УДК 378. 147(477)
Л. А. Радомська, А. С. Стадній,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що є необхідною передумовою подальшого її розвитку й удосконалення. Адже досягти нових результатів у вищій освіті, а також подолати недоліки існуючої системи підготовки фахівців і на цій основі забезпечити конкурентноспроможність випускників та престиж української вищої освіти у світовому освітньому просторі можна лише за умов упровадження нових технологій навчання. Проте новітні тенденції нерідко стають причиною збентеження, різноманітних тверджень працівників освіти, науки, експертів, студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо функціонування, доцільності змін, які запроваджено в системі вищої освіти з часу приєднання України до Болонської конвенції. Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз, виділення та окреслення перспектив упровадження в Україні є надзвичайно актуальним.
У своїй доповіді ми маємо на меті проаналізувати основні переваги й недоліки реалізації положень Болонського процесу в системі вищих навчальних закладів України, опираючись на здобутий ними досвід у цій сфері та охарактеризувавши електронні й друковані публікації, присвячені проблемам сучасної вищої освіти.
В Україні активний розвиток Болонського процесу розпочався фактично з прийняття МОН Наказу № 49 від 23.01.2004 «Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004–2005 роки». До 2010 р. було заплановано створення європейського наукового й освітнього простору задля розширення можливостей випускників, збільшення мобільності громадян на європейському ринку праці та конкурентноздатності європейської вищої школи. Для досягнення цієї мети процес передбачає: прийняття зручної та зрозумілої градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; запровадження двоступеневої структури вищої освіти; запровадження визнаного на європейському просторі вченого ступеня доктора філософії; використання єдиної системи кредитних одиниць (системи ECTS – European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних одиниць, кредитних заліків, кредитних рівнів або залікових одиниць; запровадження уніфікованих і визнаних на європейському просторі додатків до диплома; напрацювання та підтримування європейських стандартів якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA; усунення наявних перешкод для збільшення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи [6].
Болонський процесс – це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах таких країн. Але питання приєднання до Болонського процесу викликало неоднозначні думки серед українських педагогів та політиків. Аналіз їхніх виступів у пресі, на веб-сайтах інтернету дозволяє виділити такі основні погляди на проблему:
¾ занепокоєння з приводу строкатої суміші культур та інтересів (Г. Касьянов, І. Бех);
¾ занепокоєння з приводу значних фінансових затрат, яких потребує запровадження інформаційних технологій (Б. Корольов);
¾ схвалення змін процесу, що забезпечить виховання творчого мобільного фахівця (О. Степанюк, С. Сененко, С. Юрій, А. Крисоватий);
¾ схвалення процесу освітньої інтеграції тільки при збереженні національних традицій (В. Кремень, В. Андрущенко, М. Степко) та ін. [3].
Практичне здійснення навчального процесу за положеннями Булонської конвенції дало можливість з’ясувати переваги та недоліки цієї системи, які є більш-менш загальними для багатьох навчальних закладів України. До переваг зараховують: мобільність, тобто можливість членів освітянського простору продовжувати навчання в інших країнах, можливість завдяки стандартизації дипломів працевлаштовуватись в інших країнах; вільний вибір предметів студентами; збільшення ролі студентського самоврядування; переорієнтацію на роботу студента протягом всього семестру, а не на іспитовій сесії. Своєю чергою, недоліками називають те, що практично неможливо реалізувати принцип мобільності, відсутня фактична можливість вільного вибору студентами предметів, студентам важко перевірити кількість отриманих балів протягом семестру, важко отримати необхідну навчальну літературу та матеріали для самопідготовки, зменшується доступність освіти, спостерігається погіршення її якості, значно збільшується навантаження на викладачів [6].
Кредитно-модульна система (КМС) визначена для України як орієнтир побудови навчального процесу, її впровадження є важливим завданням модернізації освіти України. Кредитно-модульній системі як невід’ємному атрибуту Болонської декларації надаються дві основні функції. Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга – акумулююча: чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою [2: 70]. Функціонування КМС дає змогу говорити про такі її переваги: система стимулює студентів до активної регулярної роботи протягом семестру; вимагає ініціативності від студентів; студенти звикають до різних форм роботи; така система є більш об’єктивною і дає можливість зменшити суб’єктивний фактор при оцінюванні. Але недоліками є те, що, по-перше, в умовах кредитно-модульної системи та великої кількості студентів у групі важко забезпечити всім студентам рівні можливості для одержання необхідних балів; по-друге, значно збільшується навантаження на викладачів; по-третє, бали, накопичені під час семестру, не завжди відображають якість знань, а свідчать скоріше про активність студента [6].
Чимало дослідників відзначають потребу доопрацювання, вдосконалення кредитно-модульної системи як однієї з ключових позицій Болонського процесу з урахуванням потреб та інтересів студентів. Адже успіх упровадження в навчальний процес будь-якої інновації залежить не лише від створення відповідного навчально-методичного забезпечення навчання студентів, а й від того, як поставляться студенти до нововведення. Так за дослідженнями, проведеними в Інституті природничо-географічної освіти та екології Національного педагогічного університету імені М. П.Драгоманова, до позитивних сторін нової системи студенти зараховують: можливість легше отримати залік чи екзамен («автоматом»); контроль за систематичністю отримання знань протягом семестру; можливість покращити оцінку при складанні екзамену чи заліку; створення умов індивідуального підходу до кожного студента; сприяння організованості під час роботи з предметами. Проте опитування виявило й наступні недоліки: 1) модульно-рейтингова система призводить до нервового та розумового виснаження через безперервну напругу протягом семестру; 2) постійне змагання призводить до погіршення стосунків між членами колективу; 3) недостатня кількість часу для самостійної роботи над предметом; 4) дуже високі вимоги до отримання балів з деяких дисциплін; 5) незадоволеність підходом до оцінювання навчальних досягнень та ін. [5].
Тут важливо звернути увагу на деякі нюанси. Основна форма навчання в європейських університетах — це самонавчання, точніше, так звана консультативно-індивідуальна форма навчання. Зміщення акцентів від оволодіння навчальним матеріалом тільки у вишівській аудиторії до самостійного опрацювання – необхідна умова запровадження фундаментального освітнього принципу – освіта протягом усього життя [4]. Безперечно, надзвичайно важливим є організація самостійної роботи студента. Проте в Україні перехід до такої форми освітнього процесу поки що неможливий. Українські ВНЗ до збільшення годин самопідготовки студента не готові матеріально. Для цього необхідна широка бібліотечна мережа, суттєве розширення видавництва наукової літератури, доступ до електронно-інформаційних носіїв. Як бачимо, наша держава має пройти досить довгий шлях.
Ще один аспект пов’язаний із функцією викладача. В умовах широкого доступу до інформації функція викладача набуває іншого змісту: ретрансляційні методи репродуктивного характеру відходять у далеке минуле, натомість викладач бачиться навігатором, провідником, тим, хто допоможе розставити акценти, окреслити багато траєкторій, проаналізувати недоліки та переваги кожної з них і таким чином підштовхнути до народження самостійного висновку. Найважливішим тут видається опанування алгоритмом логічного мислення, аналізу, творчого пошуку, як головних передумов виникнення нового знання [4]. І. Пасічник акцентує на тій особливості європейських стандартів освіти, що основне завдання університету (й викладача) полягає в науково-дослідній роботі, а не в розробці теоретичних лекцій, тобто в отриманні не так теоретичних знань, як практичних навичок науково-дослідної роботи. Фактично європейський університет покликаний готувати науковців, в той час як українські ВНЗ готують теоретиків. У країнах Європи всю науково-дослідну роботу фінансує держава через систему грантів: обґрунтувавши актуальність свого дослідження, науковець отримує кошти, за рахунок яких фінансується його дослідна робота (сімдесят — вісімдесят відсотків робочого часу). В Україні ж поки що неможливо реалізувати таку схему без зменшення аудиторного навантаження викладача та повноцінної оплати його науково-дослідної роботи [1: 2].
Для реального втілення європейських стандартів освіти Ю. Притика пропонує здійснити наступне (з чим здебільшого погоджуються й автори статті): 1) перенести акцент на індивідуальну роботу зі студентом; 2) збільшити самостійну позааудиторну роботу студента з відповідним контролем викладачем; 3) зменшити кількість студентів в академічній групі; 4) провести коригування системи обліку педагогічного навантаження викладача; 5) запровадити систему повторного прослуховування курсів для студентів, які не набрали мінімально необхідної кількості балів; 6) вжити заходів, спрямованих на забезпечення студентів матеріально-технічною базою для здійснення повноцінної індивідуальної підготовки; 7) запровадити сучасні інтерактивні методи навчання [6].
ВИСНОВКИ
Цілком логічним є висновок про необхідність серйозної підготовки і студентів, і викладачів вищих навчальних закладів України, щоб у складний період освітніх інтеграційних процесів максимально зберегти позитивні здобутки національної системи освіти й ефективно використати досвід європейських країн для підготовки мобільного, творчого спеціаліста високої кваліфікації. Ефективне впровадження передових ідей Болонського процесу, як і будь-яких інновацій, повинно відбуватися з урахуванням та збереженням найкращих вітчизняних освітніх надбань та традицій, модернізація української системи вищої освіти повинна відбуватись поступово, без зайвої поспішності. Адже відомо, що перехід від однієї системи до іншої, з одного рівня на інший дуже часто супроводжується кризовими явищами. Ось чому політика щодо Болонського процесу має бути виваженою, прозорою та виразною [5].
Враховуючи вищесказане, надзвичайно гостро постає питання про необхідність чіткого аналізу кожного етапу процесу реорганізації вищої школи в Україні. Такі кроки, на нашу думку, дозволять уникнути численних помилок на цьому шляху, а також не лише декларативно, а й реально підвищать якість освіти на всіх її напрямках, що створить сприятливі умови для виходу української вищої освіти на світовий рівень.
ЛІТЕРАТУРА
1. Болонський процес і нові шанси університетів // День. – 2007. – № 37. – С. 2 – 3.
2. Болонський процес : тенденції, проблеми, перспективи / Укл. В. П. Бех, Ю. Л.Маліновський : за ред. академіка В. П. Андрущенка. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. – 221 с.
3. Калюжна Н. Л. Приєднання України до Болонської конвенції, її переваги та недоліки [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.rusnauka.com/1_NIO_2008/Pedagogica/ 25782.doc.htm.
4. Кійко О. Міфи і реальність «Болонського процесу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=16312.
5. Попова К. О. Кредитно-модульна організація навчального процесу у вищих навчальних закладах як одна з ключових позицій Болонського процесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті:http://www.bdpu.org/scientific_published/Students_publications/01.
6. Притика Ю. Проблеми впровадження стандартів Болонського процесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1146.