УДК 378.14
В. Г. Петрук, І. І. Безвозюк, Т. І. Панченко,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
В ХХІ ст. особливо загострилась проблема екологічного виховання в зв’язку з погіршенням екологічної ситуації у світі та регіонах України. Термін «виховання» походить від слова «ховати» в розумінні оберігати, убезпечити від небажаного впливу. Виховання – процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилково думати, що процес виховання людини завершується закінченням загальноосвітньої школи. Скільки людина живе, стільки вона й зазнає виховних впливів.
Молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої школи здобуває професійну освіту у ВНЗ, обов’язково повинна бути включена в систему виховного впливу на відповідному рівні. Розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес національного виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі.
Сучасна молодь вступає в життя в епоху не тільки бурхливого розвитку науки і техніки, а й негативних наслідків науково-технічної революції та демографічного вибуху. Людству потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура й свідомість.
Основними показниками екологічної культури визначають знання загальних закономірностей розвитку природи і суспільства, розуміння взаємозв’язку їх існування і того, що природа склала першооснову становлення й еволюції людства, визначення соціальної зумовленості взаємовідносин людини і природи, подолання споживацького ставлення до природи як джерела матеріальних вигод, уміння передбачити наслідки впливу діяльності людини на біосферу Землі, підпорядкування своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, вміння зберегти сприятливі природні умови і конкретну працю.
Одним з найважливіших факторів, що впливають на становлення духовного світу молоді, є формування екологічного мислення, екологічного світогляду, отже, й екологічної культури. Сучасна цивілізована людина має усвідомлювати себе частиною природи, відчувати органічний зв’язок з нею, сприймати вади, заподіяні їй, як свій власний біль. Адже екологічна криза викликається не тільки технічним прогресом, але й пануючим антропоцентричним екологічним усвідомленням.
Система екологічної освіти та екологічного виховання відіграє головну роль у глобальному вирішенні екологічних проблем. Процес екологічного виховання має починатися вже з дитинства і будуватись залежно від вікових особливостей, адже найбільш сприятливим періодом для цілеспрямованого формування екологічної свідомості є молодший підлітковий вік.
Загальним завданням екологічної освіти та екологічного виховання є формування екологічної свідомості особистості. Воно конкретизується на рівні трьох основних задач: а) формування адекватних екологічних уявлень; б) формування суб’єктивного ставлення до природи; в) формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою.
У сфері формування екологічних уявлень зміст екологічної освіти базується на таких основних положеннях: а) складність системи внутрішніх взаємодій у природі; б) енергетичний обмін між техносферою і біосферою; в) світ природи як духовна цінність; г) взаємозв’язок природних умов і розвитку суспільства [1,2].
У сфері формування суб’єктивного ставлення до природи зміст екологічної освіти і, в першу чергу, виховання полягає у розвитку цього ставлення у дітей, починаючи із шкільного віку, в орієнтації виховання на народні традиції, звичаї. У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічної освіти полягає в оволодінні молоддю уміннями та навичками: а) естетичного засвоєння природних об’єктів; б) отримання наукової інформації щодо світу природи; в) взаємодії з природними об’єктами в умовах антропогенного середовища; г) природоохоронної діяльності.
Екологічна освіта у ВНЗ є продовженням попередніх етапів екологічної освіти (дитячий садок, середня школа, родина) і наступним, більш високим рівнем у системі безперервної багатоступеневої екологічної освіти. ВНЗ повинен виховувати у студентів почуття високої відповідальності за збереження та примноження природних багатств, бережливе їх використання, охорону природного середовища та довкілля.
Основне завдання екологічної освіти та виховання – необхідність закріпити у суспільстві усвідомлення того, що природні багатства не безмежні. Сучасне суспільство не має права жити за рахунок майбутніх поколінь. Як казав Антуан де Сент-Екзюпері: «Ми не отримуємо у спадщину Землю від пращурів, ми отримуємо її в борг від наших дітей!»
Сьогодні екологічна освіта у ВНЗ поділяється на 2 напрями: нормативна базова дисципліна для фахівців усіх спеціальностей та фахова екологічна освіта включно з підготовкою спеціалістів для різних галузей народного господарства [3].
Сподівання на нормальне продовження життєдіяльності людей на нашій планеті пов’язане зі зміною духовності, з рівнем свідомості людей. Однак зміна свідомості – досить повільний процес. Перебудова свідомості потребує не одного десятиліття, а можливо і століття для формування у людей нового ставлення до світу. Якщо під екологічною свідомістю розуміти усвідомлення кожною людиною цінності існування як природного так і соціального середовища, то стає зрозумілою необхідність розв’язання комплексу завдань з формуванню екологічної свідомості. Особливу актуальність ця проблема має у «посттоталітарних країнах», де гуманізація взаємовідносин між природою і людиною стала нормою поведінки багатьох поколінь, в усіх соціальних групах суспільства.
Е. В. Гірусов констатує, що екологічна свідомість є сукупністю поглядів, теорій і емоцій, які відображають проблеми співвідношення суспільства і природи у плані їх розв’язання відповідно до конкретних соціальних і природних можливостей. Тобто екологічна свідомість ґрунтується на ідеологічних і моральних цінностях, але передбачає їх індивідуальне осмислення. Вона формується із знань і переконань в галузі взаємостосунків суспільства і природи, на екологічно доцільному ставлення до природних ресурсів, вміннях застосовувати науково обумовлені рішення по відношенню до природи: відображає індивідуальний досвід спілкування з природними системами.
Тому одним з глобальних завдань вищої школи є сприяння формуванню у кожного студента особистісного аксіологічного сенсу знань. Принципове завдання гуманістичної педагогіки – навчання повинно бути не тільки науково цінним, але й особистісно значимим. Це можливо при залучення знань з різних сфер життєдіяльності людини та багатогранний розгляд об’єктів екологічної науки у цих сферах. На нашу думку, тільки на цій основі можливе активне формування екологічної свідомості і культури студентів [4].
Розвиток і формування екологічної свідомості студентів ВНЗ всіх спеціальностей є досить важливою проблемою сьогодення, що пов’язано з їх майбутньою професійною діяльністю. Магістральним напрямком реформування освітньої системи України можна визначити компетентнісну стратегію, яка пов’язана з принципово новим цілепокладанням у педагогічному процесі, перенесенням акцентів із знань та вмінь як результатів навчання на формування компетенцій. Означене питання вельми актуальне в європейському просторі і є одним з важливих напрямків освіти в Україні. Цей напрям визначають як виховання «національно свідомої, вільної, демократичної, життєво і соціально компетентної особистості» [5].
Екологічна свідомість ґрунтується на ідеологічних і моральних цінностях, але передбачає їх індивідуальне осмислення. Вона формується на основі ключових компетенцій: соціальних, полікультурних, комунікативних, інформаційних, саморозвитку і самоосвіти, продуктивної творчої діяльності. Одним з шляхів формування та таких компетенцій є гуманістично орієнтоване навчальне завдання, тобто завдання, яке спрямоване на становлення не тільки фахових, предметних компетенцій, але й на розкриття різноманітних аспектів життєдіяльності людини та суспільства [6].
Підготовка громадян з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства й природи (не насильство, а гармонійне співіснування з нею!) повинна стати одним з головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної України.
Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання, екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту.
Реформування екологічної освіти та виховання має здійснюватися з обов’язковим врахуванням екологічних законів, закономірностей, наукових принципів, що діють комплексно в біологічній, технологічній, економічній, соціальній і військовій сферах.
Основною метою екологічної освіти з формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності. Екологічна освіта, з одного боку, повинна бути самостійним елементом загальної системи освіти, і з іншого боку, виконує інтегративну роль у всій системі освіти.
Ця мета досягається поетапно шляхом вирішення освітніх і виховних завдань та вдосконалення практичної діяльності.
Екологічна освіта спрямовується на поєднання раціонального й емоційного у взаємовідносинах людини з природою на базі принципів добра й краси, розуму й свідомості, патріотизму й універсалізму, наукових знань і дотримання екологічного права.
Екологічна освіта – це сукупність наступних компонентів: екологічні знання – екологічне мислення – екологічний світогляд – екологічна етика – екологічна культура. Основними стратегічними напрямками розвитку екологічної освіти є: розробка наукових основ неперервної екологічної освіти на основі Національної доктрини розвитку освіти у XXI столітті, здобутків української та зарубіжної педагогічної практики за участю Академії педагогічних наук України, провідних вчених і практиків освітньої галузі, Міністерства екології та природних ресурсів України, громадських екологічних організацій; поступове поетапне реформування екологічної освіти та виховання особистості на наукових і духовних принципах з урахуванням національних традицій, надбань та світового досвіду; формування поколінь з новою екологічною культурою, новим екологічним світоглядом на принципах гуманізму, екологізації мислення, міждисциплінарної інтеграції, історизму та системності з метою збереження і відновлення природи України та її біологічного різноманіття; розвитку міжнародних зв’язків і співробітництва у галузі екологічної освіти і науки, охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, збереження біосфери і цивілізації.
Вища екологічна освіта спрямована, з одного боку, на завершення формування екологічної культури фахівців за різним фахом, і, з іншого боку, вона забезпечує підготовку спеціалістів із профільною вищою екологічною освітою чотирьох рівнів (початкова, базова і два рівні повної вищої екологічної освіти), які відрізняються за ступенем глибини, грунтовності й специфікою підготовки спеціалістів.
Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої освіти на наступному, більш високому рівні з метою формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та біосферного світогляду, підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів у всіх сферах екологічної, практичної, управлінської, освітньої та наукової діяльності.
В навчальних планах всіх ВНЗ, в тому числі і які не готують фахівців-екологів на бакалаврському рівні, необхідно передбачити курс екології, який би включав необхідні теоретичні і практичні аспекти, а також відповідні кожному окремому ВНЗ курси з блоку прикладних екологічних дисциплін (можливо, у блоці вибіркових професійно-орієнтованих дисциплін). Для цього в навчальних програмах ВНЗ одним з обов’язкових курсів лекцій має бути курс «Основи екології» (базові екологічні знання), а також курси блоку «Прикладна екологія» (залежно від профілю ВНЗ – «Урбоекологія», «Ландшафтна екологія», «Екологічні проблеми енергетики», «Екологічні проблеми транспорту», «Економіка природокористування» тощо).
Велике значення для підвищення рівня вищої екологічної освіти мають: міжвузівські, регіональні і міжнародні контакти викладачів і студентів (слухачів); участь фахівців Мінекоресурсів в розробці Державних стандартів екологічної освіти; зв'язки з громадськими організаціями; регулярний обмін досвідом, стажування, виконання спільних екологічних проектів, науково-дослідних програм і видання підручників та посібників; термінова підготовка і перепідготовка педагогічних кадрів вищих навчальних закладів у галузі екологічної освіти [7].
ВИСНОВКИ
Екологічно і гуманістично спрямовані форми і методи виховання особистості у вищому навчальному закладі створюють модель позитивної моральної і суспільної поведінки, формують своєрідний захисний механізм, що запобігає деформації моральних і духовних цінностей. До методів формування суб’єктивно-свідомого ставлення до природи належать: метод екологічної ідентифікації, метод екологічної рефлексії.
Використання саме цих методів сприяє ефективній організації екологічного виховання й освіти, що має привести студентів до розуміння цілісності природи Землі, єдності її процесів, зв’язку людини з природою. Будь-яка діяльність людини, її поведінка стосовно природи мають бути погоджені з її законами. Саме з цього розвивається почуття причетності до природи, відчуття її натхненності, духовного єднання з нею.
ЛІТЕРАТУРА
1. Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Экологическая педагогика и психология. – Ростов-на-Дону, 1996.
2. Кравченко С. А. Психологічні особливості розвитку екологічного мислення у студентів: Автореф. дис... канд. псих. наук. – К., 1996.
3. Бібліотека ВНЗ в системі екологічної інформації та культури / http://library.tup.km.ua/about_library/naukova_robota/2008/pan_bib.html
4. Гирусов Э. В. Система общества – природа (проблемы социальной экологии). – М.: МГУ, 1976. – 167 с.
5. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи // Директор школи. – 2002. – № 1. – С. 11 – 15.
6. Дахин А. Н. Педагогическое моделирование как средство модернизации российского образования / http://www.joro.websib.ru/dakh_pm.htm
7. Концепція екологічної освіти в Україні / http://www.osvita.irpin.com/viddil/v5/d33.htm