УДК 37.017:378.14
Г. Г. Рузакова,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
О. В. Рузакова,
Вінницький національний аграрний університет (м. Вінниця)
Структурні трансформації у вищій школі України – дуже важливий напрямок суспільного реформування. Вони відображають основні тенденції розвитку не тільки системи вищої освіти, а й усього суспільства. Реструктуризація вищої школи здійснюється з позиції гуманістичної парадигми освіти, з урахуванням світового досвіду виховання моральних цінностей у студентів: свободи мислення, чесності та порядності, доброзичливості, гідності. Людина із загальним низьким рівнем культури, викривленою системою цінностей та духовною «недорозвиненістю», навіть якщо має диплом про вищу освіту та великий запас професійних знань, не зможе позитивно впливати на розвиток суспільства. А тому на заклади вищої освіти, які готують професійну еліту (у нашому випадку – технічну) покладено відповідальність за формування гармонійної, висококультурної, багатої духовно і морально зрілої особистості.
Не менш важливим є комплекс моральних цінностей, властивих викладачам вищої школи. Неможливо не враховувати той факт, що хоч викладач і книга перестали бути єдиним джерелом інформації, вони залишаються прикладом неперевершеного академічного середовища — середовища високих духовних, моральних норм і цінностей, носіями нескінченного прагнення до істини, намагання добратися до сутності явищ та процесів. Тільки на засадах власної порядності, справедливості, гуманізму, правдивості, доброзичливості ми зможемо відродити моральне життя українського суспільства. Молоді фахівці, як спеціалісти, повинні бути здатні швидко адаптуватися до вимог ринкової економіки, володіти етикою професіонала, почуттям патріотизму, а також любов’ю до Батьківщини. В цьому і полягає головна мета викладачів.
Ефективність етичних норм залежить як від стану моральної свідомості суспільства, так і від готовності викладачів активно займатися моральною нормотворчістю на різних рівнях організації суспільного життя. Успіх навчального та виховного процесу залежить від наявності атмосфери довіри між студентом і викладачем, від того, наскільки викладач послідовний у своїх вимогах та наскільки дотримується тих норм, які він хоче бачити панівними в студентському середовищі. Навчальний процес повинен мати професійну спрямованість. А це означає, що кожному викладачеві необхідно добре уявляти, які професійні навички відпрацьовуються при вивченні того чи іншого курсу. Підготовка фахівців неможлива без виховання в них любові і поваги до професії. Відданість обраній справі, палка любов до неї, терпіння, широкі й глибокі знання, професійна кмітливість і майстерність, вміння працювати з людьми – ось що сприяє виробничим успіхам фахівців, ось що стає для них сенсом життя. Однак є багато суттєвих факторів, що погіршують морально-психологічну атмосферу у студентському середовищі: низка соціально-економічних, політичних та морально-ціннісних проблем в країні, неефективність провадження молодіжної політики, зниження соціального статусу технічного працівника. Тому прямий обов'язок викладачів – допомогти студентам знайти своє покликання, розібратися, чим вони будуть займатися на виробництві, що являє собою їх професія, яке її значення в народному господарстві, привити до неї любов і повагу.
Навчально-виховний процес має бути спрямований на виховання працелюбності, відповідальності, сумлінного ставлення до обов'язків, впевненості в самореалізації студента як фахівця; на формування культури (і не лише професійної), гідності і національної самосвідомості, творчої особистості, яка б прагнула стати інтелігентом і вважала б це для себе за найвищу гідність. Одному вищому навчальному закладу, навіть якщо його очолює справжній інтелігент, досягти цього важко. Національну технічну інтелігенцію необхідно формувати в єдиному руслі з Міністерством освіти і науки України, Верховною Радою України, обласною держадміністрацією. Якщо ми зацікавлені в тому, щоб наша країна вийшла на передові рубежі, то саме з цими стратегіями треба співвідносити цілі й орієнтації підготовки спеціалістів технічного профілю. Тільки шляхом поєднання виваженої державної політики з розвитку технічної освіти (узгодження їх «кількості» з «якістю»), впровадження нових навчальних технологій, узгодження вимог промисловості з якістю підготовлених фахівців, з умовою врахування передового світового досвіду і поєднання історичних традицій технічної школи України зможемо відродити національну технічну інтелігенцію. Саме вона повинна стати рушієм розвитку національної промисловості, гарантом стабільності економіки, опорою та надією майбутнього нашої країни. Нам є ким пишатись, на кого прагнути бути схожими, тільки необхідно жити не лише пам'яттю, а й прагнути зробити так, щоб держава була справді зацікавлена у розвитку технічної науки, а студенти були впевнені, що їх здібності та праця будуть гідно використовуватися суспільством.
Загальна система підготовки і виховання національної технічної інтелігенції, що з успіхом здійснюється на заняттях повинна складатися з таких напрямків: підвищення культури студентів, формування творчої особистості, яка прагне мислити і діяти за гуманними законами, удосконалення інтелектуального, духовного і морального розвитку майбутнього фахівця, розкриття всіх його природньо-естетичних задатків і здібностей мають бути провідними. Кожний навчальний заклад, відповідно до загальної мети, по-своєму визначає та інтегрує напрями виховання, виділяє пріоритети. На сьогодні не може існувати єдиної універсальної моделі системи виховної роботи вузу. У цьому сенсі важливим є створення кожним навчальним закладом власної концепції виховної діяльності, якою, на основі законодавства України, нормативно-правових та науково-методичних документів з врахуванням кращого світового, вітчизняного, регіонального і власного вузівського досвіду, визначаються важливі структурні компоненти виховання : мета, завдання, принципи, напрямки, форми і методи виховної роботи тощо. Слід відмітити, що в кожному випадку закладені можливості для розвитку видів соціальної активності студентів. Важливим у цьому сенсі є системна взаємодія всіх структурних підрозділів навчально-виховного процесу, що базується на тісному зв’язку навчання та виховання, принципах гуманізму та демократії, цілеспрямованості, узгодженості і послідовності виховного процесу, орієнтованого не стільки на разові акції, скільки на інтегровані довготривалі програми та соціально-педагогічні проекти.
Саме в стінах вищих навчальних закладах зростає нове покоління національної еліти, яке через декілька років прийматиме основні рішення. Тому слід створити систему етичних правил, спільну для викладачів і студентів в тих навчальних закладах, де її немає. Не може бути двох моралей – окремо для викладача й окремо для студента, бо це принижує студента та виховує з нього сліпого виконавця чужої волі. Навпаки, знання всіх правил гри створює умови самостійності та ініціативності студента, оскільки він розуміє, що саме етичні норми, а не адміністрація, визначають його можливості, обов’язки та права.
Метою освітньої діяльності є відтворення інтелектуального потенціалу держави, забезпечення держави кваліфікованими фахівцями, формування моральних принципів і норм поведінки особистості. Освіта має підготувати молоді покоління до самостійної діяльності в складних умовах ринкової економіки та політичної демократії, дати їм навички незалежного прийняття рішень і вміння успішно працювати в конкурентному середовищі. Освіченість підростаючих поколінь сприяє розв’язанню соціально-економічних проблем, розвитку науки та культури, збереженню соціально-економічної стабільності країни. Регіональний економічний розвиток, структурні перетворення на мікро- і макроекономічному рівні повинні гармонійно поєднуватися з реформою освіти для того, щоб задовольнити потреби і прагнення людей, особливо молоді. Отже, освіта є фундаментом людського розвитку.
Сучасний стан підготовки фахівців у вищих навчальних закладах потребує пошуку нових шляхів підвищення якості їхньої теоретичної підготовки, готовності до самостійної творчої праці, а головне – засобів і методів підготовки випускника вузу до практичної і професійної діяльності. Тому в умовах інтенсифікації освітнього процесу досягти цієї мети шляхом застосування лише традиційних засобів навчання неможливо. Особливого визнання в даному випадку набувають активні методи, зокрема, ділові ігри, високий творчий потенціал яких отримав широку підтримку педагогічної і методичної громадськості. Застосування цих методів дозволяє організувати творчу самостійну роботу студентів шляхом пропонування завдань пізнавально-пошукового характеру, які б викликали пізнавальний інтерес, вели до певних інтелектуальних ускладнень, створюючи умови для активного і самостійного засвоєння нових знань. Використання активних методів навчання змінює стереотип традиційного освітнього процесу, за якого студент лише відтворює лекційний матеріал і при цьому не проявляє самостійної роботи. В результаті студенти, які вивчили лише теоретичний матеріал, не зможуть вміло застосовувати свої знання на практиці, тому самостійна робота студента повинна зайняти визначальне місце в процесі перебудови підготовки фахівців.
ЛІТЕРАТУРА
1. Воробйов О. С., Давидов П. Г. До проблеми формування національної технічної інтелігенції. — Вінниця : Універсум - Вінниця, 2006. – 156 с.
2. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв’ю. – К. : Знання України, 2005. – 804 с.
3. Олексенко В. М. Гуманітарні та культурологічні підходи до проблем підготовки інженерів – майбутніх керівників виробництва // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць. – Харків: НТУ «ХПІ», 2002. - Ч. 2. – С. 108 – 114.