УДК 378.35:37.011.31

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТИ, ЇЇ ПАТРІОТИЧНОСТІ ТА ДУХОВНОСТІ

О. М. Лівінський, І. Н. Дудар,

Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)

 

Світова економічна криза торкнулася більшості країн світу. В Україні її наслідки відчуваються в усіх галузях народного господарства, в тому числі у сфері науки і освіти, без розвитку яких просто неможливо практично підняти Україну на європейський рівень. Якраз люди з вищою освітою, вчені і професорсько-викладацький склад середніх і вищих навчальних закладів у сучасному суспільстві є опорою, золотим фондом розвитку промисловості і середнього класу. Вони рухають державний прогрес, створюють робочі місця, блага і багатство нації.

Розвивати малий і середній бізнес, впроваджувати інноваційні технології в Україні повинні люди, які добре знають ринкову економіку і законодавство.

На превеликий жаль, скорочуючи бюджет на науку і освіту, парламент і директивні органи, таким чином, сприяють розвитку корупції в престижних вищих навчальних закладах. Негативною причиною зниження якості вітчизняної вищої і середньої освіти стало її фінансування за залишковим принципом. Матеріально не стимулюємі вчителів і викладачі втрачають інтерес до інтенсивних, поглиблених занять з школярами і студентами, викладають матеріал поверхово і ставлять оцінки – лише щоб звітні показники були хороші. Викладання і навчання заради «галочки» у звіті про отримання шкільного атестата чи диплома стали моральною хворобою суспільства на рівні з іншими вадами.

Потрібно також відмітити, що за період кризи почалася і політизація школи, втягування вчителів у політико-агітаційну роботу за які-небудь партії. А місцева влада часто у добровільно-примусовому порядку заставляють вчителів займатися політикою. Щоправда, педагог може займатися політикою за своїм бажанням, і повинен це робити поза школою, в позаурочний час.

На нашу думку, потрібно суттєво підняти матеріальний статус вчителів середніх шкіл та викладачів вищих і середніх навчальних закладів, щоб у них був стимул відповідально і старанно виконувати свій професійний обов’язок: виховувати в патріотичному дусі молоде покоління українців з палкою любов’ю до рідної мови, до своєї Батьківщини матінки – України, з достатнім багажем знань, з твердими моральними устоями, з усвідомленою ціллю в житті. За підрахунками спеціалістів, на рішення цієї задачі державі необхідно виділити 5-7 млрд. грн. При цьому ці кошти повинні мати цільове спрямування і постійно бути під контролем держави. Потрібно, як це було ще за часів Радянської влади, встановити витрати на перспективні наукові розробки 1,7-2,1 % валового внутрішнього продукту (ВВП), підвищити капітальні вклади для НДІ і навчальних закладів, у яких на протязі 2-3 років потрібно корінним чином поновити науково-дослідницьку базу сучасними приладами, випробувальними стендами, вимірювальною і обчислювальною технікою. Без цього не може бути і мови про масштабні фундаментальні та прикладні наукові дослідження, без результатів яких Україна може опинитися в ряді бідних і слаборозвинених країн світу. Фінансування, яке у власних цілях здійснюють деякі приватні фірми та компанії, є мізерним, і воно не вирішує важливих науково-технічних проблем, що стоять перед наукою, виробництвом і суспільством у цілому.

Ми вважаємо, що настав час, коли держава повинна створити на обласному і загальнодержавному рівні державну підтримку здібних, талановитих учнів, а також дітей з багатодітних та незаможних сімей. Якраз у цьому середовищі найбільше народжуються великі таланти, про що свідчить вітчизняна і світова практика. Державний протенціоналізм потрібний і талановитій молоді, яка поступає в вищі навчальні заклади. Державний контроль і опікування за такими перспективними абітурієнтами на вступних іспитах буде сприяти викоріненню кумівства та хабарів, які ще трапляються в нашій практиці.

Зазначені міри і заходи можуть забезпечити високий інтелектуальний потенціал України в найближчі роки і на подальшу перспективу. Важливим ще є і те, щоб держава переглянула норми фінансування навчальних закладів, а то виходить, що витрати на освіту в два-три рази менші необхідних, а на наукову сферу (НДІ) – у чотири - п’ять разів. При чому, щорічно скорочується доля державного фінансування, як на освіту, так і на науку.

Кризова ситуація з фінансування НДІ і вищих навчальних закладів дуже відбилася на науково-технічних кадрах: з 1990 року число цих спеціалістів скоротилося в 2,5-3 рази, за цей період понад 6 тисяч висококваліфікованих спеціалістів, в тому числі кандидатів і докторів наук, покинули Україну та приносять великий прибуток західним компаніям і інститутам. До речі, за підрахунками американських експертів, підготовка одного доктора наук державі обходиться більше ніж 500 тис. доларів. До сказаного можна ще добавити проблему старіння кадрового наукового складу: в Україні сьогодні серед професорів 66% пенсійного віку, серед доцентів – 33%. Молодь з неохотою іде в науку, даючи перевагу «швидкому бізнесу», де можна легко заробити гроші. З трьох з лишком тисяч аспірантів українських вузів і НДІ лише кожен шостий своєчасно захищає дисертацію.

Слід пам’ятати, що патріотизм, мораль і етика для спеціаліста, наукового працівника – це його візитна картка, головна оцінка необхідності, корисності для суспільства і держави. Але далеко не всі як студенти, так і ті, що випускаються вищими навчальними закладами спеціалісти, відповідають цим критеріям. За останні роки в багатьох навчальних закладах виховну роботу, викладання суспільних дисциплін, прищеплення кожній молодій людині любові до рідної мови, культури (як це робиться в усіх цивілізованих країнах світу) відсунено на другий план, що негативно відбилося на студентських звичаях. Але не вищі навчальні заклади цілком винні в цьому, хоч знімати з них відповідальність за виховання спеціалістів не слід. Абітурієнти із стін ліцеїв і шкіл часто приходять у вищий навчальний заклад з уже викривленою мораллю. І відповідальність, у першу чергу, за це повинні нести шкільні вчителі, які звели виховання підростаючого покоління до окриків та формального виклику батьків до школи.

В основу підготовки молодого покоління потрібно покласти патріотичне виховання, прищеплення палкої любові до своєї Батьківщини і рідної мови, ідеологією патріотичного відродження України. Уже давно пора  покінчити з мовним тероризмом, який постійно нав’язують різного роду сепаратисти, манкурти і доморощені яничари українському суспільству. Тут повинні діяти положення і статті Конституції України і Закони України, покликані стояти на сторожі її національних інтересів. Ми за мовну свободу в Україні, за повагу і шанобливе ставлення до мов усіх народів, що мешкають в Україні. У нас гарне ставлення до польської, російської, румунської, угорської, чеської та інших мов наших громадян. І хай так буде завжди. Але державна мова, тобто українська мова, мова корінного народу, повинна бути одна єдина, як це є практично в усіх країнах світу. Прикладом, як потрібно захищати і втілювати у сфери наукового, громадського, будівельного і суспільного життя рідну мову, слід назвати такі країни як Росія, Німеччина, Франція, Італія. Та що тут говорити – практично всі країни Європи і світу. Візьмемо такий приклад: хто посміє говорити про другу державну мову в Росії? На таку людину чекає позбавлення волі, тобто тюрма. Бо це зазіхання на державні і національні святині.

Пам’ятаймо: зберегти українську мову в своїй домівці – Україні, захистити її від нападів сепаратистів, що прагнуть підмінити її іншою мовою, священний обов’язок кожного із нас. Бо така дія – це державний злочин, злочин проти всього українського народу.

Незалежній українській державі скоро виповниться 20 років. І всі ми, патріоти нашої держави, з великим піднесенням, гордістю і синовньою любов’ю і шаною будемо святкувати це величне свято – свято незалежної і суверенної України. Наші вчені повинні розробити, а відповідні структури затвердити на державному рівні активнодіючу систему виховання молодого покоління і підготовки для усіх сфер життя патріотично налаштованих кадрів – державників з переконаною державною ідеологією, що була б основана на морально-етичних і патріотичних принципах. Кадрове забезпечення, кадрове питання, як ніколи сьогодні надзвичайно гостро постало в Україні. І це стосується усіх сфер життя: науки, культури, освіти, державних структур та ін.

Ось чому сьогодні потрібні в Україні – українські енциклопедії, українські тлумачні словники, російсько-українські (і навпаки) словники для загальнодержавного вивчення і засвоєння як мови, так і фахових знань.

Сьогодні екрани телевізорів заповнені пропагандою легкого способу заробітку, культу сили, насильства, руйнування моральних принципів в суспільстві, вбивства і людиноненависництво. І все це в Україну іде, в основному, з далекого і близького зарубіжжя. Невже не можна на державному рівні покласти цьому край і жирну українську крапку.

Старше покоління людей може пригадати, як у тяжкі, нестерпно тяжкі 30-ті і 40-ві роки минулого століття, в центрі кожного села на телеграфному стовпі висів гучномовець з якого завжди лунали чудові, бадьорі пісні, і передачі, що кликали кожну людину до щасливого життя і, мушу тут підкреслити, що це вселяло в душі людей надію і віру в краще прийдешнє. Бідні, голодні люди але з чудовою людською душею, морально чисті, самі співали пісень і прагнули в любові до Батьківщини виховувати своїх дітей. Без віри, без любові, без оптимізму в тих умовах люди просто не вижили б.

Своє слово в цьому напрямку повинна сказати і Українська православна церква на чолі з Київським патріархатом, яка служить Богу і Україні. Зверніть увагу: всі національні герої минулого України – козацькі отамани, гетьмани, державні діячі – були православними. Назвемо поіменно хоч декого з них: гетьман Зиновій-Богдан Хмельницький, гетьман Іван Мазепа, гетьман Пилип Орлик та багато інших, а також гордість українського народу – митрополити Іларіон, Петро Могила та ін. Релігійну мораль визнавали практично всі діячі науки, культури, літератури і мистецтва, зокрема Т. Г. Шевченко, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Іван Франко, Леся Українка, Микола Гоголь та ін. Є така неупереджена думка, що церква – кращий педагог, який доносить усі патріотичні, моральні і естетичні поняття до душі кожної молодої людини. А одухотворення якраз і є розвиненим розумінням патріотизму і відповідальності перед Богом, Законом, народом і державою. Для української нації і держави сьогодні потрібна глибока впевненість у моральній безпеці неповнолітніх. І це стосується кожного із нас. Потрібно вилучити із числа шкільних підручників ті, що за своїм змістом далекі від моральних принципів. Такі підручники – це спроба зламати ще не стійку психологію і мораль молодих людей, привити їм «блатні» словечка і вислови і цей, я б сказав «товар», нам підсовують з усіх боків. Держава повинна стати на захисті свого молодого покоління. Прикладом такого товару є підручник російської мови для середніх шкіл, у якому подаються блатні словечка, які вживають тюремщики. Ми що готуємо патріотів чи кандидатів на тюремні нари?

Прагнучи зберегти свою самобутність, дух нації, рідну мову, прагнучи до більш культурного і забезпеченого рівня життя, ми повинні, взявши на озброєння європейський вибір, свої національні інтереси ставити на самий високий рівень, ніколи і ні в чому не поступатись ними. Що стосується мовного питання, то нам потрібно ставити перед молодим поколінням, кожною людиною поряд з вивченням державної мови, задачу вивчити досконало декілька європейських мов, а багатьом – добре знати і володіти арабською, китайською, японською та іншими мовами цивілізованих країн світу.

Ми закликаємо молоде покоління до патріотизму: будуйте своє щастя в своєму домі. Треба вірити в Україну, як велику суверенну європейську державу, вірити в її народ, який знайде сили, таланту і наснаги для подолання сьогоденних негараздів і буде процвітаючою країною серед рівних націй, народів і країн світу.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вище сказане, треба бути впевненими в тому, що Україна неминуче прийде до власної істинно цивілізованої державності, коли і президент, і керівництво Уряду й Верховної ради будуть діяти спільно, як природне єдине ціле, відчувати відповідальність перед законом, народом та державою. Запорукою цьому є єдність народу і його прагнення усіма засобами відстоювати незалежність і суверенність України.