УДК 159.91

ОЦІНЮВАННЯ РЕАКЦІЇ ЛЮДИНИ НА ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТРЕС

С. М. Злепко, В. В. Сергеєва, Р. С. Белзецький, Яхія Таха Аль-Адемі,

Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)

О. Ю. Азархов,

ПП Санаторій «Металург» (м. Маріуполь)

Вступ. Для оцінювання стану людини в напружених та екстремальних ситуаціях, коли дія зовнішніх міжособистісних і ситуаційних факторів у поєднанні із внутрішніми особистісними досягає максимальних значень, особливо важливим є оцінювання стресу людини за характером її поведінки.

За своїми індивідуальними відзнаками працівники реагують на стрес декількома видами поведінки [1]:

¾ агресія – активна протидія стресу через подолання перешкод, нейтралізація причин стресу, розв’язання конфліктної ситуації;

¾ пасивна поведінка – неспроможність або небажання протидіяти стресу;

¾ тимчасове полегшення – використання людиною психологічних прийомів захисту: переміщення (переведення негативних почуттів), відкидання (свідоме заперечення) існування неприємностей, витіснення значимості стресу та його інтелектуалізація.

Існуюча проблема. Відповідно до біологічної концепції, стрес – особливий, напружений стан організму, його адаптивна реакція на несприятливі зовнішні впливи [2]. За Ч. Д. Спілбергером [3], стрес – це сукупність зовнішніх впливів (стрес-чинників), які сприймаються особистістю як надмірні вимоги і створюють загрозу її самоповазі, самооцінці, що викликає відповідну емоційну реакцію різної інтенсивності і включає такі стадії (фази) розвитку стресу: адаптація, активація, тимчасова стабілізація, первинна дезадаптація; вторинна стабілізація, виснаження, зрив.

В той же час ряд дослідників відзначає, що стрес – це нормальне явище і є одним із обов’язкових станів людини, в залежності від ситуації, в якій вона опинилась. Проблема полягає не в тому, щоб повністю ліквідовувати стрес, а в тому, щоб навчитись керувати ним, переводячи його в безпечний стан. Дж. Баретта вважає, що стрес не обов’язково є деструктивною силою і може бути важливим для людського виживання і благополучного існування [2].

Іншими словами, психоемоційний стрес має як негативну, так і позитивну дію на життєдіяльність і професійну роботоздатність (наприклад, досягнення надвисоких результатів в спорті).

В роботі [1] розглянуто три види поведінки при стресі: невпевнена, агресивна, упевнена, але вони є не досить інформативними, особливо, з точки зору позитивної дії стресу.

Вирішення проблеми. На рис.1 представлена запропонована авторами типологія поведінки людини при реакції на стрес. Особливістю даної типології є те, що вона передбачає позитивні наслідки або розвиток подій при будь-якій поведінці людини в умовах стресу і визначає відповідні показники впливу.

Із структури типології видно, що при агресивній поведінці вірогідність прийняття позитивного або негативного напряму розвитку ситуації складає приблизно 50% на 50% і суттєво залежить від видів та інтенсивностей зовнішніх впливів та вихідного рівня професійно-важливих якостей.

При невпевненій поведінці визначальними можна вважати самонастрій і мотивацію на позитив чи негатив; мобілізацію або демобілізацію власних ресурсів і пошук (або небажання) адекватного ситуації виходу.

При розгляді структури упевненої поведінки, не логічною, на перший погляд, є можливість отримати негативні наслідки. Але це тільки на перший погляд. Наприклад, якщо у кандидата переважає «Самовпевнений тип особистості» і рівень мотивації досягає максимального значення, то при відповідній взаємодії зовнішніх стрес-чинників можна отримати негативний результат (іноді говорять, що людина «перегоріла» або переоцінила власні можливості).

Ефективність застосування даної типології можна підвищити, використовуючи її спільно із психосоматичною моделлю стресу, особливо несприятливих зовнішніх умов [4], коли стрес представляє собою комплексну психофізіологічну реакцію, що виникає внаслідок суб’єктивної оцінки дії зовнішніх психосоціальних, міжособистісних факторів під впливом внутрішніх інтраособитісних факторів (рис.2). При порушенні збалансованості «людина-середовище» недостатність психічних чи фізичних ресурсів біооб’єкта для задоволення нагальних потреб або розходження самої системи потреб є джерелом тривоги. У природі захворювань психосоматичного характеру значна роль належить негативним емоціям, що виникають в результаті психоемоційної напруги  або екстремальної ситуації, коли будь-який ефект, діючий на нейро-вегетативну й ендокринну системи, призводить до змін на соматичному рівні.

Рисунок 2. Схематична модель виникнення психосоматичного стресу

Дія механізмів психічного захисту суб‘єкта починається з моменту відчуття тривоги, напруженості тощо. Вся захисна активність суб‘єкта спрямована на забезпечення себе від переживання психоемоційної напруги, незадоволення та послаблення тривоги (рис. 2), розуміючи під останньою генералізований дифузний емоційний стан, який виникає у ситуації невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні несприятливого розвитку події. А.Фрейд мотивує їх появу трьома основними типами тривоги, які здатний переживати суб‘єкт: інстинктивну тривогу, об‘єктивну та тривогу свідомості, що є початковими елементами виникнення та подальшої дії захисних механізмів психічної адаптації людини.

ВИСНОВКИ

Отже, в процесі постійно повторюваної напруженої психоемоційної ситуації, функцію стабілізації виконують переважно інтрапсихічні захисні механізми, що пов‘язано з обмеженістю арсеналів адаптаційних захистів, соціальною незрілістю, психологічною занедбаністю особистості біооб‘єкта, а також наявністю високого рівня психоемоційного напруження, який обумовлює їх запуск. Таким чином, психологічний захист – це окремий випадок стратегії поведінки, що є водночас і адаптаційним механізмом психічної саморегуляції в конфліктній ситуації. Вибір адаптаційних захисних механізмів залежить від особливостей актуального психічного стану особи. Психічні захисти покликані забезпечити психічну рівновагу суб‘єкта, знизити рівень тривоги, напруження, що досягається витісненням конфліктогенного змісту за межі свідомості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Барко В. І. Психологія управління командою міліцейського підрозділу. Навч. посібник. // В. І. Барко, Ю.Б. Ірхін, П.П. Підюков. – К.: РВЦ НАВСУ, Київський юридичний інститут, 2006. – 228 с.

2. Лефтеров В. О. Психологічні детермінанти загибелі та поранень працівників органів внутрішніх справ: Монографія. // В. О. Лефтеров, О. В. Тімченко. – Донецьк : ДІВС МВС України, 2002. – 324 с.

3. Spielberger C. Police stress survey – sources of stress in law enforcement. // C. Spielberger, L. Westberry, K. Grier, G. Greenfield. – Tampa, FL : Univ. of So. Florida Human Resources Insnitute, 1981. – 168 p.

4. Бондарчук В. В. Психосоматична модель стресу в умовах несприятливої екології / В.В. Бондарчук, Н. А. Дудатьєва, С. М. Злепко // Матеріали «II Всеукраїнського з’їзду екологів з міжнародною участю», Вінниця, 23 – 26 вересня 2009 р. – С. 510 – 512.