УДК 378.35:37.011.31
Л. В. Оршанський,
д. пед.н, зав. кафедри методики трудового і професійного навчання, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка
(м. Дрогобич)
Розбудова України як правової демократичної держави, трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці та соціальній сфері, потребують підготовки висококваліфікованих фахівців для всіх галузей народного господарства, орієнтуючи її головним чином на творчий характер майбутньої професійної діяльності. У зв’язку з об’єктивними процесами та соціальною ситуацією в Україні, які пов’язані з розвитком демократизації в суспільстві, перед педагогічною наукою постає комплекс проблем, серед яких особливої уваги заслуговує проблема посилення процесу оновлення та реорганізації вищої освіти, важливість утвердження принципів гуманізму, високої моральності та самоцінності як людської особистості, так і її професіоналізму в системі освіти.
Радикальний злам соціально-економічних відносин, що відбувся в українському суспільстві, схиляє до роздумів як про минуле, так і про майбутнє освітньої галузі. Нині швидкі перетворення відбуваються в усіх сферах життя і суспільних відносин. Та найперше вони стосуються освіти, яка є найважливішою сферою та завжди викликає широке громадське зацікавлення. Досягнення успіху у вирішенні проблеми реформування вищої освіти, що багато в чому визначає майбутнє України, допоможе ґрунтовно вивчити, творчо осмислити й активно впроваджувати в сучасну практику надбання психолого-педагогічної науки, її обґрунтовані ідеї про шляхи й умови оптимальних змін у системі освіти, про глибинний сенс трансформаційних процесів, про їхню сутність, напрями розвитку та результати цього процесу.
До переломного періоду кінця ХХ ст., вища освіта була централізованою і повністю залежною від державної адміністрації, виконуючи при цьому, по відношенню до держави, підпорядковуючу роль. Вирішення переважної більшості освітніх проблем держава брала на себе, визначаючи головні цілі, напрями та механізми розвитку вищої освіти. Суспільство, яке брало участь у розвитку цієї освітньої галузі, не мало вирішального слова, а лише виконувало рекомендовані системою окреслені обов’язки. Молоде покоління навчалося та виховувалося так, щоб безконфліктно входити в діючий ієрархічний лад і готувалося до життя та праці у суспільних, політичних, господарських та економічних умовах, які вже існували й досить глибинно усталилися в державі.
Простежуючи особливості розвитку окремих процесів в освітній галузі, можна стверджувати, що нині вища освіта в Україні ще не пристала до інформаційно-комунікаційної революції, розгорнутої в світі, та до суспільно-політичних та економічних змін в країні. На жаль, у нинішній ситуації освітня система має досить помітно виражений авторитарно-бюрократичний характер. Вона й надалі подекуди є зосередженням нудьги, страху, нівелює пізнавальний потяг студентів і гасить їхні інтереси до царини знань. Замало в ній раціоналізму й активності, що характеризує вищу освіту найбільш розвинених країн світу. Натомість в Україні навчальні програми на перше місце висувають пізнання і воно часто трактується як «уміння» запам’ятовувати навчальний матеріал, а не як засіб відкриття нового, незвіданого та використання його в практичній діяльності.
Звідси й походить тенденція до переповідання студентам щоразу більшої за обсягом готової інформації, що породжує лише ілюзію діяльності як з боку викладача, так і з боку студента. Це призводить до того, що студент починає виступати в ролі відтворювача, своєрідного «ретранслятора» поданої йому інформації замість того, щоб здійснювати процес формування його особистості та професійної компетентності. На нашу думку, такі факти свідчать, що система національної вищої освіти в нинішній формі лише на початковому етапі адаптації до рівня розвиненої освіти й виховання в Європі.
Саме цей факт стимулює усвідомлення необхідності змін в українській вищій школі й охоплює щораз ширші кола науковців, педагогів, освітянської адміністрації, громадськості, суспільства. Спонукає до цього як бажання витягти українську вищу школу з консерватизму, рутини, так і наявні сумніви: змінюючи систему вищої освіти, чи треба пристосовуватися до тенденцій розвитку сучасної цивілізації, входити в європейський освітній простір, чи, можливо, не реформувати, а тільки удосконалити зміст, форми, структуру у сучасній вищій школі.
Реальність життя дає відповіді на ці питання. Нині Україна постала перед необхідністю повної реформи вищої освіти. Повної, бо вона не може бути відмежованою від оновлення всієї суспільної системи. Так уже відбувалося за соціалістичної доби, однак жодна зі спроб часткових змін чи удосконалень лише окремих елементів освітньої системи не принесла очікуваних результатів. Очевидний факт, що лише часткове удосконалення освітньої системи, що функціонує в країні, не може дати позитивного результату у формуванні нового покоління громадян та висококваліфікованих фахівців.
За часів нинішньої трансформації вищої освіти мова може йти не про часткові зміни кількісного характеру, а лише про глибокі якісні перетворення в самій ідеї формування особистості професіонала, яка визначається суспільними та цивілізованими процесами в Україні, Європі та й в усьому світі, а також посиленням розвитку науки про освіту. Саме багатоаспектна наука про освіту опікується входженням молодого покоління в суспільні і виробничі відносини, піднесенням якості людського життя на вищий гуманітарний рівень, поверненням людини обличчям до гідних та ціннісних ініціатив. А ці проблеми освітньої галузі можуть, без сумніву, вирішуватися лише фахівцями високого професійного рівня – кваліфікованими педагогами й організаторами освітньої галузі.
Дослідники B. Holmes та E. James сходяться на думці, що професійну підготовку вчителя будь-якого рівня можна вважати соціальним явищем і соціально-педагогічним процесом, який має пролонгований характер і за яким можна спостерігати протягом декількох років. А своєчасне діагностування якості підготовки вчителя до навчальної і виховної роботи та запобігання упущенням у цьому складному процесі може застерегти вищу педагогічну школу від неповноцінної підготовки випускників до майбутньої професійної діяльності.
Потреби реформаційного руху в системі суспільного життя стимулюють появу певних висновків щодо важливості інноваційних процесів у підготовці та перепідготовці вчителів для шкіл різного ступеня, в якому особливе значення відіграє особистість вчителя. І, безперечно, його роль у процесі навчання та виховання молоді зростатиме щодалі більше. Цей факт засвідчується в наукових дослідженнях та працях відомих вітчизняних учених-педагогів (В. Андрущенко, В. Бондар, С. Гончаренко, І. Зязюн, М. Євтух, О. Мороз, Н. Ничкало, М. Ярмаченко), які реформування системи вищої освіти розглядають як чинник цілеспрямованої і планомірної оптимізації процесу підготовки сучасного вчителя нової доби, і водночас як механізм створення умов для самовиховання та самовдосконалення особистості, мета якої – самореалізація в освітньо-професійній діяльності .
Вивчення широкого спектру наукових джерел педагогічної думки України не дає цілісного уявлення про систему професійної підготовки вчителя як процесу і як реального чинника впливу на якість навчання студентів в умовах реформування освіти на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях. Тому не дивно, що проблема педагогічної освіти постає в центрі уваги реформаторів, однак у загальному аспекті. Водночас проблема підготовки вчителя як особливої соціальної особистості в нових умовах ще не стала в педагогічній науці предметом спеціальних досліджень. Нині важливо виявити залежності між чинниками, які детермінують педагогічні шляхи і методи, що впливають на характер і результати фахової підготовки майбутнього вчителя в нових умовах розвитку суспільства, і системою освіти шляхом створення відповідної науково-методичної бази.
Аналіз соціологічної, психолого-педагогічної та методичної літератури дозволяє стверджувати, що система професійної підготовки вчителя в нових умовах розвитку вищої педагогічної освіти є результатом впливу низки чинників, які проявляються у різних взаємодіях (зв’язках) і які актуалізують сам реформаційний процес. Одні з цих чинників виступають як причина, що спонукає науковців і практиків до пошуків шляхів перебудови системи вищої освіти, а інші – досить активно впливають на характер і особливості цього процесу, тому їх можна назвати модифікаційними або оновлювальними.
До проблеми аналізу чинників професійного становлення майбутнього вчителя, але з позицій виявлення й аналізу форм та методів забезпечення функціонування різних систем професійно-педагогічної освіти (прогнозування напрямів удосконалення систем, розвиток систем, оптимізація процесу управління системою підготовки вчителя в сучасних умовах, впровадження нових форми управління, автономність ВНЗ тощо), зверталися такі вчені-педагоги, як В. Андрущенко [1], В. Бех [2], В. Бондар [3], В. Галузинський [4], І. Зязюн [5], В, Кремень [6], В. Кузь [7], О. Мороз [8], Н. Ничкало, С. Сисоєва [9] та ін.
Наукові пошуки вчених-педагогів ведуться у кількох площинах: дослідження ціннісно-орієнтаційної мотивації майбутнього вчителя; дослідження особливостей особистості навчання; пошуки і виявлення інструментарію впливу на якісний рівень підготовки вчителя; дослідження умов розвитку умінь та формування готовності до педагогічної діяльності; виявлення інноваційних методик як чинників активізації успішної практичної діяльності студентів; пошуки оптимальних систем професійної підготовки вчителя тощо.
Під поняттям «система професійної підготовки вчителя» розуміємо єдність структури, змісту і цілей навчання та виховання студентів, способів реалізації набутих знань, умінь та навичок у реальному житті школи. Водночас можна говорити і про цілеспрямовану орієнтацію у засвоєнні знань студентами та оволодіння ними професійними уміннями і навичками, спроможними сприяти розвитку і становленню соціальної особистості в шкільній системі.
В українській педагогічній науці стосовно розвитку теорії і практики вищої педагогічної освіти простежуються різні підходи щодо розуміння системи формування майбутнього вчителя. Водночас, слід зазначити, що педагогічна наука, відводячи місце соціально-виховній діяльності вчителя у середовищі дітей та учнівської молоді, засвідчує невирішеними цілу низку суперечливих питань з теорії і практики саме професійної педагогічної підготовки. Ще не знайшли свого наукового обґрунтування об’єктивні потреби досить частої зміни систем освіти і, зокрема, системи підготовки та перепідготовки вчителя для сучасної школи, що певною мірою, негативно впливає на перебіг професійної освіти вчителя і що потребує спеціального вивчення, реформування та вдосконалення.
Входження України до європейського освітнього простору, оновлення системи професійної підготовки вчителів мають глибинний характер і потребують розв’язання проблем становлення та розвитку педагога, який усвідомлює свою професійну відповідальність, є людиною культури, яка не лише інформує, а й активно впливає на духовно-освітній розвиток тих, кого навчає та виховує. Тому у вищих педагогічних навчальних закладах домінантою навчально-виховного процесу стає підготовка вчителя-творця, вчителя-вихователя, спроможного вийти за межі навчального предмету, стати для учнів своєрідним носієм національної та світової культури і цінностей.
ВИСНОВКИ
Сучасні тенденції модернізації вищої педагогічної освіти викликають необхідність створення такої системи професійної підготовки майбутніх учителів, яка на ґрунті національних надбань світового значення й усталених європейських традицій забезпечує формування педагогічних працівників, здатних здійснювати професійну діяльність на демократичних, гуманістичних, націокультурних засадах, реалізовувати освітню політику як пріоритетну функцію держави, спрямовану на творчий розвиток і самореалізацію особистості, задоволення її освітніх та культурних потреб.
Окреслюючи методологічні засади змісту сучасної вищої педагогічної освіти, головними її аспектами стосовно професійної підготовки майбутнього вчителя вважаємо: національний (збереження, трансляція та подальший розвиток національної української культури і культур інших етносів); регіональний (урахування національної, економічної, етнокультурної своєрідності регіону, що є важливими чинниками формування світогляду, повноцінного входження у життєдіяльність, соціальний і виробничий простір конкретного регіону); особистісний (творчий розвиток, соціалізація, індивідуалізація й особистісно орієнтований підхід).
На наше глибоке переконання, якісна зміна системи професійної підготовки вчителя відбудеться, якщо:
1) функціонування цієї системи матиме безперервний, керований комплексний характер, забезпечуючи цим навчально-виховний процес, спрямований на формування педагогічних навичок у майбутніх учителів;
2) початковою умовою оновлення цієї системи є послідовна реорганізація суспільної свідомості, фундаментом якої будуть передумови демократії і гуманізму;
3) професійне становлення вчителя залежатиме від нової філософії навчання та виховання, активним співтворцем якої він також виступає; від сучасних вимог суспільства щодо вчительських обов’язків та особистості педагога, спроможного виконувати стратегічну роль у функціональній моделі національної освіти України.
4) враховуватимуться сучасні тенденції розвитку вищої педагогічної освіти в контексті дотримання основних принципів Великої хартії європейських університетів, тобто фундаменталізація професійної підготовки та її випереджувальний характер, неперервність і ступеневість, демократизація та стандартизація, мобільність і практичність, диференціація й інтеграція, варіативність та інноваційність, відкритість досягненням світової і вітчизняної науки, культури, освіти.
ЛІТЕРАТУРА
1. Андрущенко В. П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (спроба прогностичного аналізу) / В. П. Андрущенко // Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 11 – 17.
2. Болонський процес : тенденції, проблеми, перспективи / Укл. : В. П. Бех, Ю. Л. Маліновський; за ред. В. П. Андрущенка. – К.: НПУ, 2004. – 221 с.
3. Бондар В. І. Дидактика : [підруч. для студ.] / В.І. Бондар. – К. : Либідь, 2005. – 264 с.
4. Галузинський В. М. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні: [навч. пос.] / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Інтел, 1995. – 168 с.
5. Зязюн І. А. Учитель у вимірах епох і цивілізацій / І. А. Зязюн // Мистецтво та освіта. – 2008. – № 3 (49). – С. 3 – 11.
6. Кремень В.Г. Підготовка вчителя в умовах переходу загальноосвітньої школи на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання / В.Г. Кремень // Вища школа. – 2003. – № 1. – С. 3 – 11.
7. Кузь В. Модель учителя нової генерації / В. Кузь // Рідна школа. – 2005. – № 9 (10). – С. 33 – 35.
8. Навчальний процес у вищій педагогічній школі : [навч. посіб.] / О. Г. Мороз, П. М. Гусак, М. В. Молочко та ін. – К. : НПУ, 2001. – 337 с.
9. Неперервна професійна освіта : Філософія, педагогічні парадигми, прогноз : [монографія] / В. П. Андрущенко, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, С. Д. Максименко, Н. Г. Ничкало, С. О. Сисоєва, Я. В. Цехмістер, О. В. Чалий; [за ред. В.Г. Кременя]. – К. : Наук. думка, 2003. – 853 с.