УДК 378.022
В. А. Петрук, Н. О. Андрущенко,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
Актуальність. Зі всієї своєрідності комплексів професійно значущих якостей в різних видах професійної діяльності можна виділити ряд особистісних якостей, професійно важливих для будь-якої діяльності. Це, в першу чергу, відповідальність, самоконтроль, професійна самооцінка. Відповідальність розглядається вченими [1, 2] як одна з властивостей, що характеризує спрямованість особи, впливає на процес і результати професійної діяльності, насамперед, через ставлення до власних обов’язків у роботі і до власних професійних якостей.
Самооцінка визначає формування цілої низки професійно значущих якостей. Наприклад, нахил до ризику часто породжується неадекватною самооцінкою. Високі оцінки ведуть до того, що діяльність професіонала детермінується потребами ефективного плану: типова недооцінка вимог ситуації і переоцінка власних можливостей. Низькі оцінки пов’язані з побоюванням прийняття рішень, повільністю і пасивністю. В обох випадках порушено імовірнісне прогнозування в діяльності і, як результат цього, – зниження загальної ефективності. Крім того, від самооцінки залежить емоційна стійкість. Тому питання формування адекватної самооцінки у майбутніх випускників з вищою освітою є важливим фактором навчально-виховного процесу. Зупинімось на суті самооцінки особистості.
Основна частина. Як доводить Г.С. Костюк [3], самооцінка особистості – це важливий психологічний фактор, який, незалежно від якісних характеристик, може істотно впливати на процес формування самоконтролю, продовжувати істотні індивідуальні відмінності в її розвитку та функціонуванні.
Зв'язок самооцінки та самоконтролю має двосторонній характер: контроль у своїй підсумковій частині завжди є частковою, парціальною оцінкою; зі свого боку оцінка, формуючись на основі контролю, мотивує останній. Контроль може бути тільки там, де є оцінка. У психолого-педагогічній літературі є дані про те, що учні з добре вираженим самоконтролем мали і більш адекватну самооцінку [4].
Самооцінка може бути оптимальна і неоптимальна. При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить можливості і здібності, достатньо критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою реальні цілі, яких можна досягнути на ділі. До оцінювання досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й прагне передбачити, як до цього будуть ставиться інші люди. Іншими словами, адекватна самооцінка – результат пошуку реальної міри, тобто без переоцінки, але й без надмірної критичності. Така самооцінка найоптимальніша для конкретних умов і ситуацій.
До оптимальної відносять самооцінки «високий рівень» і «вище середнього рівня», коли студент заслужено поважає себе, задоволений собою, а також «середній рівень», коли студент поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення, саморозвитку. Але самооцінка може бути і неоптимальною — занадто завищеною або занадто заниженою [5].
На основі неадекватно завищеної самооцінки в студента виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ своєї особистості і можливостей, своєї цінності для оточуючих, для спільної справи. В таких випадках суб'єкт ігнорує невдачі заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне відштовхування «всього», що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним — чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як чіпляння, об'єктивна оцінка результатів роботи — як несправедливо занижена. Неуспіх сприймається як наслідок певних підступних дій чи несприятливих обставин, що ніякою мірою не залежать від дій самої особистості.
Суб'єкт з завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це наслідок власних помилок, ліні, недостатніх знань, здібностей чи неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан – афект неадекватності, головною причиною якого виступає стійкість стереотипу завищеної самооцінки своєї особистості, що склався. Якщо ж ваша самооцінка пластична, змінюється у відповідності з реальним станом справ – підвищується при успіхові і понижується при невдачі, то це може сприяти розвиткові особистості, оскільки їй доводиться докладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати свої властивості і волю.
Самооцінка може бути і заниженою, тобто, нижче реальних можливостей особистості. Зазвичай, це призводить до невпевненості в собі, боязливості, несміливості, неможливості реалізувати свої здібності. Такі студенти, як правило, не ставлять перед собою цілей, що їх важко досягнути, обмежуються вирішенням повсякденних завдань, надто критичні до себе.
Занадто висока чи занадто низька самооцінка порушують процес самоуправління, викривляють самоконтроль. Особливо це помітно у спілкуванні, де особи з завищеною і заниженою самооцінкою можуть стати причиною конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і неповажне звертання до них, занадто різкі і необґрунтовані висловлювання на їхню адресу, нетерпимість до чужої думки, прояв зарозумілості і зазнайства. Низька критичність до себе заважає їм навіть помічати, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю суджень.
Як допомогти студентам сформувати адекватну самооцінку? Нам вважається, що після вивчення спеціальних дисциплін з психології вони мають отримати не тільки теоретичні знання, а й досягти рівня адекватної самооцінки, пам’ятаючи, що це запорука їхнього майбутнього успіху не тільки у професійній діяльності, а й у суспільному житті.
У процесі дослідно-експериментальної роботи з проблеми формування базових управлінських компетенцій нами не вивчалось глибоко питання адекватності самооцінки студентів, але були присутні опитування, які побудовані на самооцінці (анкетування). Проведений педагогічний експеримент висвітлив це питання, а результати формувального етапу експерименту дали змогу констатувати, що самооцінка студентів стала більш адекватною після застосування розробленої методики навчання, що була спрямована на формування базових управлінських компетенцій.
Запропонована методика формування базових управлінських компетенцій у майбутніх менеджерів економічного спрямування під час вивчення дисциплін «Психологія управління» та «Конфліктологія» логічно поєднує традиційні та інноваційні методи (відомі та адаптовані до використання в процесі підготовки майбутніх менеджерів економічного профілю ділові ігри «Страйк», «Маски» та розроблені нами ділові ігри «Фармацевт», «Стратег», «Деспот», «Актори», «Мозковий штурм», «КВК-колоквіуми» та інші), що основані на компетентнісно-орієнтованому підході до навчання управлінським дисциплінам.
ВИСНОВКИ
Отже, нам вважається важливим розробка тренінгів для студентів, які формують у них адекватну самооцінку. Коли людина сама усвідомлює свої досягнення, віддає належне результату докладених нею зусиль, задоволена проведеною «над собою» роботою, вона позитивно оцінює рівень розкриття свого внутрішнього потенціалу. Розуміння і адекватна (бажано позитивна) оцінка своїх власних досягнень має сприяти самоствердженню майбутнього фахівця і як спеціаліста, і як громадянина, і як особистості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Платонов К. К. Структура и развитие личности / Платонов К. К. ; отв. ред. А. Д. Глоточкина. – М. : Наука, 1986. – 269 с.
2. Ростунов А. Т. Формирование профессиональной пригодности / Ростунов А. Т. – М., 1984. –176 с.
3. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Костюк Г С. ; за ред. Л. М. Проколієнко. – К. : Рад. школа, 1989. – 608 с.
4. Нечаев Н. Н. Психолого-педагогические основы формирования профессиональной деятельности / Нечаєв Н. Н. – М., 1988. – 142 с.
5. Романюк Л. В. Методика дослідження самооцінки студентів як елемент розвитку їхніх ціннісних орієнтацій в процесі використання інтерактивних методів навчання / Л. В. Романюк // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. – Київ-Вінниця : ДОВ «Вінниця», 2005. – Вип. 8. – С. 422 – 428.