УДК 355.232:37.035
С. М. Левченко, А. І. Кравченко,
Національний технічний університет України «КПІ»,
Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації
(м. Полтава)
Динамічні зміни в суспільстві викликали зміну парадигми військового виховання. В сучасних умовах вона передбачає перш за все виховання самостійності, творчості, ініціативи, відповідальності, уміння прийняти правильне рішення у складних, екстремальних умовах. Тому педагогічний процес військового навчального закладу, поряд з удосконаленням навчальної діяльності, потребує особистісно орієнтованої виховної діяльності.
Юнаки, які вступають до військового навчального закладу, мають достатній рівень загальної компетенції, самостійні й незалежні особистості, хоч зі значною мірою непокори, з невизначеними у своїй більшості цінностями та ідеалами. Перетворення їх у сучасних військових фахівців вимагає спеціально організованого особистісно і соціально значущого навчально-виховного процесу.
Метою сучасної вищої військової школи повинні стати забезпечення становлення цілісної особистості, цілеспрямоване виявлення і розвиток її здібностей, формування умінь і бажання навчатися протягом усього життя, створення умов для навчання і виховання, самовиховання, самовизначення в усіх видах діяльності як основи багатоступеневої військової освіти. Цей процес потребує не тільки підготовки майбутнього офіцера як професіонала, а й як вихователя, формування його моральних, інтелектуальних, фізичних якостей з урахуванням індивідуальних особливостей.
У теоретичних засадах особистісно-орієнтованого виховання враховуються соціальні і психологічні його аспекти, проте особливості навчально-виховного процесу у вищому військовому навчальному закладі, варіативність і різноплановість педагогічних ситуацій у ньому розроблені недостатньо і переважно ґрунтуються на гуманістичних цінностях, спрямовуються на підвищення моральності, містять не лише раціональну, а й чуттєву сферу особистості майбутнього офіцера. «Щодо методики і технології виховного процесу, то слід зауважити: модель підпорядкування витісняється моделлю суб’єкт-суб’єктної взаємодії…» [3, 13].
Особистісно-орієнтоване виховання військових фахівців є нагальним завданням у системі модернізації Збройних сил України на демократичних засадах. Воно відбувається на основі поєднання передусім антропоцентричного і соціоцентричного підходів і забезпечує формування гуманно спрямованої особистості, що сприяє утвердженню у військах культури людської гідності; підготовки захисника Вітчизни, патріота і громадянина з широким державницьким світоглядом, розвинутим почуттям офіцерської честі й водночас – компетентного професіонала, здатного до вирішення сучасних військово-бойових та інженерно-технічних завдань, у тому числі за програмою Партнерство заради миру у складі миротворчих сил. Це досягається в системі єдиної військової освіти з поступовим поетапним зміщенням акцентів через суб’єкт-суб’єктні відносини з виховання на самовиховання.
Визначаючи, що виховання і навчання детермінуються сучасними соціальними процесами, в особистісно гуманістичній парадигмі доводиться необхідність перенесення акцентів із потреб і запитів суспільства на інтереси і потреби людини, досягнення їх гармонії. Усвідомлення цього потребує піднесення культурного рівня, етико-естетичної, гуманістичної спрямованості навчання, орієнтованого на потреби людини [3, 1].
У вихованні майбутніх офіцерських кадрів, творчо використовуючи надбання попередників, базуємося на тому, що це специфічний вид педагогічної діяльності, який у своїй меті і результатах передбачає інтеграцію високого професіоналізму, інженерно-технічної, військово-бойової компетентності з гармонійним поєднанням особистісних і державницьких інтересів, формування з цією метою чітких громадянських позицій, патріотизму, високої моральності, культури людської гідності.
Науковий аналіз теорії й досвіду виховання у військових закладах освіти показав доцільність об’'єднання в сучасній концепції особистісно-орієнтованого виховання військових фахівців антропоцентричного і соціоцентричного підходів. Установлено, що виховна парадигма, побудована лише на основі ідей антропоцентризму, метою якої є виховання людини як вільного суб’'єкта, звільнення у зв’язку з цим його залежності від національної культури, соціуму тощо, недопустима у вихованні майбутнього офіцера. Отже, у підготовці військового фахівця ми не поділяємо концепції, згідно з якою процес і результати розвитку людини визначаються лише її внутрішньою логікою, оскільки це призводить, з одного боку, до диктатури вільної людини, а з іншого – до формування безвідповідальної особистості, нездатної до інтеграції в соціальні структури суспільства і виконання функцій захисника Вітчизни. Поряд із цим варто зазначити, що нами не сприймається й відкрита соціоцентрична модель із превалюванням колективу над особистістю, її повною залежністю від соціуму. Об’єднуючи позитивне цих протилежних підходів, дотримуємося особистісно-соціального підходу, що дає можливість включити механізми індивідуально-особистісного і соціально-професійного саморозвитку, сформувати мотивацію досягнення власних і соціально значущих цілей. Це дозволяє подати педагогічну характеристику особистісно орієнтованого виховання майбутніх офіцерів Збройних сил України через таку ієрархію цінностей, як людина (особистість) – народ (культура, мова, історія, освіта) – держава (суспільство) (О. В. Сухомлинська).
Сутністю особистісно-орієнтованого виховання військових фахівців, враховуючи розроблені наукові засади, аналіз літературних джерел, його педагогічну характеристику, власний практичний досвід, виступає віра в людину, її здатність до особистісного і професійного самопроектування і самоактивності, поряд із цим – розробка засобів і умов, що стимулюють процеси самопізнання, цілепокладання і самовиховання на основі педагогічно доцільного поєднання вимогливості і поваги до особистості кожного курсанта, визнання його людської гідності.
Все це дозволяє виявити специфіку процесу особистісно-орієнтованого виховання у вищому військовому навчальному закладі. Вона простежується в організації, змісті, системі засобів і полягає в тому, що, по-перше, процес виховання відбувається в системі неперервної єдиної військової освіти і поетапно включає допрофесійну, фундаментальну професійну та післядипломну військову підготовку сучасного військово-технічного і патріотичного змісту; по-друге, проходить у цілодобовій військово-професійній діяльності і передбачає конструювання виховного середовища; по-третє, здійснюється на основі високої організованості, розвитку культури людської гідності, дотримання свідомої дисципліни, єдності вимогливості і поваги до курсанта при виконанні всіх завдань: вартової служби, в добовому наряді, при проведенні тактико-спеціальних занять та ін.; по-четверте, вимагає превалювання індивідуальних над груповими і фронтальними формами аудиторної і позааудиторної роботи та відповідної науково-методичної системи засобів; по-п’яте, передбачає поступове зміщення акцентів у суб’єкт-суб’єктній взаємодії з виховання на самопроектування і самотворення особистості курсанта для забезпечення високої професійної підготовки, громадянськості, психолого-педагогічної культури і розвиненого почуття офіцерської честі; по-шосте, забезпечує безпосередній перехід від авторитарного до гуманно спрямованого формування військового фахівця на основі довіри до кожної молодої людини.
У процесі виховання, навчання, трудової діяльності у людини формується багато актуальних установок. Якщо мати на увазі професійну військову підготовку, то важливу роль відіграє установка, яка полягає в стійкій готовності до професійної військової діяльності. Система установок, значущих для особистості, складає її ціннісну орієнтацію. Внутрішньо вільною в суспільстві людина стає тоді, коли, усвідомивши свою роль і місце в здійсненні мети, вона робить мету й ідеали цінностями свого особистого життя, працює і живе для їх здійснення за своєю власною волею і бажанням. У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на спрямованість особистості, яка визначається як система домінуючих мотивів і як система потреб, інтересів та переконань.
Працювати з повною віддачею в сучасних умовах можливо тільки за умов постійного самовдосконалення. Особистісно орієнтоване виховання створює для цього умови і розвиває у військового колективу необхідність і потребу самоаналізу і самооцінки, а на основі їх – самовпливу і самовиховання.
Тому ціннісну систему людини розуміють як складний регулятор людської життєдіяльності, який відображує у своїй структурній організації і змісті особливості об’єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і власне людину в усіх її об’єктивних характеристиках.
Соціальне «Я» людини, яке гармонійно вміщує в суб’єктивній формі сукупність суспільно значущих цінностей, створюється в процесі розвитку її морально-духовної свідомості і самосвідомості. При цьому свідомість забезпечує розвиток ставлень до певних моральних норм, їх особистісного смислу, особистісних властивостей, а самосвідомість забезпечує їх емоційно ціннісну оцінку, тобто призводить до перетворення їх у відповідні особистісні цінності [ 2, 240].
ВИСНОВКИ
Отже, внутрішній світ, система моральних і духовних цінностей людини визначається передусім об’єктивними факторами, але разом з тим вона, при її власній активності, є суб’єктом виховання. Людина – суб’єкт, який творить сам себе, вона може змінити або відкинути несприятливі обставини, виробити власні варіанти для досягнення життєвих цілей, стати господарем у своєму духовному світі. Це потребує максимуму зусиль, але лише напружена праця, повага і вимогливість, довіри і контроль формують відповідальність, свідомість і самостійність.
ЛІТЕРАТУРА
1. Барабанщиков А. В. Военная педагогика и психология. – М.: Военное изд., 1986. – 238 с.
2. Бех І. Д. Виховання особистості. – К.: Либідь, 2003. – 240 с.
3. Бойко А. М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К., 1996. – 230 с.
4. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Освіта України. – 2000. – № 32 (Серпень). – С. 6 – 7.