УДК 502.33+336.226.44
О. Г. Лялюк,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
За підрахунками німецької страхової компанії [1] «Геринг» половина екологічних аварій відбувається з вини людини. Це пов’язано з тим, що:
¾ екологічна проблематика трактується як релевантна лише для вузького кола спеціалістів і відповідних відділів підприємства, а не для всіх співробітників;
¾ ця проблема розглядається лише як технічна або технологічна без урахування людського фактора;
¾ навантаження на навколишнє середовище для співробітника на одному робочому місці мало відчутні, але з позиції екологічного балансу підприємства вони можуть бути досить вагомі;
¾ не враховуються негативні екологічні ефекти адміністративних відділів підприємства і виробництва в цілому.
Збереження на підприємстві технократичного методу управління знижує значення управління персоналом при вирішення екологічних завдань. При досягненні еколого-економічних цілей багато залежить від місця, яке займає персональний менеджмент в загальній політиці фірми.
Управління персоналом на сучасному підприємстві незалежно від моделі корпоративного екологічного менеджменту [2] повинне включати комплекс взаємопов’язаних методів і функцій:
¾ визначення потреби в персоналі з урахуванням нових екологічних задач фірми, підбір відповідних співробітників з широким колом знань, високими моральними якостями, здатністю нестандартного мислення;
¾ підвищення кваліфікації, перепідготовка та кадровий ріст персоналу; під час навчання засвоюються екологічні аспекти маркетингу, конкретні напрямки екологізації;
¾ екологічні тренінги, під час яких формуються здібності отримувати користь від продажу екологічної продукції, мінімізувати витрати для досягнення цілей екологізації, роботи в умовах екологічних інновацій;
¾ виховання персоналу з метою формування здібностей підтримувати та розвивати екологічний імідж організації, впевненості в необхідності для суспільства екологічного виробництва;
¾ формування правових норм; визначення відповідальності за екологічні види діяльності;
¾ регламентація діяльності: формування системи стандартів, заборон, обмежень, дозволів;
¾ формування системи заохочень та покарань, стимулювання та мотивація екологічно релевантної поведінки персоналу;
¾ інформованість значень цілей екологізації, конкретного стану справ на підприємстві, стан справ на ринку екологічної продукції;
¾ контроль: перевірка виконання персоналом екологічних функцій.
На сучасних фірмах до методів природоохоронної мотивації співробітників відносять: створення образу екологічно орієнтованого підприємства; організація на фірмі курсів підвищення кваліфікації; орієнтація на групові форми вирішення проблем при повній свободі прийняття рішень з екологічних питань; реалізація ідейного запасу екологічних аспектів на підприємствах; організація робочих місць з мінімальним навантаженням на навколишнє середовище; повідомлення співробітникам про цільові екологічні показники.
Вагоме значення для організації і управління природоохоронною діяльністю на підприємстві, для мотивації персоналом має вплив керівництва. Тому до керівництва в системі корпоративного екологічного менеджменту висуваються значні вимоги: гнучкість, самоосвіта, підвищення кваліфікації співробітників, прийняття та стимулювання нових ідей та ініціатив і їх застосування, глобальне мислення, сприяння інноваціям, толерантність до вияву невпевненості у персоналу, покращення інформаційної підтримки менеджменту, збільшення довіри до персоналу, мінімізація адміністративного управління, делегування повноважень, посилення диференціації та децентралізації, партнерський стиль керівництва, врахування нової етики та моралі, визнання індивідуальності.
Для оцінки рівня інформованості персоналом про проблеми навколишнього середовища, достатності екологічної мотивації стандарт ISО 14004 пропонує використовувати перелік контрольних питань [4]:
¾ яким чином вище керівництво встановило, підкріпило обов’язки організації по відношенню до екологічної політики і повідомило?
¾ в якій мірі співробітники розуміють, визнають і розділяють екологічні цінності організації?
¾ яким чином організація відзначає досягнення співробітників в охороні навколишнього середовища?
¾ яким чином екологічні цінності спонукають до відповідальності?
В системі персонального менеджменту, зокрема керівництва і виробничого персоналу; вагоме місце займає лінійний менеджер (майстер, начальник дільниці, керівник цеху ). До його компетенції входить безпосередній контроль за рухом виробництва, експлуатацією обладнання, рівнем його аварійності, мінімізація наслідків аварій, підвищення відповідальності членів колективу, формування умов співробітництва та зацікавленості у вирішенні екологічних проблем. Для впровадження екологічних інновацій в реальну практику бізнесу необхідні творчі інноваційні зусилля робітників. Вони повинні бути спрямовані на розробку безвідходних технологій, створення та виробництво «зеленої» продукції та послуг, впровадження у виробництво нового обладнання. Реалізація такого виду діяльності потребує створення необхідних умов працівникам, мотивації зі сторони лінійного менеджера.
Екологічна орієнтація персонального менеджменту переслідує наступні цілі: збільшення рівня спеціальних екологічних знань персоналом (природно-наукових, технологічних, правових, управлінських); робота в аварійних екстремальних екологічних ситуаціях; розробка компетенції розв’язання складних екологічних проблем на основі покращення комунікації та міждисциплінарного співробітництва; підвищення здібностей по вирішенню нових проблем; відкритість до екологічних питань; формування ключової компетенції.
З метою реалізації задач екологізації народного господарства в організації необхідно формувати екологічно орієнований персональний менеджмент на основі впровадження виховних, освітніх, тренінгових, інформаційних програм і заходів, відтворення екологічно орієнованих знань, здібностей, формування бажань персоналу ставити та досягати екологічні цілі.
ЛІТЕРАТУРА
1. Muller-Christ G., Umweltmanagement. – Munchen, 2001. – S. 211.
2. Экологический менеджмент / Н.В. Пахомова, А. Эндрес, К. Рихтер. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.: ил. ISBN 5-94723-494-7.
3. Мельник Л. Г. Экологическая экономика: [Учебник] / Л. Г. Мельник. – Сумы: Изд. «Университетская книга», 2001. – 350 с. ISBN 966-7550-37-0.
4. ISО 14004. Система управления ООС. Общие руководящие указания по принципам, системам и средствам обеспечения функционирования.