УДК 81'373.45
Ю. Л. Старовойт,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
«Те, що розуміють погано, часто намагаються
пояснити словами, яких не розуміють зовсім.»
Г. Флобер
З цим винятково влучним висловом знаменитого французького письменника прямо перекликаються і вихідні положення відомого філософа і логіка, одного із засновників аналітичної філософії Л. Вітгенштейна (1889-1951), який взагалі вважав, що більшість тверджень і висновків філософів насправді не хибні, а взагалі безглузді і беззмістовні, оскільки часто витікають з нерозуміння логіки власної мови. Щоправда, намагання уникнути цих логічних похибок приводили вченого і багатьох його послідовників до крайнощів соліпсизму. Разом з тим, однією з найпоширеніших причин порушення логіки у розгортанні теоретичних і навіть практичних видів дискурсу є порушення лексико-семантичних співвідношень, коли посилання зв’язуються, наприклад, через ряд спільних чи подібних на перший погляд термінів, хоча широкий контекст не дозволяє вважати їх сумісними. І такі паралогізми (ненавмисні похибки) найчастіше трапляються зі словами та термінами іншомовного походження.
Сам механізм викривлення значень слів, особливо обтяжених ідеологічним навантаженням, можна змалювати таким чином. Коли термін, вироблений у спеціальній літературі, де він використовується з опорою на чітке визначення, проривається через мас-медія до живого мовлення, він потрапляє до сфери дії всіх тих чинників, які впливають на мовні одиниці у повсякденному спілкуванні, часто суттєво змінюючи їх значення. Останнє шліфується і змінюється залежно від реалій, від зміни денотата. Чимало термінів, вироблених у спеціальній літературі з яскраво вираженим світоглядним нахилом, стають згодом ключовими словами текстів, що широко розповсюджуються у тій чи іншій формі серед всього населення. І тут у дію вступає фактор протиріччя між термінологічним поняттям і виробленим лексичним значенням, що у повсякденному мовленні продовжує залишатися нестійким. Завжди слід враховувати цілком природний процес, в основі якого лежить описаний С. Карцевським принцип «асиметричного дуалізму мовного знаку», коли значиме прагне бути переданим все більшим числом знаків, а значуще – розширити репертуар своїх значень [2, с. 85 - 90].
Навіть з абсолютно зрозумілими словами власного походження можуть траплятися непорозуміння з вкрай негативними наслідками, якщо ці лексеми вводяться у нечіткий контекст і не отримують закріплення за однозначно оформленим поняттям. Досить згадати славнозвісну кампанію періоду М. С. Горбачова з опорним гаслом «Перестройки», коли кожен учасник впровадження змін розумів під таким ясним і звичним словом щось своє, наболіле, що витікало з його власного досвіду і політичної чи громадянської позиції. Безсумнівно, з такою невизначеністю у закликах і пов'язаний вкрай широкий розмах руйнівних наслідків.
Використання слів іншомовного походження з непомітною зміною фонового контексту чи денотата ще більш небезпечне за наслідками, оскільки запозичений корінь не пов'язаний з архетипними поняттями, що формуються з дитинства у носія мови. Випадків непорозумінь з гаслами, доктринами, віровченнями і т. п. дискурсами, що трималися на запозичених словах, наша історія налічує чимало, і наслідки траплялися не тільки курйозні, а й нерідко надзвичайно сумні. Наведемо для початку відомий вислів Л. І. Брежнєва про економіку, яка повинна бути економною. Скільки тонн паперу та годин ефірного часу було витрачено наприкінці вісімдесятих на критиканство цієї цілком доцільної фрази, до того ж у стильовому плані досить дотепної, оскільки в ній міститься внутрішня рима, використовується гра слів, та й актуальність цього гасла з роками лише зростає. Однак чимало журналістів і навіть фахівців-економістів сприймали цей вислів як тавтологію на зразок масляного масла. Однак, по-перше, тавтологія не завжди є стилістичною чи логічною помилкою, у риториці вона посідає своє місце як один із засобів виразності (так, андропівське Нужно работать, надо делать дело ніколи не викликало нарікань), а по-друге, у згаданій фразі не міститься справжньої тавтології, і це одразу стає зрозумілим, якщо «перекласти» її на більш звичну мову. Оскільки запозичений з грецької іменник економіка (οικονομική) має українським відповідником господарство, а утворений від того ж кореня прикметник економний (οικονόμος) входить до одного синонімічного ряду з чисто українським бережливий, то при перекладі «чисто» українською мовою ця істина звучить як вічна: господарство повинно бути бережливим. Просто прикметник економний помилково був сприйнятий багатьма як варіант однокорінного економічний.
Зазвичай до нового мовного середовища разом із запозиченим словом потрапляє лише частина його лексико-семантичних варіантів, які у свою чергу піддаються додатковим трансформаціям, а в результаті виникають так звані «хибні друзі перекладача». Такі процеси можуть набути навіть відверто абсурдного характеру. Так, грецьке слово ορθοδοξία, яке шляхом буквального калькування дало життя іменнику православ’я, у провідних європейських мовах поступово отримало оціночний характер і почало вживатися для позначення вкрай жорстких, непохитних ідеологічних, політичних чи релігійних позицій. І в результаті ми оперуємо такими курйозними словосполученнями, як наприклад ортодоксальний іслам чи навіть ортодоксальний (буквально - православний) атеїзм.
Важко, наприклад, політично спекулювати словами батьківщина, братерство, людяність, оскільки ці абстрактні лексеми дериваційно пов’язані з абсолютно конкретним значенням слів глибинно позитивної конотації батько, брат, людина. Зате дуже легко спекулювати гаслами на основі запозичених слів типу патріотизм, націоналізм і т. п. Під гаслом людяності неможливо було б піддавати репресіям власних громадян, зате це вдавалося здійснювати заради боротьби ідеології пролетаріату з проявами абстрактного буржуазного гуманізму, хоч латинське опорне humanus якраз і перекладається як людський, а в похідному значенні як людяний, дружелюбний, поблажливий.
З викривленнями значення запозиченого слова пролетаріат пов’язана в нашій історії ціла низка паралогізмів з найбільш відчутними історичними наслідками. Як відомо, зі сторінок марксівського «Маніфесту комуністичної партії» отримало путівку в широке життя знаменне гасло «Пролетарі усій країн, єднайтеся!». Разом з тим, цей заклик мандрував серед революціонерів і до виникнення власне марксизму. Є думка, що першим до пролетарів з цим закликом звертався Луї Огюст Бланкі (1805 - 1881), французький утопіст, учасник кількох революцій, двічі засуджений до шибениці, який півжиття провів у в’язницях. У такому разі іменник пролетарій, зважаючи на політичні позиції Бланкі, слід було б розуміти у власне латинському значенні як «позбавлений майна, але юридично вільний громадянин, який через бідність не сплачує податків» (за римською системою Сервія Тулія), і перекликалася б ця лексема з українською злидар, з полонізмом голота, з німецьким Lumpen (буквально – лахміття), з російською голытьба і т. п. Однак у марксистській літературі саме поняття пролетаріату поступово починає тлумачитися як клас найманих працівників, позбавлений засобів виробництва, що змушений продавати свою робочу силу, однак являє собою самий передовий, організований, свідомий і революційний прошарок суспільства. Згодом у російській соціал-демократії та усіх супутніх рухах термін пролетаріат замінюється на робітничий клас і у своєму чистому розумінні починає позначати клас найманих промислових робітників, бажано великих підприємств, серед яких і проводилася революційна агітація.
Та саме тут і слід зупинитися, адже поступове зміщення семантики призводить і до викривлення сприйняття попередніх дискурсів, а в історичній перспективі стає підґрунтям для спекуляцій авторитетними джерелами. Як відомо ще з радянського курсу історії КПРС, марксистські твори частково перекладалися народовольцями ще до появи на політичній сцені В. Ульянова (1870 – 1924), причому останнього найбільш дратувало тлумачення Г. Плехановим (1856 – 1918) терміна пролетарій як працівника або просто працюючого, і саме з ленінської подачі у російській соціал-демократії затвердилося вище наведене розуміння пролетаріату як робітничого класу. При цьому забувалося, що Г. Плеханов встиг особисто поспілкуватися з Ф. Енгельсом (1820 – 1895) і мав нагоду уточнити тлумачення термінів і відповідне розуміння контексту (відомо, що Ф. Енгельс неодноразово давав високу оцінку працям Г. Плеханова, тоді як з поглядами В. Ульянова він ознайомитися не встиг).
До радянської ідеології і, відповідно, до стратегії розвитку з доленінської марксистської літератури перейшла і дефініція пролетаріату, як самого численного класу розвиненого капіталістичного суспільства, який повинен стати авангардом побудови нового суспільства. А оскільки радянська влада отримала у спадщину в цілому селянську країну, то задля відповідності затвердженим канонам довелося поспішно її кроїти і реформувати (про наслідки і ціну цих експериментів вже сказано достатньо). Доводилося вдаватися і до деяких хитрощів – наприклад, разом з колгоспами впроваджувалися так звані радгоспи, в яких дещо обмежені в майнових правах селяни розглядалися вже як справжні пролетарі. Та лише у шістдесяті роки вдалося звітувати про численну перевагу робітничого класу в процентному поділі радянського суспільства. Щоправда, економісти-міжнародники, які професійно ознайомлювалися з міжнародною статистикою, добре знали, що у жодній капіталістичній країні оцей марксистсько-ленінський робітничий клас ніколи не складав найчисленнішу групу населення. Виявилося, що найчисленнішою верствою населення у найрозвиненіших країнах світу традиційно були працівники різнобарвної сфери обслуговування (в радянській системі, як ми знаємо, ця сфера була недорозвинена і являла собою у якійсь мірі чисто наш вид латентної дрібної буржуазії, що наживалася на своїх формах монополії). Таким чином, наболіле скорочення власне «пролетарських» робочих місць стало цілком закономірним і обов’язковим наслідком краху соціалістичної системи господарювання.
Курйозні похибки з використанням іншомовних елементів часто трапляються у випадках вузькопрофесійного використання запозичених термінів. Однією з причин тут стає все більш активне застосування англіцизмів як базових елементів формування науково-технічної термінології, коли нечітка і вкрай непрозора внутрішня форма англійських складних слів, а також паралельне використання транскрипції та транслітерації можуть призводити до ряду непорозумінь. У результаті в науковій та технічній літературі трапляються випадки на зразок перекладів творів А. Конан Дойла, коли в одних виданнях ми знайомимося з доктором Уотсоном, а в інших – з Ватсоном. Разом з тим і при використанні традиційних, максимально прозорих і напрацьованих греко-латинських елементів, що входять до міжнародного термінологічного фонду, трапляються мандрівні курйози. Для ілюстрації наведемо один з них. До стін санаторних корпусів знаменитого курортного м. Хмельника прикріплені відлиті у бронзі масивні надписи ГІДРОКІНЕЗОТЕРАПІЯ, які позначають лікування рухами у воді. Однак грецьке κινέζος перекладається як китаєць, і затверджена Міністерством охорони здоров'я методика прочитується як водно-китайське лікування, а для термінологічного позначення розробленої у Хмельнику методики оздоровлення слід було б скористатися іншими грецькими елементами – κίνημα (рух) або κινητός (рухливий, мобільний), утворивши відповідно гідрокінематотерапія чи гідрокінетотерапія.
І насамкінець слід згадати про випадки запозичення цілих гасел, які при перекладах та зміні контексту починають використовуватися зі спотвореним і навіть зовсім протилежним змістом. Так, відомий всім з дитинства лозунг У здоровому тілі здоровий дух (з латинської Mens sana in corpore sano) при розширенні цитати повністю змінює вектори розуміння. У «Сатирах» римського поета Ювенала (60 – 127 н.е.) контекст має такий вигляд: Orandum est ut sit mens sana in corpore sano [1, с.446], а перекладається наведене таким чином: Молитися (буквально – взивати) треба, щоб у здоровому тілі був здоровий дух. Щоправда, для історичної справедливості слід зазначити, що про поєднання здорового духа зі здоровим тілом згадується ще у давньогрецького автора Сократа (436 – 338 до н.е.).
ЛІТЕРАТУРА
1. Бабичев Н. Т., Боровский Я. М. Словарь латинских крылатых слов. – М.: Рус. яз., 1986. – 960 с.
2. Карцевский С. Об ассиметричном дуализме лингвистического знака // Звегинцев В. А. История языкознания ХІХ – ХХ веков в очерках и извлечениях. Ч. ІІ. – М.: Просвещение, 1965. – 495 с.