УДК 930.1+308:37.013.3
В. І. Мудрак, к.ф.н, доцент,
кафедра філософії Національного університету
біоресурсів і природокористування України (м. Київ)
Розвиток України в сучасному інформаційному суспільстві, світі, особливо її трудового і творчого потенціалу, чи не найбільше залежить від його інтелектуальної складової – інформації (науково-технічної, технологічної, економічної та ін.) як рушійної сили розвитку суспільства взагалі, від сприятливих умов виникнення нових видів інформації і, найперше, від творчої праці її носіїв і генераторів – людей, їхніх знань, ідей, досвіду, духовних і моральн- етичних якостей.
Тобто особистостей, здатних генерувати нові знання та ідеї, творити відповідне інформаційно-інтелектуальне середовище, передавати ці ідеї і знання по вертикалі (від покоління до покоління) і примножувати їх по горизонталі (на рівні одного покоління чи особи).
Сила інтелектуальних, емоційних, фізичних, культурно-пізнавальних, духовних можливостей людини залежить як від інформаційних взаємозв'язків зі світовою спільнотою, так і від природного зв'язку поколінь, збереження і розвитку традицій, звичаїв народу, освіти, мови, науки і культури в цілому, тобто від використання інформації як феномена національного, загальнолюдського, планетарного розвитку.
Виходячи із пріоритетного значення інформаційних факторів суспільного розвитку, генеза сьогодні українського народу як у внутрішньому, так і зовнішньому просторі, означає, перш за все, навчання його по-сучасному працювати, пізнавати й розвивати світ.
Активізація руху інформації в суспільстві, якість та темпи творення нових її видів, це – інтегральний показник і водночас доленосний фактор розвитку України в глобальному світовому інформаційному просторі.
І тут домінантне значення має підвищення духовної інформаційної мобільності нації, особливості її інтелектуального ядра – духовної еліти як носія і продуцента нових знань і передового досвіду.
Під цією мобільністю розуміються ті якості народу, що відображають свідомість і активність саморозвитку його як нації шляхом збереження традиційних та створення на його основі нових знань, тобто шляхом одночасного соціального руху пізнавально – культурної, науково-технічної інформації по вертикалі і по горизонталі.
Ця мобільність не лише інтенсифікує напрями руху знань, досвіду у суспільстві, а вказує на основні інформаційні принципи розвитку сучасного українського суспільства — соціальну спадкоємність (наступність) і новотворення; перетворення його в повноправну частину загальнолюдської спільноти.
За допомогою структур вертикальної передачі інформації формується соціальна пам'ять, суспільна свідомість, менталітет народу, базовий (ресурсний) рівень знань – національна освіта, культура, духовність, традиції, громадська думка, норми поведінки, ціннісні орієнтації і т.д.
За допомогою горизонтальної передачі — наука і наукові школи, система інтелектуальних національних центрів, різні творчі організації, об'єднання новаторів у різних сферах діяльності, розмаїття форм соціальної пізнавально – культурної активності, альтернативність наукового мислення, прискорюється виробництво нових знань, впровадження соціальних інновацій, процес державотворчих пропозицій, науково - технічних винаходів, виробничих новацій та творчих пошуків.
Отже, інформаційна мобільність сучасного українського суспільства пропонується як важливий фактор української національної ідеї, яка виходить з засад соціальної генетики розвитку (наступництва) шляхом природної для народу еволюції і новацій вітчизняного та світового передового науково-технічного, освітнього, культурного досвіду. У цьому плані важливо, що вона вбирає у себе і елементи відомих інших ідеологічних доктрин державотворення – консервативної, ліберальної, націоналістичної, соціальної тощо.
Так, інформаційна мобільність через вертикальні форми передачі інформації (із покоління в покоління), інтегрує такі характерні елементи консерватизму, як збереження форм державного і суспільного життя, що теоретично сформувалися і втілилися в історії українського народу та його соціальних інститутах – освіті, релігії, сім'ї, мистецтві, власності тощо.
Водночас вона не протистоїть і лібералізмові як ідеології демократичних свобод і вільного підприємництва, бо враховує активність одного покоління чи окремої особи по горизонталі — на рівні вільної творчої людини, конкуренції її ідей, свободи слова, активізації руху соціальної культурної інформації у суспільстві і творення нових її видів як фактора розвитку.
Разом з тим, вона несе у собі навантаження національної, оскільки виступає проти денаціоналізації особистості чи цілого народу, за невід'ємне природне право кожного народу розвивати власні мову, науку, культуру тощо.
¾ В основу соціального механізму цієї парадигми закладені природні елементи процесу розвитку – нагромадження, збагачення і використання інформації, формування індивідуального і суспільного інтелекту, який на рівні суспільного розвитку базується як на збереженні і використанні традиційної, набутої і відфільтрованої віками інформації, так і на створенні соціально нової пізнавально – культуротворчої інформації.
Пізнавально - ціннісний інформаціологічний розвиток у такому контексті передбачає трансформацію, модернізацію вищої освіти особливо як суспільного інституту спадковості національних знань та інформації, напрацювання новітнього духовно – ціннісного досвіду в умовах глобального інформаційного суспільства, що характеризується наявністю суспільних і соціальних протиріч відносно реалій цього суспільства, надбань людства в сучасний період.
Такі протиріччя розкриваються в сучасній пізнавальній, соціальній, духовно-ціннісній, організаційній освітньо-інформаційній ситуації, на теренах, перш за все, розуміння в якій знання, культурно-духовні надбання, системи суспільних і соціальних відносин в річищі пізнання, освітнього життя як царини відносин з приводу не тільки отримання нової інформаії, але й розвитку особистості, зміни її ролі як джерела оновлення світу, співвідносяться із результатами індивідуальної і колективної науково – технологічної системи обробки інформації, знання про оточуючий світ, духовно-ціннісного досвіду.
Саме тут і полягає основне протиріччя сучасної суспільної науково-освітньої доби, – між індивідуалізацією і усуспільненням знання, соціальної інформації, духовно-ціннісного досвіду. Причому, великий внесок в його вирішення вносить саме вища освіта – царина духовного і соціального життя, що в ній суспільство співвідносить результати колективної та індивідуальної думки, творчої діяльності.
¾ Сучасні ціннісно - пізнавальні трансформаційні процеси, які на сьогоднішній день характеризуються універсальним і глобалістичним характером, змушують поставити проблему щодо змін не лише у змісті й організації освіти, але, в першу чергу, методології розвитку сучасної особистості, застосування принципово нових системних і генералізуючих підходів у проектуванні й моделюванні навчально-виховного процесу.
Головною властивістю сучасного стану вищої освіти в глобальному інформаційному суспільстві є перехід до проективно-адаптаційної парадигми, що має в основі новітні інформаційно-пізнавальні методологічні засади:
факторна база розвитку особистості в умовах сучасного науково - освітнього процесу;
генералізуюча (фундаментальна) установка на розуміння цілісної наукової картини Всесвіту;
ціннісно зорієнтована освіта.
Останні складають проективну модель адаптації особистості до умов глобалізованого інформаційно-пізнавального ціннісного простору, в якому основну роль відіграє система ЗУН із орієнтації в мультикультурному, багатошаровому інформаційному просторі; можливість самоорганізовано отримувати необхідні пізнавально – праксеологічні дані і систематизовано-проективно самоорганізовано обробляти їх.
Реалізація таких сучасних інформаційно-пізнавальних методологічних засад розвитку освіти в сучасну епоху полягає у:
вирішенні проблеми безперервної освіти (у просторі, часі, за умов подолання науково-освітніх, праксеологічних перешкод – мовних, галузевих, традиціоналістських, технологічних тощо);
оптимальних стосовно розвитку особистості мотиваціях, стимулюванні інформаційно-пізнавальної діяльності;
уточненні, модернізації, трансформації мети, змісту й організації освіти для особистості, її мотивів, смислів, значень, цінностей тощо;
модернізації змісту, організації вищої освіти відносно новітніх уявлень про Всесвіт, місце людини у ньому;
розумінні оптимальної специфікації освіти відносно таких видів людської діяльності, що не були знаними раніше, а тепер змінюють навіть хід розвитку суспільства, суспільно - соціальні відносини в ньому;
застосуванні таких методів - технологій пізнання й реалізації гуманітарного змісту історії людства (фундаментальних, системних, цілісних, інтегративних), що сягають глибин реалізації людського в усіх природах: об’єктивній, суб’єктивній, віртуальній тощо;
створенні інформаційно - ціннісних мереж соціальної комунікації, що в них на перше місце виходять засоби, методології, форми, методи, технології для виробництва, перш за все, високого рівня послуг, духовних благ, предметів попиту в галузі задоволення індивідуальних і суспільних потреб, інтересів, мотивів, цінностей, ідеалів сучасного суспільства тощо.
¾ Відтворення наукової картини світу, розмаїття полікультурного онтологічного, аксіологічного, праксеологічного, гносеологічного, антропологічного, соціально – філософського тлумачення змісту наукових фактів, подій, явищ оточуючого життя, складних людських відносин на рівні сучасної інформаціологічної картини пізнання потребує від сучасного педагога інформаціологічної фахової компетентності, творчого підходу.
¾ В умовах інформаційного насичення освітньо-виховного процесу, коли аналіз наукової картини світу відтворюється у нескінченній багатоманітності джерел, видань, соціальної інформації, вибір, компактизація, генералізація змістовної, організуючої їх сукупності для впровадження у полілозі «викладач – студент, слухач», «система освітньо-виховних заходів у царині вищої освіти – особистість» потребує неабиякого знання і оптимального впровадження сучасного розмаїття світу наукової, науково - технчної, ціннісно – культурної інфоромації.
¾ Складність вироблення оптимізовного набору інформаційних засобів реалізації змісту й організації вищої освіти для розвитку сучасної особистості посилюється «інформаційним вибухом», коли кількість джерел і комунікацій соціальної інформації сягнула реально усвідомлюваних меж.
¾ Осягнення і впровадження сучасним педагогом нескінченості останніх докорінним чином змінює навчання і виховання. Слідування відтворювальній парадигмі навчання, стрижнем якої є тільки трансляція надбаного людством знання, духовно-ціннісного досвіду з їх механічним відпрацюванням у системі освітньо-виховної роботи, є даниною минулого, що сягає своїми коренями епохи Просвітництва.
¾ Навпаки, навчання особистості навичкам роботи з будь - яким обсягом інформації, творчого оволодіння нею вимагає від сучасного педагога новітніх підходів.
¾ Актуальним завданням приведення нескінченності соціальної інформації до певного її змісту, організаційних підстав освіти є мінімізація, ущільнення, оптимізація, генералізація соціальної інформації. Останні є методологічною квінтесенцією науково обгрунтованого відображення світу інформації у свідомості й знаннях людини, що знаходиться в освітньо – науковому середовищі.
Таке відображення відбувається на рівні філософсько - методологічного аналізу. Якщо філософія є загальномедологічною основою наукової систематизації усіх елементів людського світогляду, то філософія освіти відіграє подібну інтегруючу роль стосовно усіх ланок і функцій педагогічної діяльності. Серед таких принципів й методологічних засад мінімізації, компактизації, ущільнення соціальної інформації пізнавально – культурного характеру слід виділити такі як:
¾ принцип тотожності протилежностей у нескінченному;
¾ метод сходження від абстрактного до конкретного;
¾ метод порівняння;
¾ система діалогічного спілкування різних точок зору, позицій, яка може, бути розглянута на рівні діалогу «система педагогічної діяльності – особистість», діалогу між уявним передбаченням педагогічного процесу й конкретними результатами педагогічних дій;
¾ метод плюралізму;
¾ принцип обернення методу тощо.
Перспективним уявляється прилучення цієї системи до надбань синергетичної методології. Серед вихідних засад цієї методології треба визнати такі як:
¾ характеристика нелінійності будь –якого процесу, особливо що таким є педагогіка;
¾ дослідження аттракторів (зокрема, інформаціологічних),що визначають розвиток освітньої системи тощо.
Визнання невпорядкованості соціальної дії, наявність тенденції самоорганізації у будь-якому соціальному процесі підводить до розуміння його характеристик, визначальних чинників його векторного руху.
Знання сучасним педагогом методологічних засад ущільнення, мінімізації, компактизації, генералізації соціальної інформації науково–освітнього характеру дає змогу творчого застосування ним будь-якої кількості джерел і комунікацій такої інформації, й впровадження її змісту та оранізаційних засад у знання, духовно-ціннісні орієнтації, навіть світогляд особистостей, що навчаються.
ВИСНОВКИ
Для досягнення інформаціологічно–знаннєвої оптимізації в системі організації і змісту сучасної вищої освіти відносно фахової компетентності необхідно реалізувати такі підходи:
гармонізувати пізнавальні, духовні зусилля особистості в системі вищої освіти із загальносвітовим духовно-пізнавальним простором;
стимулювати науково обгрунтоване програмування (моделювання) інтелектуального, емоційного, нейропсихофізіологічного розвитку особистості через розробку новітніх шляхів наукового, ціннісного пізнання світу в цілому, світу людини;
оптимізувати інформаційно–ціннісний простір пізнання світу в системі вищої освіти через навчання життю в умовах прогресуючого інформаційно насиченого середовища.
ЛІТЕРАТУРА
1. Андрущенко та ін. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія: Підручн. для вищих навчальних закладів / В. П. Андрущенко, Л. В. Губерський, М. І. Михальченко. – Вид. 3 – є, випр. та доп. – К.: Генеза, 2006. – 656 с.
2. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. – М.: «Владос», 1994. – 336 с.
3. Гусинский З. Н., Турчанинова К. И. Введение в философию образования: Учебное пособие. – М: Логос, 2001. – 234 с.
4. Забродська Л. М. Інформатизація закладу освіти: управлінський аспект. – X.: Видавнича група «Основа», 2003. – 240 с.