УДК 167/168
Н. M. Кравець,
Чернівецький національний університет (м. Чернівці)
Перенесення людини як основної цінності з периферії в центр картини світу розпочалося в добу Відродження – час розквіту гуманізму, коли здійснюється радикальне повернення до людської проблематики у сфері філософського та наукового знання. Акцент переноситься з абсолютної особистості (Бога) на реальну людину, окремого індивіда в його людському існуванні. Становлення творчої і гармонійно розвинутої особистості включає в себе як передумову засвоєння кожним індивідом досвіду попередніх поколінь, а також творення як нових форм буття, так і образу самої людини.
Гуманізм – один із фундаментальних принципів, на яких базується національна система освіти і виховання. Він утверджує високе суспільне визнання людини, її гідності, цінність особистості, право на свободу і вияв своїх здібностей, гармонізацію стосунків між людиною і суспільством, людиною і природою тощо. Виявом гуманізації є духовність як абсолютна цінність людського життя, основа цілісності і душевного здоров'я людини. «Мені здається, – пише В. Андрущенко, – що перспектива людства в кінцевому розумінні – в його високій духовності» [1, с. 7].
Зростання духовності освіти через її гуманітаризацію передбачає переосмислення пріоритетів у визначенні освітніх ідеалів: відмову від технократичних підходів і спрямування освітнього процесу на формування духовного світу людини, утвердження духовних цінностей як першооснови мети і змісту освіти, «олюднення» знань, формування цілісної гармонійної картини світу з повноцінним відображенням у ній світу людини і культури [див.: 5]. У цьому суть її гуманізації та гуманітаризації.
Ми переживаємо період особливої уваги до людини, коли відбувається формування нових цінностей гуманістичного спрямування. Вплив цієї тенденції виявляється в зміні таких структурних компонентів системи освіти, як мета, зміст, форми і засоби освітньо-виховної діяльності. У більш розгорнутому варіанті аналізована тенденція включає такі складники, як національна спрямованість, а також відкритість системи освіти, перенесення акценту з навчальної діяльності викладача на діяльність студента, перехід від репродуктивного навчання до продуктивного, самоствердження особистості за умов педагогічної підтримки, перетворення позицій педагога і студента на особистісно рівноправні, творча спрямованість навчального процесу, перехід від регламентовано-контрольованих способів організації навчального процесу до активно-розвиваючих, наступність і неперервність освіти і т.ін. [див.: 6, c. 21-22].
Проблема формування гуманістичного потенціалу природничо-наукової картини світу і світогляду людини завжди була об’єктом дослідження фахівців, але найбільшої актуальності вона набула останнім часом у зв’язку з панівною тенденцією гуманізації освіти в цілому і природничонаукової зокрема. С. Гончаренко основну суть процесу гуманізації освіти добачає в її орієнтації на формування переконань особистості, котрі розуміються в широкому значенні як формування загальнонаукової картини світу, гуманістичного світогляду та прагнення до його реалізації в емоційній (гуманітаризація), інтелектуальній (фундаменталізація) та вольовій (діяльне спрямування) сферах. Ще одним принципом або аспектом гуманізації є її національний характер [див.: 3, с. 4]. Гуманізація освіти передбачає всебічний розвиток особистості, засвоєння та використання гуманітарного знання як засобу гуманізації життя, активне застосування досягнень культури, історії, різних сторін суспільного буття та свідомості.
Основи гуманізації освіти було закладено у нормативних документах, які визначили напрями освітньої реформи 90-х рр. в Україні. Гуманістичний підхід до освіти розглядається в цих документах як можливість подолання основної вади старої школи – її знеособлення, нехтування інтересами суб'єктів навчального процесу, як кардинальна зміна спрямування діяльності школи загалом [4, с. 63]. Освіта не є чимось зовнішнім стосовно інших сфер життєдіяльності людини. Процеси, що відбуваються в освіті, мають розглядатися лише в комплексі проблем людства, найважливішою з яких є забезпечення добробуту, виживання та стійкого розвитку людської спільноти. На думку фахівців, система освіти є реальним засобом розв'язання цієї проблеми.
Гуманізація освіти передбачає використання таких форм і методів навчання та виховання, які забезпечують ефективний розвиток індивідуальності дитини, її пізнавальних інтересів, особистісних якостей, створення таких умов, за яких дитина може й хоче навчатись, особисто зацікавлена в тому, щоб сприймати навчально-виховні впливи. Основною функцією навчання при цьому стає не стільки формування високого інтелекту, скільки формування розвиненої особистості з високими цілями та іделами [див.: 2, с. 8].
ВИСНОВКИ
Отже, на початку третього тисячоліття підвищений інтерес до гуманізації освіти і всієї суспільної свідомості не випадковий: дві світові війни, численні міжнаціональні конфлікти, екологічні катастрофи, які відбулися в минулому столітті, спричинили масове знищення людей. Припинити цей процес можна лише завдяки гуманізації суспільних відносин. Тому в ХХІ ст. ціннісним пріоритетом є формування гуманістичного мислення. Зрозуміло, що одним із важливих завдань сучасної педагогіки вищої школи є виявлення гуманістичного потенціалу особистості як громадянина та професіонала. Формування особистості спеціаліста здійснюватиметься з опертям на аксіологічні основи освіти, тому педагогіка вищої школи має повернутися до таких цінностей, як духовне життя людини, духовний світ, гуманні стосунки тощо. Утвердження людини як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття її здібностей, забезпечення пріоритетності вселюдських цінностей, гармонія стосунків людини і довкілля, суспільства і природи є основним змістом гуманізації освіти.
ЛІТЕРАТУРА
1. В. Андрущенко. Духовна сутністьосвіти // ВищаосвітаУкраїни. – 2007. – № 1. – С. 5 – 10.
2. Берулава М. Н. Гуманизация образования: проблемы и перспективы. – Бийск, 1995.
3. Гончаренко С. У. Гуманізація освіти як основний критерій розробки засобів реалізації сучасних технологій навчання: Наукові записки. Серія: Педагогічні науки: Засоби реалізації технології навчання. – Випуск 34. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. – С.3 – 8.
4. Сидоренко О. Проблеми гуманізації та гуманітаризації в освітній реформі в Україні // Вища освіта України. – 2001. – № 2. – С. 63 – 67.
5. Онишко О. О.Формування ключових компетентностей учнів через реалізацію гуманітарних аспектів. — //http://osvita.ua/school/theory/6234
6. Фоменко Н. А. Педагогіка вищої школи: методологія, стандартизація туристської освіти. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий дім «Слово», 2005. – 216 с.