УДК 378
О. В. Столяренко, Л. М. Магас,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
О. В. Столяренко,
Вінницький державний педагогічний університет (м. Вінниця)
Актуальність проблеми. Соціально-економічні перетворення в Україні зумовили значні зміни у системі професійної освіти. Сьогодення вимагає від національної вищої школи застосовувати кращі її традиції та здобутки, надбання психолого-педагогічної науки, кардинально переглянути підходи щодо організації навчально-виховного процесу, змісту фахової підготовки і виховання студентської молоді, до розробки і впровадження перспективних, інноваційних технологій навчання і виховання.
Особливості суспільного життя висувають жорсткі вимоги до особистісних та професійних якостей майбутніх спеціалістів. Вступ до світового освітнього простору зобов'язує кожного викладача ВНЗ до усвідомлення великої відповідальності за виховання майбутніх фахівців, їх конкурентоспроможність і професійну компетентність. Проте система підготовки спеціалістів має бути спрямована не лише на оволодіння ними певними теоретичними знаннями, спеціальними уміннями, навиками і техніками, а також, головним чином, на вироблення у майбутніх фахівців особистісних характеристик: системи цінностей, психологічної культури, самосвідомості, соціально-перцептивного інтелекту тощо. Отже, поряд із світоглядною та професійною підготовкою майбутніх фахівців особливого значення набуває особистісна підготовка студентської молоді, метою якої є формування як професійно значущих якостей особистості, так і її гуманістичної спрямованості, психологічної культури, здатності до професійної ідентифікації. Фахівець, що має духовно-ціннісну мотивацію, здатний адекватно оцінювати ділових партнерів, їхній професіоналізм і порядність.
Важливим завданням університетської освіти є виховання фахівця, що відрізняється, насамперед, толерантністю і терпимістю до різних думок, поглядів і переконань, неупередженістю у ставленні до колег, партнерів і подій, здатного самостійно будувати як власне життя, так і своєї країни.
Метою статті є висвітлення проблеми виховання толерантності у студентів вищих навчальних закладів.
Виклад основного матеріалу статті. Сьогодні об'єктом пильної уваги різних соціальних інститутів і організацій є проблема соціальної адаптації молоді в умовах суспільної та духовної кризи. У сучасному суспільстві, освіті, у системі виховання підростаючого покоління утворився вакуум. У зв'язку з відсутністю цілісного підходу до виховання, молоді люди не отримують належного розвитку необхідних особистісних якостей – отже, входять у самостійне життя зовсім не підготовленими до нього. Недостатній рівень виховання проявляється в пасивності, утриманській позиції, прагненні до безсоромного споживання життєвих благ, неадекватному рівні домагань і самооцінки, низькій комунікативній культурі, байдужості, скептицизмі, нездатності до серйозних моральних міркувань тощо. При цьому саме молодь найгостріше реагує як на зовнішні соціальні, так і на внутрішні особистісні проблеми. У результаті виникають фрустрації, розчарування, відчуття власної непотрібності і втрата сенсу життя. Неуцтво і страх стосовно інших, порушення загальноприйнятих норм розпалюють у молодих людей ненависть, нетерпимість, відчуженість. Звідси численні спалахи агресії та жорстокості серед молоді, наркоманія і сектантство, психічні розлади і самогубства[3; 67].
Зрозуміло, що становище, в якому перебуває молодь, обумовлює майбутнє суспільства, перспективи його розвитку. Тому, у студентському середовищі необхідно формувати і поширювати тактику толерантності, загальну систему цінностей і установок, що забезпечують єдність усіх членів суспільства, сприяють взаємному пристосуванню людей один до одного і є гідною альтернативою спробам віднайти суверенітет на національних засадах і побудувати демократію. Сучасне студентство як майбутня інтелектуальна еліта країни може і повинно стати активним провідником ідей толерантності, гарантуючи цим стабільний розвиток суспільства.
Перед багатьма співтовариствами сьогодні постає питання про те, як навчитися жити разом. Отже, толерантність має важливе значення, оскільки вона уможливлює існування розходжень, а це, в свою чергу, вимагає прояву терпимості. Проте толерантність варто розуміти набагато ширше, ніж просто мирне співіснування різнорідних культур або окремих особистостей чи груп. З часом толерантність набуває значення універсальної гуманістичної позитивної цінності, що означає взаємоповагу і взаємне визнання, невіддільне від поваги прав людини та її основних свобод. Вона складає серцевину соціальних домовленостей, що лежать в основі і поєднують діяльність багатьох міжнародних організацій. У зв'язку з цим важливо визнати, що перед банальністю зла і незахищеністю людства толерантність має характеризуватися не проявами байдужості, а занепокоєнням і зацікавленістю. Прояв терпимості – це, насамперед, дотримання етики відповідальності, турботи про цілісність кожної людської особистості і нашої повної приналежності до людства у прямому розумінні цього слова. Таким чином, толерантність – це не просто переконання, а обґрунтована позиція, що дозволяє шляхом діалогу, обміну або примирення досягти єдності у розумінні речей і наданні їм змісту. Саме так терпимість дозволяє людині визначити етичні норми, прийнятні для усіх [4; 35 – 36].
Отже, як сформувати толерантність у тих, кому належить жити в цьому світі та активно його перетворювати, – у студентської молоді? Очевидно, що величезне значення має виховання в соціумі. У процесі соціалізації на людину впливає сукупність як цілеспрямованих, так і стихійних соціально-психологічних механізмів. У більш-менш стабільному суспільстві такі механізми узгоджуються між собою і забезпечують успішну підготовку молодої людини до життя в суспільстві.
Джерела та механізми, що впливають на формування толерантності як якості особистості та її розвиток як особливий стан людини, що проявляється в істинному та щирому ставленні до тих чи інших речей, явищ, подій, що відбуваються у житті, а також до оточуючих людей, яке і називають досвідом толерантності. Будь-який досвід можна спеціально збагачувати, поповнювати, насичувати. У цьому, власне, і полягає сутність виховання толерантності – цілеспрямоване формування позитивного (подолання негативного) досвіду толерантності, тобто створення простору для безпосередньої або опосередкованої взаємодії з іншими у поглядах або поведінці людьми, їх спільнотами. Звідси випливає, що освітня стратегія повинна забезпечувати створення таких педагогічних умов, які сприяють формуванню толерантних переконань, поглядів і навичок толерантної поведінки у родині, навчальному закладі, у майбутній професійній діяльності за участю всіх зацікавлених осіб (батьків, педагогів, працівників соціальної сфери, політиків, засобів масової інформації та суспільства в цілому). Зокрема, велика роль у процесі утвердження принципу толерантності та формування її суб'єктів належить закладам вищої освіти [5; 119 – 120].
Освітня стратегія навчальних закладів передбачає опору на педагогіку співробітництва, повагу до особистості кожного окремого студента. Розвиток толерантності в навчально-виховному процесі ВНЗ повинен відбуватися шляхом конструктивного діалогу та взаємодії між викладачем і студентом. За таких умов відбувається взаємне збагачення досвіду толерантності, що створює емоційно-інтелектуальну моральну царину, на основі якої набувається позитивний досвід взаємин і спілкування. Важливим завданням викладача вищої школи є така організація життєдіяльності студентів, що породжує ситуації, які уможливлюють прояви толерантності серед молоді. Тобто створюється спосіб життя, який продукує толерантність та зменшує саму необхідність у ній.
Зміст сучасної вищої освіти повинен передбачати знання культури, історії, традицій, вірувань свого та інших народів, розуміння спільності та єдності всіх членів суспільства. Важливо прищеплювати молодому поколінню почуття відкритості, альтруїзму, поваги до інших, солідарності та причетності. У процесі навчання і виховання необхідно роз'яснювати природу прав людини та різні форми прояву нетерпимості. Такі знання повинні супроводжуватися вивченням місцевих подій та їх оцінкою у світлі законодавства, правових і моральних норм [6; 18 – 19].
Для успішного функціонування суспільства перед освітою постають важливі завдання щодо допомоги підростаючому поколінню в усвідомленні і закріпленні особистістю якостей, необхідних для виконання всіх соціальних ролей; пошуку свого гідного місця в рольовій структурі дорослого суспільства; впровадження у свідомість молодої людини уявлення про мету і засоби, правила і зразки діяльності, допомогти зрозуміти допустимі межі та форми прояву емоцій. З іншого боку, насиченість життя людини великою кількістю психологічних зв'язків і взаємин з іншими свідчить про необхідність формування умінь орієнтуватися серед людей, ефективно взаємодіяти з ними, узгоджувати особисті потреби, прагнення і поведінку з інтересами інших. Для цього потрібні психологічні знання, що узагальнюють досвід людського суспільства, які мають бути пропущені через внутрішній досвід, на основі чого вони перетворюються в особисті надбання [1; 687].
Процес формування толерантних установок свідомості в молодих людей розпочинається із пропедевтичної роботи, яка передбачає, насамперед, їх підготовку до зустрічі з прикладами нетерпимості, агресії, насильства , а також пізнання студентами тих речей, що вимагають толерантності. Ефективними педагогічними засобами можуть виступати: інформація про те, що може відбутися (аналіз досвіду інших людей) і рефлексія того, що раніше виникало у власному досвіді молодої людини, групи. Джерела відповідної інформації – фольклорні або літературні персонажі та реальні люди; взаємини, що нерідко складаються між зовсім різними людьми і розвиваються у напрямку від настороженості, недовіри, навіть ворожості – до взаємного прийняття. Проте і у цьому випадку важливе значення має власний досвід молодої людини або групи, а особливо –приклади позитивного розв'язання складних проблем.
Толерантність, насправді, є не стільки якістю, рисою особистості, скільки станом, у якому вона перебуває і який піддається змінам. Тому важливою особливістю виховання толерантності виступає двоїстість його завдань: розвиток а) готовності б) підготовленості людини до співіснування з іншими людьми, спільнотами, обставинами та прийняття їх такими, якими вони є. Готовність – це внутрішній стан, мотивація, бажання і здатність позитивного ставлення до об'єкта уваги. В той час як підготовленість – це практичні комунікативні уміння і розуміння, здатність до з’ясування сутності речей, бажання спробувати зрозуміти іншого та обставини, завдяки яким це стає можливим.
При цьому важливо розуміти, що толерантність набуває також актуальності і як особистісна якість, без якої неможлива повнота існування людини в полісуб'єктному середовищі: терпимість формується, насамперед, шляхом подолання нетерпимості, як істинне благо і проявляється не на словах, а, головним чином, у вчинках, спрямованих на добро і протидію злу.
Розуміючи толерантність як один із проявів ставлення однієї людини до іншої, виховання може його не змінювати, навіть якщо воно є негативним: ми не можемо і не маємо права змусити молоду людину міркувати і ставитися інакше, змінити власні погляди і переконання. Справа не в тому, щоб вона визнала те, чого раніше не визнавала, полюбила те, чого колись не любила: вона має право на своє особисте ставлення. Проблема полягає в іншому, а саме у тому, що толерантність може і повинна забезпечити її суб'єктам і об'єктам ситуацію співіснування; виховання ж толерантності покликане допомогти молодій людині гідно підійти до організації цього процесу [5; 19 – 20].
Отже, саме тому багатовимірність простору буття молодої людини створює можливості для успішного процесу виховання толерантності, коли вона включається у загальну систему навчально-виховної діяльності вищого навчального закладу. Проте, як уже було зазначено, сфера прояву толерантності аж ніяк не вичерпується навчальним закладом, оскільки він сам занурений у соціальне середовище, фактори якого мають велике значення для розвитку молодої людини та її толерантності, але у меншій мірі піддаються педагогічному впливу. Тут важливо відзначити наступне: з одного боку, це середовище «містить» безліч позитивних прикладів толерантності, а з іншого боку, набагато більше різноманітних негативних об'єктів, що вимагають толерантності. І при цьому будь-яке середовище, яким би не був її простір, – завжди індивідуальне для кожної людини і тільки на неї особисто орієнтується у своїх позитивних або негативних проявах [2; 50 – 51].
ВИСНОВКИ
Отже, процес виховання підростаючого покоління повинен, з одного боку, відповідати потребам суспільства, з іншого – враховувати інтереси особистості. Засади толерантності та можливий простір її динаміки лежать і діють, як уже було зазначено, насамперед, у досвіді особистості. Тому виховання толерантності – це, з педагогічної точки зору, цілеспрямована організація позитивного досвіду толерантності, тобто цілеспрямоване створення умов, що сприяють взаємодії з іншими, якими б в очах суб'єкта вони не були. Першим кроком у цьому напрямку є профілактична робота, метою якої попередження проявів нетерпимості у молодіжному середовищі. Важливою умовою формування толерантності є розвиток таких новоутворень, як готовність молодої людини до співіснування, взаємодії з іншими людьми, спільнотами, обставинами та прийняття їх такими, якими вони є. Під готовністю ми розуміємо внутрішній стан особистості, її мотивацію, бажання і здатність до позитивного ставлення до об'єкта; в той час як підготовленість – це практичні комунікативні уміння і розуміння, уміння з’ясувати сутність речей, прагнення зрозуміти іншого та його проблеми.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бех І. Д. Виховання особистості / І. Д. Бех. – Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.
2. Байбородова Л. В. Воспитание толерантности в процессе организации деятельности и общения школьников / Л. В. Байбородова // Ярославский педагогический вестник. – 2003. – № 1. – С. 48 – 53.
3. Бондарева С. К. Социально-психологические основания развития единого образовательного пространства СНГ / С. К. Бондарева. – М., 1998. – 187 с.
4. Валитова P. P. Толерантность как этическая проблема. Дис. канд. философ. наук: 13.00.01 / Р. Р. Валитова. – М., 1997 – 160 с.
5. Осипова Т. Ю., Бартєнєва І. О., Біла О. О. Виховна робота зі студентською молоддю: Навч. посібник / За заг. ред. Т. Ю. Осипової. – Одеса: Фенікс, 2006. – 288 с.
6. Острикова С. А. Некоторые аспекты формирования толерантности / Острикова С. А. // Воспитание и дополнительное образования детей и молодежи. – 2002. – № 6. – С. 18 – 23.