Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
Актуальність дослідження сучасного стану соціального пізнання суттєва у зв’язку з безперервним взаємопроникненням зарубіжного та вітчизняного наукового, світоглядного, культурного та освітнього досвіду. Синтез різних підходів до вивчення суспільства породжує якісно нові напрямки соціального пізнання. Специфічною особливістю соціального пізнання є єдність його суб’єкта та об’єкта - люди самі створюють суспільство і самі його пізнають. Однак більшість соціальних концепцій не враховують фактор статі у вивченні суспільства. Феміністські й гендерні дослідження розглядають стать як соціально-культурний феномен, який створюється суспільством і відтворюється людьми, і, у свою чергу, структурує, стратифікує соціум і визначає специфіку його сприйняття й дослідження.
До недавнього часу гендерні дослідження розвивалися у вітчизняній науці як міждисциплінарна сфера знання. В останні роки дана проблематика починає концентруватися й розвиватися в окремих наукових дисциплінах: філософії, соціології, історії, культурології, лінгвістиці та психології. Однак, не дивлячись на легітимацію гендерних досліджень в науці, до цих пір тривають дискусії з приводу обгрунтованості даного наукового напрямку й неоднозначності калькованого терміна «гендер» та його похідних (в українській мові відсутній його адекватний еквівалент). Певні труднощі, очевидно, викликає і той факт, що використання цього запозичення є індикатором постмодерністських, конструктивістських, феміністських теорій, які раніше широко не використовувалися у вітчизняній науці. Крім того, багато дослідників визнають наявність андроцентризма у вивченні актуальних соціальних проблем і в самій побудові наукової спільноти.
В Україні методологія гендерного дослідження знаходиться у стадії освоєння й розвитку. Відбувається поступове усвідомлення як труднощів культурного перенесення західних соціальних теорій, так і актуальності й затребуваності даного напрямку в українській соціальній науці. У зв’язку з цим виникають спроби адаптації зарубіжних концепцій до вітчизняних традицій соціального пізнання, критики методологічних псевдогендерних досліджень, інтеграції гендерного підходу у вивчення українського суспільства.
Гендерні дослідження виникли й інтенсивно розвиваються як складова постмодерністської концепції соціально-гуманітарних наук. Застосування гендерного підходу проблематизує саме поняття «стать», воно стає неоднозначним, його розуміння зазнає загальної з багатьма поняттями долю у філософії ХХ століття, коли вони з «класичних» об’єктів дослідження стають «некласичними».
В даний час ґендерний підхід став методологічним ключем до вивчення соціокультурної детермінації людини, подібно до того, як у свій час таку ж функцію стали виконувати поняття «раса» і «клас». Звернемо увагу, що фактично жодна з класичних філософських концепцій не вийшла за рамки дуалізму маскулінне/раціональне та фемінне/емоційне. Гендерний символізм виявився одним із чинників формування знання про суспільство й людину. Бінарність мислення та його ціннісна забарвленість багато в чому детермінують способи сприйняття, категоризації й соціального продукування гендерних відмінностей, а також їх використання в якості метафор для опису соціальних явищ.
Критичний характер гендерного підходу призвів до розгляду соціального пізнання як політичного процесу, до глибшого розуміння соціально-культурної детермінації наукового знання. Стало можливим вивчення й пошук шляхів вирішення багатьох гострих суспільних проблем у рамках гендерної інтеграції на міжнародному, державному, регіональному рівнях. Разом з тим вивчення літератури показує, що ряд істотних проблем гендерних досліджень не отримав достатньої розробки. По-перше, співвідношення традиційних соціальних теорій та гендерного підходу, їх трансформація під впливом один одного визначені неістотно, що проявляється у фактичній відсутності гендерного компонента як у багатьох експериментальних роботах, так і в теоретичних побудовах. По-друге, у сучасному соціальному пізнанні часто відбувається ігнорування гендерних проблем, нівелювання їх глобальними, розгляд їх як приватних, вузьких, і, навпаки, у наявності досліджень, де стать подається як єдино значущий чинник. По-третє, тенденція розглядати чоловіків і жінок як дві гомогенні вибірки залишається не подоланою. У більшості випадків не враховуються не тільки вік, але й такі істотні характеристики як статус, професія, місце проживання, етнічна та конфесійна приналежність. Належної уваги не отримала проблема про вплив, який чинять на підбір фактичного матеріалу, його аналіз і пояснення гендерні установки та стереотипи самих дослідників. Гендерні характеристики розглядаються як незмінні, первинні, виключно об’єктивно, але не суб’єктивно існуючі. Розробка зазначених методологічних проблем є необхідною, адже вона дозволить підвищити якість, статус і практичну значимість гендерних досліджень в Україні й буде сприяти подальшій інтеграції гендерного підходу у вивчення сучасного суспільства, збагачуючи, таким чином, теорію та практику соціального пізнання.
Сучасне соціальне пізнання характеризується відсутністю домінантної парадигми, воно поліваріантне й плюралістичне. Криза у вивченні суспільства, що позначається як парадигмальна, фіксується в роботах авторів різних напрямів: постмодернізму (Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Ж. Ліотар, С. Сміт), неомарксизму, конструктивізму (Дж. Джердж, М. Кіммел), фемінізму (Дж. Скотт).
Значну роль у формуванні нових підходів у вивченні суспільства зіграли теорії, центральну увагу яких присвячено проблемі взаємин чоловіків і жінок. Проблема статі у філософії є традиційною. Більшість класичних філософських концепцій і шкіл (Платон, Аристотель, Августин, Ф. Аквінський, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант) чоловічу й жіночу природу розглядають як протилежні, хоча вони й взаємопов’язані онтологічними та гносеологічними принципами: маскулінність символізує духовне, божественне, культурне, раціональне й універсальне, а фемінність - природне, тілесне, нераціональне й приватне.
Мислитель ХVII ст. Пулен де ла Бар засновує свій аналіз відмінностей статей на понятті «рівності» [1, с.206]. Його дискурс має на меті не захист, виправдання, валоризацію чи ревалоризацію жіночої статі. Він прагне постулювати лише одне: навіть якщо між чоловіком і жінкою існують відмінності, жодна з них не повинна призводити до суспільної нерівності. Рівність має бути абсолютною, і це твердження виявляється безпосередньо вписаним на двох детермінованих рівнях, якими є знання й влада. Жінки мають право розвивати свій розум в усіх галузях пізнання й використовувати це знання для виконання будь-яких суспільних функцій, включаючи й урядування. Однак Пуленова теорія рівності не могла бути реалізована в 17столітті, навіть на початку XX століття її вимоги виглядали дещо надмірними. Досить неординарним феміністським проектом в історії філософської думки є робота М. Уоллстонкрафт «На захист прав жінок» (1792 р.), заснована на ідеях Дж. Локка про рівні права для всіх громадян. У політичній західній філософії виділяється проект Дж. Мілля про необхідність утворення й прав власності для жінок.
Некласичні ідеї про тілесність й ексцентричність суб’єктивності Ф. Ніцше, а також погляди на проблему пригніченого становища жінок Г. Зіммеля, по-новому розставили акценти у вивченні феноменів чоловічого і жіночого – вперше зазнали критики бінарні статеві опозиції. Ці новації заклали теоретичну базу потужного феміністського руху, філософські основи якого представлені в тепер вже класичних роботах С. де Бовуар, А. К. Міллет, Б. Фрідан.
Гендерний підхід у вивченні людини й суспільства сформувався в 70-ті роки XX століття на основі таких некласичних філософсько-критичних дискурсів як постструктуралізм і постмодернізм (Р. Барт, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ж.-Ф. Ліотар, М. Фуко), філософія фемінізму (Дж. Батлер, Л. Ірігаре, Ю. Кристева, Е. Гросс, Г. Рабін, Е. Сікс, Р. Унгер). Значний внесок у розуміння статі як соціального конструкту внесли роботи антрополога М. Мід, соціологів Е. Гідденс і П. Бурдьє, психологів Е. Маккобі і С. Бем.
В даний час активно переосмислюються методологічні основи й термінологія гендерних досліджень. Дж. Скотт відзначає, що збільшується розрив між гендерними дослідженнями й фемінізмом. Р. Брайдотті вважає термін «гендер» невизначеним і теоретично неадекватним. Триває розробка гендерної термінології («гендерний устрій» - Б. Пфау-Еффінгер, «гендерний порядок» - С. Ашвіни, «гендерна композиція» - Р. Коннел, «гендерна картина світу» - О. В. Рябов, «гендерний капітал» - К. В. Фофанова). Нові акценти виникають в осмисленні центральних для гендерних досліджень феноменів - «влада», «насильство», «публічне», «інтимний» (М. Риклін, І. Жеребкін), «гендерна рівність» (О. А. Вороніна, Дж. Скотт ). Піддаються критиці бінарні статеві опозиції й гендерні стереотипи, які відтворюють в самих гендерних дослідженнях.
В Україні гендерні дослідження з’являються з кінця 1980 рр. Вже на початку 1990-х відкриваються перші лабораторії й центри гендерних досліджень. Потік літератури з вивчення гендерних аспектів життя українського суспільства надзвичайно різноманітний, тому доцільно виділити кілька напрямків досліджень:
¾ аналіз політико-правових аспектів суспільного життя: політичних орієнтацій, політичного статусу й поведінки, реалізації політичних прав і свобод чоловіків і жінок;
¾ гендерний аналіз економіки: співвідношення чоловічої і жіночої зайнятості в різних галузях економіки, безробіття та його причин, професійної реалізації, кар’єри та активності чоловіків і жінок;
¾ аналіз сім’ї як основного чинника конструювання гендерної ідентичності: вивчення впливу взаємин у сім’ї і найближчого соціуму на розвиток хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок, а також трансформація подружжя, батьківства;
¾ аналіз конструювання маскулінності та фемінності через політику репрезентації в таких ціннісно-контролюючих сферах суспільства, як засоби масової інформації, релігія, мова, мистецтво, мода.
У вітчизняних гендерних дослідженнях відбувається поступове усвідомлення труднощів адаптації зарубіжних концептів, складнощів адекватного перекладу зарубіжних робіт, підкреслюється необхідність обліку контексту формування теорії та розробки власного мовного дискурсу.
Багато принципових питань гендерних досліджень залишаються недостатньо ясними. Так, теоретичну й практичну складність представляють проблеми гендерної рівності, врахування гендерних відмінностей у різних сферах життя суспільства, створення умов для реалізації можливостей людей незалежно від їх статевої приналежності. Далекі від однозначного рішення спроби визначення самого терміна «гендер» та його похідних, його співвідношення з категорією «стать». Труднощі викликає позиціонування чоловіків як суб’єктів і об’єктів гендерної дослідження. Гендерна освіта прирівнюється до диференційованої за статевою ознакою. Таким чином, багато теоретико-методологічних проблем даного наукового напрямку далекі від однозначного рішення.
ВИСНОВКИ
Ґендерний підхід є прикладом інтегративної методології у вивченні суспільства. Інтегративна стратегія реалізується за допомогою наступних напрямків:
¾ через розширення предмета і суб’єктів дослідження (чоловічі, жіночі, квір-дослідження);
¾ за допомогою синтезу макро-і мікроаналізу у вивченні гендерних аспектів соціальних феноменів і процесів;
¾ через впровадження в зміст наукових досліджень, освітніх програм і структур, в діяльність громадських рухів;
¾ за допомогою подолання опозиції «чоловіче» / «жіноче» у вивченні суспільних явищ в результаті визнання чоловіків і жінок гетерогенними групами, що дозволяє позиціонувати гендерні відмінності як ймовірні і ситуативні.
1. Про рівність статей. Збірник / Пер. з фр. Під заг. ред. О. Хоми. – Київ: Альтерпрес, 2007. – С. 484