УДК 378
Н. В. Шеверун,
Інститут педагогіки НАПН України (м. Київ)
Рада Європи підкреслює необхідність розробки відповідних методів навчання, які повинні навчати студентів самостійності в мисленні, оцінці і дії, у поєднанні з вмінням чіткого і відповідального функціонування в громадському [1, с.15] житті. Більш того, в мовному навчанні приймається до уваги індивідуальність і здібності студента. Чи методи, форми і техніка роботи, пропонована в польській та інших європейських системах навчання виконують ці вимоги?
Мова є невід’ємною частиною цивілізації і культури кожного суспільства. В ній віддзеркалюються всілякі відмінності в способі бачення позамовної дійсності, а також норми і зразки збереження. Тому в процесі учіння і навчання іноземних мов відбувається конфронтація однаково як мовних систем так і культур, що репрезентуються різними цивілізаціями.
Методи, що розвивалися протягом віків, мали фундаментальний вплив на моделювання процесу навчання і учіння іноземних мов, проте відрізнялися між собою в принциповий спосіб. Однак ці методи найчастіше розвивалися окремо від контекстів їх використання.
Планування курсу з вивчення іноземної мови включає необхідність вибору методу навчання. На сьогоднішній день на практиці навчання іноземних мов в технічних університетах Польщі застосовуються дві групи методів навчання: конвенціональні та неконвенціональні.
Конвенціональні методи вважаються традиційними методами. Проте дуже багато з їх змісту було запозичено для найновіших методів навчання іноземних мов. До основних конвенціональних методів належать:
¾ безпосередній метод — один з найстаріших методів, що застосовувався ще з грецьких часів вчителів-невільників в Римі аж до наших часів. Цей метод за головної мети науки визнає вміння ведення розмови. Його також називають розмовним методом. Основний спосіб навчання це включення студента до участі в природних розмовах, що ведуться іноземною мовою. Викладач вживає натуральні думки в натуральному темпі і натуральних ситуаціях. Єдиною допомогою в розумінні його висловлювання є контекст і ситуація, в якій відбувається розмова. Цей метод опирається на сильному переконанні з роллю живої мови;
¾ граматично-перекладний метод — за основної мети науки цей метод визнає таке оволодіння граматичною системою і словарним запасом іноземною мовою, який уможливлює самостійне читання і розуміння текстів. Для цього надаються тексти іноземною мовою з наступним перекладом рідною мовою. Корисними є спрощені тексти, написані авторами підручників або також адаптовані літературні тексти. Цей метод опирається на переконання з роллю граматичних коментарів і дидактичного тексту як підстави навчання, а також з роллю підготовленості читання і перекладу, що веде до пізнання і фіксації нового матеріалу;
¾ аудіолінгвальний метод — цей метод виник під час II світової війни в США як якнайшвидший і найдієвиший спосіб навчання солдат. Поступово розповсюдився по світу як перший науковий метод навчання іноземних мов. За мету навчання метод визнає оволодіння чотирма мовними підготовленостями в черговості від слухання і розмови до читання і письма. Мовні навики виробляються механічно через багатократне повторення, запам'ятовування і фіксацію тренованого матеріалу. Викладач подає зразок думки і багато разів його повторює, після чого повторюють його учні. Багатократне повторення зразка відбувається для того, щоб уникнути появи мовної помилки;
¾ когнітивний метод - цей метод виник в 70-х роках в результаті революції в мовознавстві виконаної під впливом робіт Норма Хомського [4, с. 56] і його школи трансформаційного мовознавства. Він підкреслює, що мова мусить мати творчий характер. Когнітивний метод за мети науки визнає освіту мовної компетенції, завдяки якій можна зрозуміти і самостійно творити нескінченно багато правильних думок іноземною мовою. Дорогою до досягнення компетенції є контакт з іноземною мовою в натуральних ситуаціях, значення яких для студента зрозуміле. В результаті виставлення студента на такий контакт він виробляє собі власні правила творення думок. Робить це методом проб і помилок. Помилка трактується тут як натуральний чинник оскільки є то сигналом того, що процес взагалі відбувається.
Найважливішою ознакою неконвенціональних методів є зосередженість уваги на особі того, що вчиться, зважаючи на його відчуття безпеки, стилю вчення, інтересів і преференції. Ці методи звертають увагу на те, чого ми вчимося і як то робити. Вони нагадують, що комунікації вчиться не тільки розум, але також тіло і емоції. Ось найновіші з них:
¾ метод реагування цілим тілом ( TPR ) — розроблений в 70-х роках в США Джеймсом Атером [4, с. 68]. Цей метод опирається на заснуванні того, що вченню і запам'ятовуванню сприяють два види збереження студента - те, щоб мовчки прислухуватися і фізичний рух, пов'язаний із змістом переказу. Навчання в цьому методі полягає у наданні викладачем простих доручень іноземною мовою та їх демонстрації. Потім студенти мають за завдання те, щоб прореагувати за цим дорученням цілим тілом. Цей метод відповідний для цілком початкових етапів навчання. Значна є також його роль як техніка поодиноких вправ в середині заняття, коли увага студентів падає і потрібно надати їм можливість для певних рухів;
¾ натуральний метод – так званий The Natural Approach – природний підхід, авторами якого є Т. Терел та С. Крашен [4, с. 72]. Цей метод опирається на заснуванні того, що вирішальною для оволодіння мовою є так звана значуща експозиція. Слухання іншомовних висловлювань, загальний сенс яких є зрозумілим для студентів, виникає із зрозумілої для них ситуації. Застосовуючи цей метод викладач послуговується простою але натуральною мовою, говорить про те що робиться тут і тепер, застосовує багато міміки і жестів, повторює своє висловлювання багатьма способами, цінує кожну ознаку розуміння. Метод опирається також на переконанні, що ключовою справою для успіху науки є виключення стресу. Якщо експозицію на мову супроводжують позитивні емоції, наступає підсвідоме і спонтанне засвоєння цієї мови.
Отже головними завданнями викладача в цьому методі є:
¾ постачання максимального числа натуральних, тлумачних, простих висловлювань;
¾ створення атмосфери безпеки і схвалення.
Комунікаційний підхід – цей метод не відноситься ані до конвенціональних методів ані до неконвенціональних методів. Вживається тут визначення підхід. На сьогоднішній день він функціонує як найзагальніший підхід в навчанні іноземних мов і зосереджує увагу на вміння дійового порозуміння іноземною мовою. Метою науки є досягнення комунікаційної компетенції, що розуміється як вміння зрозуміти ситуацію в спосіб, що їй відповідає. Метою учбових вправ є виготування дійсної різниці рівнів інформації між співрозмовниками.
Отже, можна зробити висновки, що власне всі європейські держави підкреслюють необхідність застосування сучасних методів, техніки і форм роботи, які мотивуватимуть студентів, спонукатимуть їх активність і ангажування в процесі учіння іноземних мов, сприятимуть винахідництву, креативності, а також автентичній взаємодії і комунікації. Крім так загально сформульованих настановлень, окремі європейські держави подають більш точні рекомендації.
Загалом у всіх країнах Європи в навчанні іноземних мов враховується застосування комунікаційного підходу, однак існують певні відмінності між державами щодо ступеня і способу, в який комунікаційний підхід фактично використовуваний в мовному навчанні.
У Польщі методичні тенденції представляються дуже подібно. У польських програмових документах автори не вказують єдиного методу, який потрібно застосовувати. Подають натомість певні настановлення, і так напр. рекомендований є комунікаційний підхід в образі еклектичної, так званої поповненої про елементи конвенціональних методів, граматично-перекладного, аудіолінгвального і когнітивного — а також неконвенціональних - методу Silent Way, сугестопедії, методу реагування цілим тілом. Відносно навчання лексики — в Польщі рекомендується презентація словарного запасу в широкому контексті у поєднанні з конкретною темою або ситуацією. Відносно навчання граматики рекомендованим є також і в Польщі індукційний підхід, в якому підкреслюється значення самостійного відкриття принципів дії мови, самостійного формулювання граматичних правил і самостійного розслідування до пропозицій, що стосуються застосування даної граматичної структури. Студент виконує деякі інтелектуальні зусилля, проводить аналіз, а потім синтез своїх роздумів, а потім формулює граматичні принципи. Однак в разі трудніших структур рекомендований є також дедуктивний підхід. З метою збільшення мовної свідомості студенти заохочуються до аналізу схожості між англійською та польською мовами.
Вибір комунікаційного підходу напевно є правильним, оскільки вправи, які тут застосовуються, є вправами з активізуючим чартером, а діюча участь в заняттях сприяє реалізації цілей навчання. Підхід завдань — добре доповнюючий комунікаційний підхід — рекомендують автори Європейської системи опису мовного навчання, пишучи, що «[підхід завдань] бере (..) до уваги однаково пізнавальний та емоційний потенціал людини, як також і повну гамму специфічних для нього і застосовуваних через нього в громадському житті вміння» [1, с. 20].
Щодо техніки роботи — сприяють в польських мовних програмах, подібно як то робиться в інших європейських країнах, техніка, ангажуюча учня в активну і інтенсивну роботу на занятті, спонукаючи його уяву, що змушує до самостійного мислення, а також творчого розв'язування поставлених перед ним завдань і проблем. Пропонована техніка дозволяє також розвиток вміння учіння і навчають співробітництву. До техніки, вживаної в технічних університетах Польщі, належать між іншим: відгадування значення слів з контексту, самостійне формулювання граматичних правил, ідентифікація помилкової структури, діалоги, інтерв'ю, розігрування сценок, робота попарно над питаннями, пов'язаними з текстом, вправи з використанням пісень і звукозаписів відео, міжпредметні мовні проекти.
ЛІТЕРАТУРА
1. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.
2. H. Komorowska. Metodyka nauczania języków obcych. - Warszawa: Fraszka Edukacyjna, 2002. – 134 s.
3. J. Harmer. The Practice of English Language Teaching. — London: Longman, 2001. – 162 p.
4. J. Richards, T. Rodgers. Approaches and Methods in Language Teaching. A Description and Analysis. - Cambridge: CUP, 2006. – 196 p.