працю працівників, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, поліпшувати умови праці працівників;

¾ за ст. 153 створити безпечні й нешкідливі умови праці. При цьому умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Із проведеного аналізу законодавчих та інших нормативних актів видно, що в них визначенні загальні переліки небезпечних та шкідливих виробничих факторів, які за певних умов можуть становити небезпеку отримання травм або професійних захворювань; робіт із підвищеною небезпекою; пільг і компенсацій, які можуть бути надані працівнику за роботу в несприятливих умовах праці тощо. Конкретні види й розміри пільг і компенсацій,  необхідні засоби індивідуального захисту визначаються тільки на основі атестації робочих місць.

Атестація  робочих місць за умовами праці здійснюється на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, обладнання, що використовується, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів [7], що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я людей, які працюють, а також на їхніх нащадків як тепер, так і у майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здоров’я і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться у відповідності з «Порядком проведення атестації робочих місць», затвердженим постановою № 442 Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р., і «Методичними рекомендаціями Міністерства праці та Міністерства охорони здоров’я України», затвердженими 1 вересня 1992 р. (постанова № 41).

При атестації кожне робоче місце оцінюється комплексно за технічним і організаційним рівнями, а також за умовами праці й техніки безпеки. На кожне робоче місце складають «Карту умов праці», форму якої встановлено зазначеними «Методичними рекомендаціями». Ця карта має бути заповнена атестаційною комісією згідно з «Інструкцією № 06-41-48 Міністерства праці та Міністерства охорони здоров'я України» (листопад 1992 р.).

Атестація робочих місць передбачає:

¾ виявлення чинників і причин несприятливих умов праці;

¾ санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

¾ оцінку чинників виробничого середовища й характеру праці на відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

¾ установлення ступеня шкідливості та небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

¾ обґрунтування зарахування робочого місця до категорії зі шкідливими і важкими умовами праці;

¾ визначення (підтвердження) права працівників на пільги за роботу в несприятливих умовах;

¾ складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників;

¾ аналіз реалізації технічних та організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру й безпеки праці.

Атестацію робочих місць проводять не рідше, ніж один раз на п'ять років, її результати записують у «Карту умов праці на робочому місці».

Важливість набуття компетентності з питань атестації робочих місць за умови праці не викликають ніяких сумнівів як у менеджерів всіх рівнів, так і у працівників, які у сучасних економічних умовах змушені постійно шукати гідну роботу. Тому типовою програмою навчання з питань охорони праці посадових осіб [8] у темі 6 «Гігієна праці. Медичні огляди. Профілактика професійних отруєнь і захворювань» передбачено вивчення питань: шкідливі фактори виробничого середовища і трудового процесу, їх гігієнічна оцінка; критерії і показники умов праці (гігієнічна класифікація праці) і атестація робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці.

Затвердженою МОН України навчальною програмою нормативної дисципліни «Основи охорони праці» (31.08.1997 р.)  передбачено формування в майбутніх фахівців із вищою освітою необхідного у їхній подальшій професійній діяльності рівня знань і умінь з питань гігієни праці, виробничої санітарії тощо, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності. Але ні цією програмою, ні затвердженою МОН України навчальною програмою нормативної дисципліни «Охорона праці в галузі» (02.08.1999 р.) вивчення питань атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці не передбачено, що не дозволяє майбутнім фахівцям отримати необхідний рівень знань і умінь по створенню належних умов праці на виробництві.

Підписаним МОН України наказом «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента» від 09.07.2009 р. № 642 для всіх спеціальностей передбачено вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності (безпека життєдіяльності, основи охорони праці)» у циклі нормативних дисциплін професійної та практичної підготовки в обсязі 2 кредитів ECTS. Тобто йдеться про подвійне скорочення навчальних ресурсів на вивчення питань безпеки і ігнорування вимог Закону «Про охорону праці»[1] та інших нормативно-правових актів.

Пропонується, на нашу думку, досить хибний шлях, коли набуття необхідних компетенцій з безпеки життєдіяльності, охорони праці по створеню належних умов праці майбутніми фахівцями повинно відбуватись під час практики і в умовах здійснення практичної діяльності вже безпосередньо на виробництві.

Затверджене наказом МОН України «Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» від 08.04.93 р. № 93 із змінами, внесеними згідно з наказом МОН України від 20.12.94 р. № 351, передбачає безперервність та послідовність проведення практики при одержанні потрібного обсягу практичних знань і умінь відповідно до різних освітніх і кваліфікаційних рівнів. Заключна ланка практичної підготовки – переддипломна практика на V курсі, яка проводиться на робочому місці з виконанням усіх функціональних обов’язків майбутнім фахівцем. Під час цієї практики поглиблюються, закріплюються та усвідомлюються теоретичні знання з усіх дисциплін навчального плану, збирається матеріал для виконання дипломного проекту [6].

Студентам повинні бути проведені обов’язкові інструктажі з охорони праці у відповідності з поставленими перед ними практичними завданнями: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. У разі потреби студентів необхідно навчити також безпечним методам праці. При цьому їх необхідно забезпечити спецодягом, запобіжними засобами, лікувально-профілактичним обслуговуванням за нормами, встановленими для штатних працівників. В свою чергу студенти повинні вивчити і суворо дотримуватись правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії. Звіти студентів повинні мати розділи з питань охорони праці.

Розділ звіту з переддипломної практики, що стосується охорони праці є основою відповідного розділу дипломного проекту, в якому студент визначає небезпечні та шкідливі чинники на робочому місці, де він проходив практику, наводить їхні нормативні значення, пропонує технічні рішення з безпечної експлуатації об’єкта проектування, з гігієни праці і виробничої санітарії, пожежної безпеки для досягнення належних умов праці. Як показує п’ятнадцятирічний досвід консультування студентів з охорони праці під час дипломного проектування, для більшості студентів за короткий термін переддипломної практики важко опанувати навіть загальні принципи організації належних умов праці, не кажучи вже про конкретні робочі місця і професії. 

ВИСНОВКИ

В умовах скорочення навчального навантаження для викладачів кафедр безпеки життєдіяльності й охорони праці, основна відповідальність за формування професійних компетенцій із створення належних умов праці покладається на майстрів та інструкторів виробничого навчання, керівників виробничої практики та інших посадових осіб, які проводять інструктажі з охорони праці зі студентами і не мають при цьому достатньої фахової підготовки з питань безпеки життєдіяльності, охорони праці, безпечного ведення робіт, що негативно позначається на рівні підготовки майбутніх фахівців.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про охорону праці», № 229-IV від 21.11.2002 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 2. – Ст. 10.

2. Кодекс законів про працю України, № 322-VIII від 10.12.1971 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.

3. Запорожець О. Як згортається навчання з питань охорони праці / О. Запорожець, А. Русаловський, О. Цибульник // Охорона праці. – 2009. – № 8. – С. 14 – 16.

4. Ігнатович М. В. Проблеми викладання курсу «Безпека життєдіяльності» студентам економічних спеціальностей / М. В. Ігнатович, В. Ю. Худолей // Безпека життєдіяльності. – 2007. – № 10. – С. 42 – 43.

5. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. Система стандартов безопасности труда: ГОСТ 12.0.003-74 (80). – [Чинний від 1976-01-01]. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yondi.ru/inner_c_article_id_1214.phtm

6. Педагогіка вищої школи: [навч. посіб.] / [З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін.]; за ред. З. Н. Курлянд. – [3-е вид., перероб. і доп.]. – К.: Знання, 2007. – 495 с.

7. Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці: постанова КМ України від 01 серп. 1992 р. № 442 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=442-92-%EF

8. Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою. Наказ Державного комітету з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 р. № 15 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0231-05

9. Про затвердження Положення про розробку інструкцій з охорони праці. Наказ Комітету по нагляду за охороною праці від 29.01.1998 р. № 9[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0226-98

10. Романчук А. Кого, чого і як навчати в охороні праці? / А. Романчук // Охорона праці. – 2009. – № 5. – С. 20 – 22.  

11. Ялалов Ф. Деятельностно-компетентностный подход к практико-ориентированному образованию / Ф. Ялалов // Высшее образование в России. – 2008. – № 1. – С. 89 – 93.