УДК 378.147.227

ЗАСТОСУВАНЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ ЯК ЧИННИК ГУМАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-МАТЕМАТИКІВ

Н. М. Лосєва, А. Ю. Панова,

Донецький національний університет (м. Донецьк)

На перше місце реформа освіти висуває проблему виховання особистості громадянина-гуманіста. Зростає актуальність гуманістичного виховання молоді, формування в неї активного і відповідального ставлення до життя, формування особистості, яка самореалізується у соціумі. Удосконалення навчально-виховного процесу в контексті гуманістичної парадигми навчання передбачає ставлення до людини як до найвищої цінності, переорієнтації навчання на особистісний досвід студента, створення умов, що забезпечують комфортне входження у соціум, усвідомлення принципів і цінностей суспільного життя.

Зміст гуманістичного навчання студента має зводитися до того, щоб виховати його як особистість, яка не лише має певний багаж знань, а, головне, володіє вміннями і навичками:

¾ ведення діалогу, дискусії, аргументованої полеміки, дотримуючись при цьому етичних норм і моральних правил;

¾ активності, самостійності, ініціативи у суспільно-гуманістичній, морально-етичній, продуктивній діяльності.

Серед методичних засобів, що реалізовують такий підхід, усе більшого визнання набувають інтерактивні групові методи навчання, що є не тільки ефективним способом засвоєння знань і формування умінь, але і способом професійної комунікації [1, 29].

Інтерактивні методи навчання дають можливість визначити зв’язок між подіями, проаналізувати їх, висловити свою думку, вміти аргументувати її і толерантно вести дискусію, спираючись не на парадигму засвоєння нових знань, умінь і навичок, а на парадигму розвитку. Інтерактивне навчання враховує потреби студента, його особистий досвід, коригує знання. Оптимальний результат навчання досягається через співпрацю, співтворчість, самостійність і свободу вибору студента. Принципово змінюється схема взаємозв’язку між учасниками освітнього процесу, в контакті з викладачем і іншими студентами студент почуває себе більш упевненим.

Інтерактивним методам навчання присвятили свої дослідження М. М. Бірштейн, В. М..Бурков, А. О. Вербицький, С. Р. Гідрович, В. М. Єфімов, Р. Ф..Жуков, В..Ф..Комаров, С. Д..Максименко, В. А. Петрук, Л. В. Пироженко, О. І. Пометун, В. А. Роменець, Г. О. Сиротенко, О. М. Смолкін, Б. М. Христенко, В. О. Швець. Проте дослідження багатьох з них базувалися на матеріалах шкільного навчання, а питання розв'язання проблем упровадження методів інтерактивного навчання у вищу школу ще потребують подальших досліджень.

Учені розрізняють пасивну, активну та інтерактивну моделі навчання залежно від участі студентів у навчальній діяльності.

За умов пасивної моделі навчання студент є об’єктом навчання, який повинен засвоїти і відтворити матеріал, наданий йому викладачем, текстом підручника чи іншим джерелом знань. За таких умов студенти лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація і відтворювальне опитування), як правило, не спілкуються між собою і не виконують творчих завдань. Цій моделі навчання відповідає схема, наведена на рисунку 1.

Рис. 1. Схема пасивної моделі навчання

Активна модель навчання передбачає застосування методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність студентів. Студент є «суб’єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з викладачем. Основні методи: самостійна робота, проблемні і творчі завдання, запитання від студента до викладача і навпаки. Схематично ця модель навчання зображена на рисунку 2.

Рис. 2. Схема активної моделі навчання

Інтерактивна модель навчання є найсучаснішою і найпродуктивнішою серед усіх розглянутих. Інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Ця модель навчання схематично описується на рисунку 3.

Рис. 3. Схема інтерактивної моделі навчання

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес будується на умовах постійної, активної взаємодії всіх студентів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де студент і викладач є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії у студентському колективі [2].

Інтерактивні методи навчання розраховані на різні форми навчальної діяльності.

Кооперативна (колективна) форма навчальної діяльності студентів – це форма організації навчання у малих групах студентів, об’єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання викладач керує роботою кожного студента опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для студентів можливості співпраці, реалізує природнє прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню більш високих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко та ефективно поєднується з традиційними формами і методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

Основними ознаками кооперативної групової роботи є:

¾ Поєднання студентів у групи для досягнення конкретного навчального результату.

¾ Склад групи змінюється залежно від змісту і характеру навчальних завдань, які необхідно виконати.

Кожна група розв’язує певну проблему, визначену завданням, яке може бути:

¾ однаковим за складністю для гетерогенних або диференційованим для гомогенних груп;

¾ однаковим за змістом і навчальною метою для всіх груп (незалежно від складу групи);

¾ взаємодоповнюючим або послідовно пов’язаним за змістом із завданнями інших груп;

¾ різним або однаковим за способом виконання.

Завдання у групі виконується таким чином, щоб можна було врахувати та оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи і групи в цілому. Кількість студентів у групі залежить від загальної кількості їх у студентській групі, характеру та обсягу знань, що опрацьовуються, наявність необхідних матеріалів, часу, відведеного на виконання роботи. Кооперативна форма навчальної діяльності студентів зумовлюється наданням кожному студенту можливостей зробити чітко визначений внесок у виконання завдання. Оптимальною вважається група, що складається з 3-6 осіб, оскільки за умов меншої кількості студентам важко різнобічно розглянути проблему, а за більшої – складно врахувати, яку саме роботу виконав кожний студент.

До інтерактивних технологій кооперативного навчання вчені відносять роботу в парах, ротаційні трійки, в групах: два-чотири – всі разом, «Карусель», роботу в малих групах («Діалог», «Синтез думок», «Спільний проект», «Пошук інформації», «Коло ідей»), акваріум, метод проектів. ……Групова (фронтальна) форма організації навчальної діяльності студентів передбачає навчання однією людиною (здебільшого викладачем) групи студентів або аудиторії в цілому. За такої організації навчальної діяльності кількість слухачів завжди є більшою, ніж тих, хто доповідає. Усі студенти працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів.

До інтерактивних технологій колективно-групового навчання вчені відносять обговорення проблеми у загальному колі («Мікрофон», «Незакінчені речення»), мозковий штурм, навчаючи – учусь («Кожен учить кожного», «Броунівський рух»), ажурна пилка («Мозаїка», «Джиг-со»), ігри (ділові, дидактичні, рольові) [3].

Розуміючи роль інтерактивних технологій навчання у створенні умов для творчої активності, формуванні необхідних професійних навичок, ми розробляємо різні інтерактивні вправи для застосування їх у математичних дисциплінах.

Так, наприклад, для інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань у студентів з теми «Рівняння площини» (дисципліна «Аналітична геометрія») ми використовуємо вправу «Карусель», що є найбільш ефективною для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами по спілкуванню.

Студенти сидять у двох колах (внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє – рухається) обличчям один до одного. У внутрішньому колі знаходяться студенти високого рівня навченості, вони експерти. Їхнє завдання – допомогти та оцінити роботу кожного студента із зовнішнього кола, що рухається. Викладач роздає кожному учаснику, який сидить у зовнішньому колі, картки із 6-ма завданнями. Студенти починають розв’язувати перше завдання в парах (як сидять – один навпроти одного). За сигналом викладача всі учасники пересуваються на один стілець вправо і розв’язують друге завдання цієї ж картки з новим партнером тощо. Мета – пройти все коло, виконуючи поставлені завдання. Наведемо приклад деяких завдань цієї вправи:

I картка. Скласти рівняння площини, що проходить через точку:

1) А (2,3,0) перпендикулярно осі ОУ;                4) А (4,3,3) перпендикулярно осі ОХ;

2) А (1,2,1) і вісь ОХ;                                               5) А (2,2,2) паралельно осі ОУ;

3) А (2,1,1) і вісь ОZ;                                               6) А (1,2,0) паралельно осі OУ.

ІI картка. Знайдіть відстань від точки Р(0, 3, -1) до площини

5х – 4у + 6z – 3 = 0;

5х – 3у + 2z – 4 = 0;

3х – 3у + 6z – 8 = 0;

–5х + 4у + z – 2 = 0;

х – у + 9z – 7 = 0;

3х – у + 7z – 1 = 0

Зауважимо, що завдання на картках складаються і пропонуються до виконання не лише викладачем. Студенти також складають контролюючі завдання, що сприяє розвитку їх творчої активності.

При вивченні теми «Криві другого порядку. Еліпс» можна використовувати вправу «Мікрофон», що є різновидом загально групового обговорення навчальної інформації і надає можливість кожному студенту висловити свою думку чи позицію.

Ця вправа проводиться за такими правилами:

Група обирає якийсь предмет (ручку, олівець тощо), який виконуватиме роль уявного мікрофона. Студенти передаватимуть його один одному і по черзі беруть слово.

Надаватимемо слово лише тому, хто отримує «уявний» мікрофон.

Студентам пропонується розповісти все, що вони знають про еліпс лаконічно і швидко (не більше ніж 0,5-1 хвилини).

Наприклад:

Еліпс від грецьк. «ελλεφς» означає «недолік».

Про еліпс вперше згадує давньогрецький вчений Менехм близько 360 року до н. е.

Еліпс – це один із конічних перерізів.

Еліпсом є геометричне місце точок площини, сума відстаней від яких до двох заданих точок F1 і F2, є величиною сталою.

.

 В1

Точки F1 і F2 називаються фокусами еліпса, а відстань F1F2 називається фокусною відстанню і позначається 2с;

 F2

F1

А1

А2

Канонічне рівняння еліпса , де b2 = а2 – с2;

 В2

Параметричне рівняння еліпса ;

Відрізок між вершинами на осі абсцис А1А2 називається великою віссю, а на осі ординат В1В2 – малою віссю.

Ексцентриситет еліпса обчислюється за формулою е = с/а і  змінюється від 0 до 1.

Планети рухаються по орбітах, що мають форму еліпса тощо.

Зауважимо, що цю вправу можна використати при закріпленні, узагальненні і систематизації навчального матеріалу, що не передбачає оцінювання студентів, але можна й оцінювати надані відповіді: наприклад, за точну, повну інформацію – 2 бали, а за неповну – 1 бал.

ВИСНОВКИ

Інтерактивні методи навчання дозволяють стимулювати навчальну активність студентів при вивченні математичних дисциплін, сприяють гуманізації навчання, самоствердженню особистості. Розроблені нами вправи дають студентам можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими, дозволяють долати певні стереотипи, проявляти творчість, відпрацьовувати вміння говорити за суттю, переконливо, презентувати себе.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лосєва Н. М. Активні методи навчання в курсі аналітичної геометрії / Н. М. Лосєва // Дидактика математики: проблеми i дослідження: мiжнар. зб. наук. робіт. – Донецьк, 2008. – Вип. 29. – С. 29 –34.

2. Пометун О. І.  Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. – К.: АПН, 2002. – 192 с.

3. Сиротенко Г. О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. / Г. О. Сиротенко – Х.: Основа, 2003. – 164 с.