УДК 377
Л. Л. Сушенцева,
Інститут професійно-технічної освіти НАПН України (м. Київ)
Актуальність. Система професійної освіти в Україні переживає дуже важливий і відповідальний етап у своєму розвитку. Водночас це є етап розвитку педагогічної науки, що характеризується появою нового понятійного апарату, уточненням, переосмисленням та збагаченням новим змістом існуючих основних психолого-педагогічних категорій. Це зумовлено, з одного боку, узагальненням матеріалу сучасної науки, а з іншого – змінами в логіці наукового мислення, викликаними змінами в соціокультурних орієнтаціях суспільства. Сьогодні однією з нових педагогічних категорій, що досить швидко розвивається, є категорія «професійна мобільність».
З появою ринку праці поняття «професійна мобільність» набуло широкого розповсюдження, і на теперішній час використовується різними науками, зокрема такими як філософія, соціологія, економіка, психологія та педагогіка. Учені, досліджуючи такий психологічний феномен як професійна мобільність, що має певні детермінанти формування й динаміки, акцентують увагу на особистісному компоненті означеної проблеми. У цьому контексті науковцями (М. Воланеном, Е. Зеєром, М. Пряжниковим, Е. Симанюк, В. Ядовим та ін.) досліджуються різні аспекти кризових станів, пережитих суб’єктом у процесі професійного самовизначення, становлення й адаптації. Це дасть можливість більш успішно здійснювати пошук шляхів професійно-особистісної адаптації випускників професійно-технічних навчальних закладів в мінливому середовищі світу «конфліктуючих реальностей».
Постановка проблеми. Загальні властивості людської особистості ґрунтуються на соціальній пам'яті особистості й впливають на мобільність особистості опосередковано через її індивідуальні властивості. При цьому загальні властивості є ґрунтом для розвитку індивідуальних властивостей, тобто спадковість традиційно створює умови для мобільності особистості. Відомо, що кожен сам прокладає собі шлях через сукупність різних перешкод і обставин. Попадаючи в таку ситуацію, кожна людина, стоячи перед вибором, починає діяти й шукати свій шлях. У особистості, що усвідомила свій шлях, вибудовуються «генеральні лінія в житті даної особистості», яка являє собою єдність мотивів і кінцевої мети особистості. Причому, ця «генеральна лінія» є динамічною і може змінюватися в залежності від обставин та трансформаційних процесів у самій особистості. Ситуація вибору на життєвому шляху людини є тим вузловим моментом, коли проявляється мобільність. А оскільки життєвий шлях людини взаємопов’язаний з її професійною траєкторією, то в такі переломні моменти проявляється і професійна мобільність.
У дослідженнях науковців (Ю. Дворецька, М. Кліщевська; О. Недєлько, Н. Хакімова та ін.) акцентується увага на тому, що проблема мобільності на особистісному рівні тісно пов’язана зі змінами характеру самовизначення особистості та появою нових професій і старінням тих професій, що з’явилися раніше. Очевидно, що мова йдеться про професійну мобільність як сукупність особистісних характеристик і особливих форм поводження, що проявляються в ситуації зміни професії. Під цим розуміють наступні якості: схильність до творчості, прагнення до постійного самовдосконалення й самоактуалізації, здатність до ризику, прояву ініціативи, заповзятливість у суспільному та громадському житті, на робочому місці тощо. Тож, проблема формування професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника в умовах професійно-технічного навчального закладу є однією з умов гуманізації освіти і потребує ретельного її розгляду з психолого-педагогічної точки зору.
Метою є розкриття психологічних аспектів професійної мобільності в контексті гуманізації сучасної освіти.
Аналіз досліджень. Науковцями (М. Дьяченко, Е. Зеєром та Л. Кандибович) професійна мобільність визначається як здатність і готовність особистості досить швидко й успішно опановувати нову техніку й технологією, виконувати нові виробничі завдання, здобувати відсутні знання й уміння, що забезпечують ефективність нової професійної діяльності. З точки зору характерологічних якостей особистості професійна мобільність є сукупністю особистісних характеристик і особливих форм поведінки (нахил до творчості, постійного самовдосконалення і самоактуалізації, здатність ризикувати, проявляти ініціативу, підприємливість у суспільстві, на робочому місці тощо), що виявляються в ситуації зміни професії. Професійна мобільність є механізмом соціальної адаптації, що дозволяє людині управляти ресурсами суб’єктності і професійною поведінкою. Підтвердженням цьому є ціла низка випадків, коли людина, залишившись без роботи, і не маючи сформованих особистісних якостей професійної мобільності, стає незахищеною і безпомічною. Тут, як зауважує Н. Михайлова, проявляється психологічна неготовність до подальшої активної професійної діяльності у змінених умовах [6]. Такі люди втрату роботи вважають власною поразкою, пояснюючи цю ситуацію своєю професійною некомпетентністю. На жаль, вони не беруть до уваги ті обставини, що не підвладні їх волі. Проте причиною безробіття може стати і соціально-економічна ситуація в країні, і конфліктні ситуації в трудовому колективі, і врешті-решт стиль цілеспрямованої поведінки на подолання «ситуації невдачі». Цілеспрямований стиль поведінки на подолання кризових ситуацій можна розглядати, як соціально відповідальну поведінку особистості, як стійку особистісну якість. Оскільки, соціально відповідальна поведінка особистості є прерогативою тільки свідомої особистості, яка проявляє соціально-професійну активність, то можна стверджувати, що остання є мірою свідомості й відповідальності особистості перед суспільством. Поведінковий компонент професійної мобільності особистості найбільш яскраво проявляється при зміні професійної діяльності, перекваліфікації та професійному зростанні. Оскільки професійна активність соціальна за своєю сутністю, протікає в рамках соціальної системи, то існує думка, що мета та форми прояву професійної активності породжені суспільством та соціальним середовищем, в якому формується особистість. Тож, можемо стверджувати, що й професійна мобільність за своєю природою соціальна, тому що вона існує тільки в соціальних системах, а її успіх залежить від того соціального, освітнього середовища, у якому відбувається становлення особистості фахівця.
Сучасне постіндустріальне суспільство відчуває потребу у професійно-мобільному кваліфікованому робітникові, який би був «хазяїном» своєї долі, якому притаманна соціально відповідальна поведінка та здатність брати на себе відповідальність. Водночас, «потреби в робочій силі, як стверджує О. Новіков, стали виражатися не стільки в кількісних, скільки в якісних показниках» [8, с. 25]. Н. Хакімова вважає, що ступінь соціальної адаптації безробітного залежить від того, чи вважає він себе «жертвою», чи «хазяїном» положення і ті, хто відчувають себе «хазяїном» схильні до професійної мобільності, а ті з них, хто займає масивну позицію, не можуть адаптуватися до соціально-економічних змін, такими якостями не володіють [11]. Але при цьому одні, втративши з різних причин роботу, впадають у відчай, а інші – швидко перебудовуються і досягають успіху в іншому виді діяльності. Незаперечним є той факт, що в сучасних соціально-економічних умовах людина змушена постійно знаходитись в ситуації невизначеності, пошуку, самоосвіти та самовдосконалення. «Люди, які не встигли перебудуватися, як правило, виявляються на узбіччі життя. Забезпечення професійної мобільності людини в сучасних соціально-економічних умовах можливе лише за умови формування в неї такої «картини світу, у якій попадання людини в ситуацію невизначеності... відсутності відповідей на багато питань – норма, а не аномалія соціального життя» [2, с. 3]. На нашу думку, саме таке сприйняття життя в кризових ситуаціях забезпечить людині збереження себе як особистості, активізацію власних резервів самовладання та саморегуляції і бути конкурентоспроможною на ринку праці.
В ситуації невизначеності людина найчастіше відчуває незадоволеність, яка в свою чергу викликає в людини бажання змінити саму себе і тоді особистість проявляє активність. Момент прийняття на себе відповідальності і рішучості за зміну себе і ситуації Л. Горюнова називає переходом «в позицію людини, яка будує своє життя і діяльність» [4, с. 128]. В даному переході, говорить науковець, проявляється мобільність людини.
Важливе місце у вивченні людини як особистості, відіграє статус особистості, тобто її положення в суспільстві (економічне, правове, політичне та ін.); суспільні функції здійснювані особистістю в залежності від цього положення та історичної епохи у формі різних ролей; мотивація її поведінки і діяльності в залежності від цілей і цінностей, що утворюють її внутрішній світ; світогляд і вся сукупність ставлень особистості до оточуючого світу (природи, суспільства, праці, інших людей, самої до себе); характер і схильності. На основі статусу будуються системи: суспільних функцій-ролей; цілей і ціннісних орієнтації. Успішну реалізацію особистістю життєвих цілей Б. Ананьєв називає як «життєвий шлях» [1].
Досліджуючи співвідношення ціннісних орієнтації й реального поводження особистості в професійній сфері, учені-психологи (Д. Узнадзе, В. Ядов та ін.) відзначають їхню вирішальну роль у формуванні професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника. Ціннісні орієнтації визначаються В. Ядовим як соціальні критерії вибору певних альтернатив поводження в конкретній ситуації і, ставши сенсом життя особистості, здобувають у її внутрішньому світі статус аксіом, що постійно спрямовують життя й професійну кар’єру людини.
Самоздійснювана особистість виступає як суб’єкт свого «життєвого шляху». Усвідомлюючи свої життєві послідовності і одночасності, що носять цільовий, причинний характер, особистість будує особливу темпоральну форму – стратегію життя. Не варто забувати, що життя складається з окремих подій, яким передують передподії. У психології цей стан визначається як «криза ідентичності». Передподійність характеризується незадоволеністю, проблематичністю ситуації, в якій перебуває індивід, а мотиваційна тенденція будується як відцентрова. А переживання, на думку М. Гусаковського, набуває катастрофічних рис, в деякому розумінні «індивід переживає символічну смерть» [10, с. 259]. Післяподійність пов’язана з високоцінним досвідом подійності і мотиваційна тенденція набуває доцентрового характеру. Виникає подвійна залежність, яка є життєво значимою і відмова від неї сприймається як втрата. Проте в своїй оцінці подій людина «просіює» їх через «решето» свідомості і самосвідомості, адже подія відбувається завдяки думці, комунікації, розумінню. Зауважимо, що активно діючій людині для досягнення нових можливостей доводиться долати мотиваційний конфлікт, відмовляючись від усталеного, стійкого. І якщо раніше така невизначеність виникала лише в період кризи, то на сучасному етапі розвитку суспільства людина існує в постійній кризі. Таку форму кризи називають «культурною інновацією», яка виявляє суперечність відносин між людиною і культурою і людини із самою собою [10]. Згідно такого підходу, мобільність є спосіб реагування людини на повороти долі в умовах їх невизначеності.
Ситуація невизначеності – це новий фактор, що впливає на життя сучасної людини і вимагає від неї здатності до самоорганізації та самоформування. Проте сучасність не «звільняє людину в її власному бутті» – вона примушує її займатися обробкою самої себе. Тож, людина ставши іншою, стає сама собою. Бути мобільним – це перш за все володіти технікою конструювання себе в непередбачуваних ситуаціях. Дійсно, професійно мобільна людина, яка володіє набором відповідних особистісних особливостей, може успішно реалізувати себе в житті. Водночас, особистість, яка характеризується низьким рівнем професійної мобільності при зміні професійної діяльності може попасти в скрутну ситуацію і стати жертвою професійних деструкцій.
На особистісному рівні проблема мобільності тісно пов’язана з професійним самовизначенням особистості (Н. Хакімова). Водночас, варто зауважити, що саме професійна сфера найбільш вразлива, оскільки політичні, економічні та соціальні зміни в суспільстві в найбільшій мірі торкаються саме цієї сфери людської життєдіяльності. Підтвердження цьому ми знайшли у трактуванні поняття «професійна мобільність», що наведене у словнику з профорієнтації та психологічної підтримки: професійна мобільність – це характеристика особистості, детермінована подіями, що змінюють середовище, результатом, якого є самореалізація людини в професії й житті, а також перетворення людиною самої себе й навколишнього середовища.
Професійна мобільність складається з різних компонентів. Описуючи феномен професійної мобільності, Л. Горюнова вказує на її психологічні складові. Зокрема, це: якість особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку людини через сформованість ключових, загальнопрофесійних компетентностей; діяльність людини, детермінована подіями, що змінюють середовище, результатом якої виступає самореалізація людини в професії й житті; процес перетворення людиною самої себе й оточуючого її професійного і життєвого середовища.
Ми поділяємо думку Л. Горюнової, що професійну мобільність «варто вивчати на рівні особистісних якостей (адаптивність, комунікативність, самостійність, пристосовність, цілеспрямованість, ціннісні орієнтації й установки, соціальна пам’ять, критичне мислення, здатність до самопізнання, саморозвитку, самоосвіти, соціальна рухливість); на рівні характеристик діяльності (рефлексивність, креативність, проективність, прогнозування, цілепокладання, гнучкість, пластичність); на рівні процесів перетворення власної особистості, діяльності, навколишнього середовища» [4, с. 21].
Розглядаючи професійну мобільність як рушійну силу активності суб’єкта, Н. Пряжников говорить, що у пошуку власного сенсу в обраній, засвоюваній та вже виконуваній трудовій діяльності й міститься змістовна характеристика професійного самовизначення особистості. Адже професійне самовизначення є основою формування професійної самосвідомості, розвиток і формування якої є одним із центральних моментів становлення професійно мобільного кваліфікованого робітника. Не випадково С. Богословський ще в 1913 році запропонував одне із самих вдалих визначень професії. Він писав: «Професія – є діяльність, і діяльність така, за допомогою якої дана особа бере участь у житті суспільства і яка служить йому головним джерелом матеріальних засобів до існування» [3, с. 6]. Водночас науковець зауважує, що про професію стосовно до даної людини можна говорити лише тоді, коли дана професійна діяльність «…визнається за професію особистою самосвідомістю даної особи» [Там же, с. 7]. Думка науковця є актуальною і сьогодні, коли ми говоримо про запровадження діяльнісного підходу в організації навчально-виховного процесу.
Аналіз досліджень проблеми професійної мобільності свідчить, що означена проблема дуже тісно пов’язана з мотивами та метою діяльності, як основного фактора прояву мобільності. Тож, психологічною основою професійної мобільності особистості є динамізм її мотиваційних, інтелектуальних і вольових процесів, завдяки чому створюється індивідуальне поле готовності до професійної мобільності.
Мотиваційна сфера обумовлює цілеспрямований, свідомий характер дій людини й визначає потенційні можливості особистості, що вкрай важливо в ситуації невизначеності. При формуванні професійної мобільності на перше місце виходить не знаннєвий її компонент і навіть не формування професійно важливих якостей, а, насамперед, психологічна (у тому числі мотиваційна) готовність до професійної мобільності.
Численні експериментальні дослідження науковців (Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна та ін.) дозволили їм зробити висновок про те, що стрижневими структурними утвореннями особистості є потреби й прагнення. Саме вони є основними чинниками, що спричиняють певну структуру відносин людини до дійсності й самої себе. Через цю внутрішню позицію й переломлюються в кожний даний момент впливи, що йдуть від навколишнього середовища. Активним стимулом розвитку особистості є її потреба в тому чи іншому виді діяльності, в організації соціальної взаємодії в професійному середовищі, в удосконаленні її професійних умінь та навичок з метою реалізації потреб у творчій діяльності.
Значне зростання уваги до проблеми формування професійної мобільності пов’язано із швидкими соціальними змінами, що змушують особистість постійно перебудовувати свої життєві відносини і перетворювати саму себе. Особливо важливим стає сьогодні питання самоактуалізації особистості, її мотивації, розвитку особистісних якостей, які забезпечують професійну мобільність. Звертаючись до проблеми самоактуалізації, науковці акцентують увагу на необхідності створення в суспільстві умов, що будуть забезпечувати саморозвиток і самовдосконалення «людини діючої», тобто такої, яка здатна до творчості і «надситуативної активності». Адже, людина здатна творчо діяти, розвивається і «виростає» протягом життя із людини, що весь час адаптується. Чи набуде професійна діяльність відтінок творчості, багато в чому залежить від самої людини. Здатність до «надситуативної активності» надбудовується над сформованими соціальними та індивідуальними компетентностями. Оскільки «надситуативна активність» – це здатність суб’єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити мету, надлишкову з точки зору вихідної задачі», то за допомогою «надситуативної активності» суб’єкт долає зовнішні і внутрішні бар’єри діяльності [9, с. 17]. Мотиви і цілі діяльності носять інтегрований характер і формують загальну спрямованість особистості. Процес людської діяльності обмовлений логікою задач, в розв’язання яких включається людина, а будова діяльності - співвідношенням цих задач. Зауважимо, що в житті людині приходиться розв’язувати різні задачі, які абсолютно не пов’язані між собою. Тож, виконуючи дії спрямовані на розв’язання кожної із задач, людина керується особистісно значимою метою, і в такому способі життя С. Рубінштейн вбачає прояв і формування цілісної людської особистості.
Аналіз змістовних аспектів наявного життєвого досвіду дозволяє визначити потенціал особистості до самоактуалізації. Так, визначальним змістовним критерієм для оцінки потенціалу самоактуалізації особистості є наявність усвідомлених цілей, витоки яких лежать вище рівня дефіцитних потреб (за ієрархією, запропонованою А. Маслоу): потреба в любові та приналежності (сім’я, дружба), потреба у повазі (самоповага, визнання), потреба в самовираженні (розвиток здібностей, самоактуалізація). Зауважимо, що процес самоактуалізації не завжди повинен виражатися у створенні творів мистецтв. Так, кваліфікований токар, стоячи біля верстату, може актуалізувати свій потенціал, виконуючи роботу найкращим чином. Тож, самоактуалізація може виражатися в різних формах і являє собою синтетичне поняття, яке включає в себе всебічний і неперервний розвиток творчого і духовного потенціалу людини, максимальну реалізацію її можливостей. Зауважимо, що реалізація можливостей кожної особистості забезпечує її самореалізацією, що є проявом психологічної готовності до професійної діяльності. Ми розглядаємо готовність як прогнозовану активність особистості на етапі підготовки її до діяльності. Стан готовності виникає з моменту визначення мети на основі усвідомлюваних потреб і мотивів. Подальшого розвитку готовність набуває на стадії проектування майбутніх дій. Завершальним етапом готовності є її прояв в предметних діях, які відповідають конкретним способам і засобам професійної діяльності.
Сьогодні погляди на зміну професії дещо змінилися: вважається, що професійний розвиток особистості супроводжується саме зміною професійної діяльності і саме зміна професії є «найбільш показовою для прояву такої характеристики особистості як професійна мобільність [5, с. 36]». В якості результату професійної мобільності науковці розглядають когнітивну, інструментальну та технологічну її складові, внутрішню свободу та розкріпаченість особистості, здатність швидко реагувати на ті зміни, що відбуваються в соціумі та уміння (за необхідності) перебудовуватися у професійній діяльності. Водночас, як свідчить практика, основою професійної мобільності є гнучкість розуму, вольова активність, позитивність емоцій, творчість, прагнення до самоактуалізації, самозміни, усвідомленої самовіддачі. В якості основних елементів професійної мобільності варто виділити ціннісні орієнтації особистості: незалежність, здатність до ризику, готовність до неперервного саморозвитку тощо.
Готовність до прояву професійної мобільності включає, на думку О. Нікітіної, діяльнісний та суб’єктний критерії. Діяльнісний критерій характеризується відкритістю до змін; здатністю до цілепокладання, планування дій, проектування власного професійного розвитку й досягнення професійно значимих компетенцій у розв’язанні професійних завдань; умінням знаходити оптимальні виходи із ситуації утруднення й аргументувати варіант вибору рішення; якістю обґрунтованості явищ професійної діяльності; активним самопроявом у нормальних й спеціально змодельованих (квазіекстремальних) умовах; усвідомленістю, широтою, інтенсивністю, стабільністю спрямованості (соціальної, професійної, особистісної) на досягнення високих результатів діяльності. Суб'єктний критерій характеризується рефлексивним показником (уміння оцінювати сформовану ситуацію й оцінювати свої можливості), спрямованістю на подолання ситуації утруднення (потреби, мотиви, світогляд, установки, цілі), вольовими рисами (рішучість, наполегливість, самовладання, самостійність, ініціативність), потребою в суб'єкт-суб'єктній взаємодії в процесі професійного становлення [7].
ВИСНОВКИ
Таким чином гуманізація сучасної освіти передбачає формування професійно-мобільного кваліфікованого робітника, якому притаманні динамічність, постійний пошук, прагнення до перетворень не тільки оточуючого середовища, а й самого себе. Особливо варто виділити здатність конструювати себе самого як автономного суб’єкта. Бажання змінитися означає, що учень без втручання інших самостійно готовий внести зміни у своє власне життя і діяльність.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Борис Герасимович Ананьев. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.
2. Асмолов А. Г. Вариативное образование в изменяющемся мире: опыт становления и стратегические ориентиры развития современной образовательной системы в России / Александр Григорьевич Асмолов // Вариативные педагогические системы. – М, 1995. – С. 40 – 52.
3. Богословский С. М. Система профессиональной классификации / С. М. Богословский. – М, 1913.
4. Горюнова Л. В. Профессиональная мобильность специалиста как проблема развивающегося образования в России: дис ... доктора пед. наук: 13.00.08 / Горюнова Лилия Васильевна. – Ростов-на-Дону. – 2006. – 337 с.
5. Дворецкая Ю. Ю. Психология профессиональной мобильности личности: дис. … кандидата псих. наук: 19.00.01 / Дворецкая Юлия Юрьевна. – Краснодар, 2007. – 143 с.
6. Михайлова Н. Б. Опыт психологического исследования ситуации безработицы / Н. Б. Михайлова // Психологический журнал. – 1998. – Т.19. – № 6. – С. 91 – 103.
7. Никитина Е. А. Педагогические условия формирования профессиональной мобильности будущого педагога: дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Никитина Елена Александровна. – Иркутск, 2007. – 199 с.
8. Новиков А. М. Постиндустриальное образование / Александр Михайлович Новиков. – М, 2008. – 136 с.
9. Педагогика. Большая современная энциклопедия / Сост. Е. С. Рапацевич. – 2005. – 720 с.
10. Университет как центр культуропорождающего образования. Изменение форм коммуникации в учебном процессе / М. А. Гусаковский, Л. А. Ященко, С. В. Костюкевич и др. / Под ред. М. А. Гусаковского. – Минск: БГУ, 2004. – 279 с.
11. Хакимова Н. Р. Профессиональное самоопределение личности и психологические условия его реализации в ситуации смены профессиональной деятельности: дис. … кандидата психол. наук: 19.00.01 / Хакимова Нурия Равельевна. – Кемерово, 2005. – 179 с.