УДК 159.9:658
Ю. С. Снісар, М. В. Реуцький,
Придніпровська державна академія будівництва та архітектури,
Інститут безперервної фахової освіти (м. Дніпропетровськ)
«Ви можете керуватися різними мотивами, мати високі життєві цінності, але якщо Ви не думатимете про прибуток – Ви швидко втратите бізнес».
Минуло більше двох століть з тих пір, як протестантська етика і капіталізм сформували одна одну. Навіть з часу постановки відомого питання – Мати або бути? – пройшло півстоліття.
У ринковій релігії за цей час були освячені праця, власність, прибуток і влада. Заразом ринок посприяв розвитку індивідуалізму і свободи. Не зовсім добре тільки те, що багато хто став відчувати себе як товар на ринку осіб. Успіх залежить головним чином від того, наскільки вигідно вдається людям піднести себе як особу, наскільки вони життєрадісні, здорові, агресивні, надійні, честолюбні, більш того, він залежить від їх походження і від знайомства з потрібними людьми.
Усередині бізнесу як соціального інституту існує своя цехова етика. Значення її полягає в розділенні принципів на ті, які діють по відношенню до своїх і до чужих. У кожній сфері діяльності склалися свої правила, за якими можна вести конкурентну боротьбу і завойовувати споживачів. Не знаючи їх, як чужий, практично неможливо успішно ввійти на який-небудь ринок. Цехові зв'язки закріплюються в клубах, на конференціях, у лазнях або міністерствах і надалі дозволяють вельми істотно збільшувати прибуток. Як мовиться, дружба, заснована на бізнесі, краще, ніж бізнес, заснований на дружбі [1].
Діловий етикет посідає особливе місце в мистецтві поведінки бізнесменів. У цьому етикеті немає крайнощів і застарілих формальностей, він не ускладнює, а спрощує та робить життя приємнішим. Його правила засновані на таких моральних категоріях, як ввічливість, тактовність, коректність, порядність. Володіння правилами етикету усуває скутість, дає змогу не скривдити ділового партнера незграбним словом або дією, і водночас — не втратити власне достоїнство й престиж фірми [2]. Засвоєння стереотипів поведінки, запропонованих етикетом, дає можливість установити сприятливий психологічний клімат ділового спілкування, що робить бізнес успішним і приємним.
Історично особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділятися ще в 60-ті роки у зв'язку із соціальними потрясіннями (поширенням корупції серед як урядової бюрократії, так і відповідальних осіб різних корпорацій), загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВПК (у зв'язку з війною у В'єтнамі)). Певну роль у становленні етики бізнесу як наукової дисципліни відіграв відомий «Уотергейт», до якого були залучені найвидатніші представники адміністрації президента Р.Ніксона.
Однак донедавна був досить широко поширений скептицизм щодо самої можливості існування етики в бізнесі. Багато людей розглядають саме поняття «етика бізнесу» як протиріччя в термінах, вважаючи, що фірми неморальні за своєю природою внаслідок того, що вони націлені, перш за все, на отримання прибутку і тому ігнорують будь-які наслідки своєї діяльності. Ця думка простежується в роботах класиків економічної теорії. Так, Мілтон Фрідман, покликаючись на Адама Сміта, додержувався позиції, згідно з якою існує одна і тільки одна соціальна відповідальність бізнесу – підвищувати свій прибуток настільки, наскільки дозволяють правила гри. А Шарль Бодлер взагалі вважав комерцію сатанинською справою, найпідлішою, найнижчою формою егоїзму.
Щодо наукового терміна, то «етика» трактується як набір моральних принципів і цінностей, які керують поведінкою людини чи групи людей і визначають позитивні і негативні оцінки їхніх думок і дій. Це як би внутрішній кодекс законів, що визначає, як можна поводитися, а як не можна, які рішення можна приймати, а які ні, де проходить межа між добром і злом. Етика менеджменту пов'язана з внутрішніми цінностями, а вони, у свою чергу, є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну допустимість у рамках зовнішнього середовища [5].
Якщо, порушуючи ті або інші норми поведінки у побуті й у суспільстві, ви ризикуєте, насамперед, своєю репутацією вихованої людини, то в бізнесі такі помилки можуть коштувати великих грошей і кар'єри. Відомий майстер і вчитель у сфері ділових відносин Дейл Карнегі стверджував [4], що успіх людини у фінансових справах на п'ятнадцять відсотків залежить від її професійних знань і на вісімдесят п'ять — від її вміння спілкуватися з людьми. Дійсно, будь-який бізнес — це скоординовані дії великої кількості людей, і ефективність цих дій безпосередньо залежить від їхньої здатності налагоджувати стосунки. У багатьох вітчизняних бізнесменів-початківців зривається безліч вигідних угод, особливо з інофірмами, через те, що вони не знають правил ділового етикету. А ще частіше їх «підставляють» різні консультанти, секретарки. У більшості «нових українців» поганий смак помітно в одязі, манерах поведінки. У результаті «нові українці», їхні консультанти й секретарки стають предметом мовчазної та безсторонньої критики з боку партнерів. Підприємці, які поважають себе й честь своєї фірми, після першої ж зустрічі припиняють усі переговори [3].
Як переконує досвід налагодження підприємцями зовнішньоекономічних зв'язків, наші бізнесмени також досить своєрідно розуміють цінності цивілізованого ринку, що ґрунтуються на таких моральних категоріях, як шляхетність, надійність, порядність, солідарність[6].
Численні фірми мають у багатьох країнах такий принцип: «Прибуток — вище за все, але честь вища від прибутку». А в багатьох нових українських бізнесменів інші принципи: «Прибуток будь-якою ціною», «У комерції все дозволено», «Гроші не пахнуть».
Відповідно, етика нового класу бізнесменів в Україні – явище складне й суперечливе. На нього впливають різні сили, різні етичні традиції й системи цінностей, бо в українському бізнесі зайнята велика кількість людей різних національностей, різного віросповідання й різних етичних поглядів, із різним економічним базисом. Крім того, в український бізнес наприкінці 90-х років ХХ ст. прийшли громадяни закордонних держав, діяльність яких заснована на канонах західної етики. Контакти з ними формують досить своєрідне переплетення національних українських рис із загальносвітовими, що почасти все-таки полегшує включення українського бізнесу в систему світових етичних норм ділової поведінки [3].
Будь-яке підприємство, фірма функціонує як соціальна система, обов'язковим елементом якої є ланка «керівник – підлеглий». Саме в межах цієї ланки чи не найвідчутніше проявляються різноманітні моральні проблеми. Упродовж багатьох століть керівники (господарі, зайняті управлінням наймані працівники) мали велику, а іноді й необмежену владу над підлеглими. Такий тип управління породжував і тип вольового керівника, який не зважав на підлеглих, діяв стосовно них рішуче, безкомпромісно, навіть жорстоко. Наявність високих моральних якостей, толерантність вважалися тоді непотрібними чи й згубними для справи. Пізніше на історичну авансцену вийшов управлінець, який уміло використовував заохочення і покарання (принцип «батога і пряника»). Попри певну недосконалість такого підходу, він, однак, уже не міг не зважати на думку підлеглих, мусив виявляти у стосунках з ними хоча б елементарні моральні якості, послуговуватися принципом «твердість і справедливість».
Сучасний менеджер повинен мати талант керівника, бути висококомпетентним в організації виробництва, психологічно грамотним лідером колективу, володіти ґрунтовними управлінськими знаннями, високими моральними якостями. З погляду соціології та етики, найважливішими для нього є такі ділові й моральні якості:
¾ здатність діяти відповідно до чинного законодавства держави, правил економічної поведінки, традицій і норм моралі;
¾ визнання недоторканності приватної власності;
¾ повага до людей, обов'язковість, вірність слову; турботливість про клієнтів і співробітників;
¾ відданість фірмі (здатність берегти її репутацію, секрети тощо);
¾ уміння жити відповідно до своїх статків;
¾ високий професіоналізм, наявність відповідних знань, умінь і навичок;
¾ наділеність творчим мисленням, чутливість до інновацій;
¾ вміння оперативно орієнтуватися в мінливих ситуаціях економічної кон'юнктури;
¾ здатність прислухатися до думки підлеглих;
¾ готовність іти на ризик;
¾ працелюбність, цілеспрямованість, наполегливість, невгамовна енергія;
¾ вміння переборювати труднощі, перешкоди на шляху до мети;
¾ висока репутація, позитивний імідж, порядність, добросовісність, чесність і правдивість; досконалість навіть у дрібницях.
Наділений такими якостями керівник значною мірою є запорукою психологічного, морального здоров'я очолюваного колективу, запобігання виникненню конфліктних ситуацій.
Моральні конфлікти і проблеми, які виникають у діяльності фірм, залежать від багатьох обставин (величини фірми, ставлення керівників, персоналу до мети фірми, ролі колективу і кожного працівника в її досягненні). З погляду окремої людини, фірма повинна забезпечити умови для отримання адекватного щодо її кваліфікації, затрат праці, особистісних очікувань матеріального доходу, професійної самореалізації, соціального престижу. На рівні суспільних інтересів обов'язком фірми є забезпечення громадян необхідними товарами і послугами за обґрунтованими цінами. Це означає, що фірма реалізує у своїй діяльності, крім власної, і суспільну мету, суспільне призначення. Важливо, щоб у своєму функціонуванні вона забезпечувала єдність, баланс суспільних та індивідуальних інтересів.
Менеджер, керівник витрачають на спілкування 50-90% робочого часу, тому спілкування для них – процес, який пов'язує всі основні види управління [5]. А ефективний менеджмент неможливий без дбайливого використання людських ресурсів, належного рівня моралі працівників, неконфліктних стосунків з найближчим оточенням і суспільством загалом. Кожен із цих чинників сприяє досягненню мети фірми, тому жоден із них не можна ігнорувати. Водночас фірма не є ні філантропічною, ні доброчинною організацією, оскільки засновники створюють її для досягнення цілком конкретної економічної мети.
Більшість повноважень менеджера, як правило, мають чіткі обмеження. Якою не була б його влада, він не має права перетворювати фірму на засіб задоволення власних пристрастей і забаганок. Обмежені його повноваження і правами працівників, акціонерів, постачальників, торгових агентів, суспільством. Оскільки більшість цих прав не завжди чітко сформульовані, то менеджеру іноді непросто з'ясувати, наскільки його дії прийнятні для інших. А ефективно, безконфліктно можна керувати лише за згодою тих, на кого спрямований керівний вплив. Керівництво засобами примусу суперечить принципам моралі і часто є неефективним, призводить до конфліктів у колективі. Взаємоприйнятна для обох сторін угода створює атмосферу взаємної довіри і відповідальності, сприяє належній продуктивності праці, економічній, психологічній стабільності фірми. За таких умов менеджер може розраховувати на творчу співпрацю із робітниками.
ВИСНОВКИ
Слід зауважити, що поєднання етики і теорії бізнесу відбулося вдало. На даний момент етика бізнесу є до певної міри незалежною дисципліною, що використовує дані емпіричних і теоретичних досліджень практично всіх галузей сучасного бізнесу з метою якщо і не надати бізнес-діяльності нового смислу, то принаймні здійснити «розширення свідомості» суб'єктів бізнесу. І насамперед, менеджери повинні зрозуміти, що етична поведінка вигідна компанії, а неетична — невигідна. Відбувається це через формування того ж іміджу, налагодження зв'язків, що базуються на довірі, турботі і чесності (для чого завжди потрібен певний час і відповідний досвід). Потрібно просто по-новому переосмислити менеджмент і маркетинг компанії з точки зору названих «людських» понять, що завжди лише призводить до зростання загальної ефективності організації, особливо – ефективності людського капіталу, формування стійкої довіри до бренду тощо.
ЛІТЕРАТУРА
1. http://bigness.com.ua
2. Богдан С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.: Рідна мова, 1998.
3. Бродська О. Ділова етика в українському бізнес-суспільстві // hptt: // www.personal.in.ua/article.phpida=292
4. Гриценко С. П. Етика ділового спілкування. – К., 2005
5. Чмут Т. К., Чайка Г. Л., Лукашевич М. П. Етика ділового спілкування. – К.: МАУП, 2003. – 208 с.
6. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2002.