УДК 09.00.11
О. В. Цимбал,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
Проблема спрямування фізичних і духовних зусиль молодого покоління у продуктивне русло була актуальною на всіх етапах розвитку людства. Якщо розглядати наш час, події 80-90-х років XX століття, розпад СРСР, проголошення і розбудова незалежної України вплинули не тільки на економічні та політичні відносини, а й на систему цінностей. Молоді, студентству належить особлива роль у суспільстві, вони – те покоління, яке буде творити історію завтра. Від ціннісних орієнтацій сучасної молоді залежить майбутнє суспільства в цілому. В умовах певної світоглядної кризи та руйнування соціальних ідеалів дуже важливим є виховання молоді на засадах загальнозначущих, вічних цінностей.
Структурна трансформація цінностей молоді в умовах реформ є не лише соціальним процесом, а скоріше соціальною і гуманітарною проблемою. Тотальна криза цінностей породила ситуацію глибокої світоглядної дезорієнтації в молодіжному середовищу і не варто сподіватись на те, що ситуація розв’яжеться сама собою. За два минулі десятиліття відбулось суттєве руйнування норм поведінки молоді, яке деформувало механізм передачі традиційних цінностей між поколіннями. Також змінилась інтерпретація таких базових понять, як «свобода», «справедливість», «праця», «достаток», «життєвий успіх»… Тому нині актуальною стає розробка ефективних методологічних принципів і прийомів дослідження аксіологічної бази у молодіжному середовищі спільно всіма науками соціально-гуманітарного циклу – філософією, соціологією, культурологією, етикою, політологією, педагогікою та іншими.
Цінності та ціннісні орієнтації в історії філософської думки. В античності під «цінністю» розумілось, насамперед, те, що спонукає людину до дій. Для Сократа це – потяг до осягнення істинного смислу речей. Платон визначав цінність як прагнення до блага. Благо є досяжним через залучення до вічної «незримої» ідеї, яка виражає вічне буття. В більш пізніх школах античності уявлення про цінності змінюється. Згідно з Епікуром, рушієм розвитку людини є правильно зрозуміле прагнення до особистого щастя. У Середньовіччі суттєво розширюється сфера морально-релігійного у розумінні суті цінності, виникає своєрідний спосіб оцінки світу і людини через особливе релігійне сердечне почуття – кардіогноссію – свого роду «співбожественність» (Августин Блаженний, Іоанн Златоуст, Фома Аквінський, П’єр Абеляр, Роджер Бекон).
Суттєво змінилось уявлення про цінності в епоху Відродження, коли на перший план вийшла ідея особистості-творця. Але тільки у Новий час (XVII-XVIII ст.) у розуміння цінності включаються такі установки, як громадянська свобода, розум людини, велич науки, вічний мир між народами (Б. Спіноза, Г. Лейбніц, Ф. Хатчесон, Д. Берклі, Вольтер, Ш. Монтеск’є , Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, І. Кант та ін.). За Кантом, волевиявлення людини у його істинно моральному прояві не повинно визначатись зовнішніми обставинами життя, практикою, нав’язаними причинними відносинами.
В XIX ст. Баденська школа неокантіанства (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт та ін.) розглядала всю філософію як «критичну науку про загальнообов’язкові цінності». Цінності у такому вимірі набули сенсу абсолютних оцінок, критерій яких лежить за межами людської діяльності. Е. Дюркгейм концептуалізував уявлення про цикли соціального розвитку і пов’язані з ними значення ідеалів. Аксіологічні ідеї К. Манхейма та Е. Дюркгейма у якійсь мірі «примиряють» соціальний детермінізм з апріоризмом неокантіанців. При цьому Манхейм зауважив, що при ускладненні організації суспільства ціннісні установки можуть використовуватись системою експлуатації та нав’язування соціальної волі. Значний вклад у розвиток цієї проблеми був зроблений марксистською, а пізніше – с середини XX ст. – неомарксистською думкою (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Д. Лукач).
Значний вплив на формування власне філософської проблематики молодіжних цінностей зробили мислителі на межі XIX-XX ст. – Р. Лотце, Ф. Брентано, А. Мейнонг, М. Шелер, Н. Гартман та ін. Суттєвий вклад у світову науку і практику дослідження молодіжних проблем також зробили З. Фрейд, Л. Фойєр, Л. Шелефф, які розробили методи соціально психології і психоаналізу; К. Манхейм, який розглянув проблему молодіжної культури в рамках концепції соціалізації; М. Мід, яка розробила соціокультурну динаміку міжпоколінного зв’язку; Л. Розенмайєр, Ф. Малер, М. Карват, В. Міляновський, що представили інтеграціоністський підхід, в рамках якого молодь представляється не лише як особливий об’єкт, але і як замкнений у собі предмет вивчення [1, 2].
З 20-х до 80-х рр. XX століття вітчизняна філософія та соціологія молоді розвивалась переважно в рамках марксистської теорії. В самій постановці питання вона позиціонувала себе як антипод буржуазної аксіології, що наклало відбиток на весь характер дослідницької теорії і практики. В той же час шляхи радянської і зарубіжної ювенологій не завжди і не в усьому розходились, а з 90-х рр. XX століття опинились в єдиному контекстуальному полі аксіологічних пошуків.
Сучасна дослідницька практика показала, що численні західні моделі аналізу соціалізації молоді не можна автоматично перекласти на умови сучасної України. Наприклад, Т. Парсонс ще у 50-х рр. визначив поняття «культури юних», яка розглядалась ним як стан опозиційності юнацьких цінностей по відношенню до світу дорослих [3]. Але цей підхід, накладений на специфіку молодіжних проблем в Україні 90-х ХХ в., виявився малоефективним. Сучасні соціально-культурні особливості, породжені 70-річною історією побудови соціалізму, надто несхожі на американські або західноєвропейські, вони просто унікальні. Тому, визнаючи універсальність і безсумнівне методологічне значення підходів, розроблених зарубіжними дослідниками, розглянемо становлення аксіологічної орієнтації сучасної української молоді на основі вітчизняних реалій.
Спектр поняття «цінність» у створенні системи ціннісних орієнтацій. «Цінність» відноситься до найбільш загальних і найчастіше використовуваних понять в соціально-філософському дискурсі. У гуманітарному знанні цю категорію часто використовують як вище родове поняття для позначення інших понять. В науковій літературі можна знайти десятки визначень цінності, які варіюються залежно від вибору автором конкретного теоретичного концепту. В аксіології – це область, що розглядає об'єктивну дійсність і відношення до неї людини, в соціології – це проблема загально-соціальних регулятивних механізмів, де цінності суспільства розглядаються як складові суспільної свідомості і культури, що виконують по відношенню до особистості нормативні функції, в соціальній психології – це сфера дослідження соціалізації індивіда, його адаптації до групових норм і вимог, а в загальній психології – вивчення вищих мотиваційних структур життєдіяльності. Психологічні тлумачення цінностей особистості зводять їх до психодинаміки потягів (3. Фрейд, К. Юнг), ототожнюють з потребами (А. Маслоу), особистісним смислом (Г. Оллпорт), похідними від мотивів діяльності утвореннями (Р. О. Леонтьєв), характеристикою усього, що підтримує людську здатність до життя (Е. Фромм), переконаннями (М. Рокич), соціальними настановами (В. А. Ядов), регуляторами потоків інформації (когнітивність), значущістю для людини чогось у світі (С. Л. Рубінштейн), одухотвореними явищами людського буття (І. П. Маноха), утвореннями свідомості й самосвідомості людини, в яких віддзеркалені актуальні життєві потреби, інтереси, погляди і ставлення до дійсності й себе (М. Й. Боришевський). В контексті філософського дослідження важливе розкриття онтологічних коренів ціннісної свідомості, що донині залишається надзвичайно складною теоретичною проблемою. Цінність може представлятись як якість матеріальних або ідеальних предметів і, тим самим, в силу внутрішньої структури об’єкта самого по собі володіти значимістю для людини, задовольняти його потреби. [4]. В рамках діяльнісного підходу в 70-80х рр. XX століття у радянській дослідницькій літературі стверджувалась теза про перетворення об’єкта на цінність у процесі практичної діяльності людини (Ю. Р. Вишневський, Е. В. Ильєнков, М. С. Каган, В. П. Тугаринов, О. Г. Дробницький та ін.). Цінність в рамках цього підходу не виводиться зі сфери існування об’єкта як такого, а виражає «суб’єктивованість об’єкта», тобто річ цінна настільки, наскільки вона залучена до процесу освоєння і перетворення дійсності.
При розгляді ціннісних структур свідомості у перехідну епоху, час зміни політичних та економічних форм суспільного устрою не можна відкидати механізми боротьби між обов’язком і бажанням, мотиви чуттєво-естетичного, утилітарно-практичного та морального порядку. Ціннісна орієнтація за всіх обставин лишається притаманною внутрішньому світу особистості, і в цьому розумінні проблема цінності – це проблема постійно коригованої ідентичності. Духовний світ молодої людини визначається ступенем сформованості його ціннісних орієнтацій, які в свою чергу визначаються діапазоном його суспільних інтересів, багатством і різноманіттям взаємовідносин із суспільством. При цьому найважливішим параметром залишається самоутворення ціннісного світу молодої людини. Створення системи ціннісних орієнтацій є складним процесом, в значній мірі індивідуалізованим і не у всіх своїх компонентах детермінованим наявними суспільними умовами.
Трансформація цінностей сучасної молоді та її прагнення в умовах аксіологічного плюралізму.Одне з перших визначень поняття «молодь» було дано в 1968 р. В. Т. Лісовським [5]: «Молодь – покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років». Пізніше більш повне визначення було дане І. Коном: «Молодь – соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тим і іншим соціально-психологічних властивостей. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури і властивих даному суспільству закономірностей соціалізації» [6, с. 15]. Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, що виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тими або іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в суспільстві. У психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самосвідомості і формування соціального статусу особи. Свідомість молодої людини володіє особливою сприйнятливістю, здатністю переробляти і засвоювати величезний потік інформації. У цей період розвиваються критичність мислення, прагнення дати власну оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального рішення. Разом з тим у цьому віці ще зберігаються деякі установки і стереотипи, властиві попередньому віку. Становлення «Я» сучасної молодої людини неминуче починається з подолання культурних табу, соціальних заборон на свободу біографічного проектування. Саме в перехідний період починають розростатись бажання швидких і помітних змін у приватному і публічному житті людей.
Соціокультурний аспект зміни ціннісних орієнтацій молоді – це, з одного боку, спосіб перетворення цінностей соціуму в цінності особистості, з іншого – як регулятивну реакцію на нові умови, продиктовані зміненими економічними, соціально-політичними та інформаційно-комунікативними реаліями суспільної ситуації.
Соціоонтологічний аспект визначається глибинним зв’язком людини зі світом речей і соціокультурною реальністю в цілому. Людина включена у ці світи, насамперед, не через когнітивні акти і не через ірраціональні імпульси або надраціональні інтуїції. Соціоонтологічно вона включена в них через творчу діяльність, яка конструює саме соціальне буття.
Трансформації ціннісних орієнтацій молоді протягом останніх двох десятиліть слід розглядати у руйнівних соціокультурних тенденціях. В якості матеріалу для соціально-філософського аналізу використані результати довгострокових досліджень, проведених соціологами з 1990 по 2005 роки у великих містах України (Київ, Одеса, Харків) та Росії (Москва, Орел) [7]. Це – втрата цінностей професіоналізму, виникнення установки на швидке збагачення, ніяк не підкріплене уявленнями про користь праці для суспільства в цілому, зниження престижу практичних вмінь та навичок.
Початок 90-тих рр. позначений значним пріоритетом у молодіжному середовищі цінностей споживання. Суттєво зменшилось серед молоді значення таких моральних якостей, як доброта, милосердя, порядність, чесність, відповідальність, ввічливість. Все більшого розповсюдження набуває прагматизм у розв’язанні життєвих задач. В цілому слід визнати, що суспільно значущі цілі праці були девальвовані, а нова модель індивідуалізму, як більш адекватна ринковому суспільству, ще не визначилась у своїх перевагах.
Суттєво змінились життєві стратегії молоді, а також її уявлення про своє місце у владних структурах. З початку 2000-х рр. почала зростати спрямованість на вищу освіту, цінності освіченості та інтелекту, а також на комфортні умови життя. Важливо відмітити, що збільшилась вага особистісних цінностей по відношенню до цінностей колективних, суспільних. В центр були поставлені особистий успіх, добробут, сімейне щастя. Тоді як поняття «благо країни» дещо втратило своє колишнє значення. Велика частина молоді вже не бачить опори у державі, і тому відмовляє їй у своїй довірі та не орієнтується на співпрацю з нею.
Відбулась кардинальна переорієнтація структури цінностей праці серед молоді. Домінуюча соціальна, переважно колективна, спрямованість трудових цінностей, яка була властива молоді до кінця 80-х років, трансформувалась у індивідуалізовану спрямованість з перевагою особистих потреб і цілей. Провідним стимулом до праці почав виступати матеріальний інтерес, тоді як духовні цінності, які активно пропагандувались за радянських часів, суттєво занепали. Моральна та інтелектуальна криза 90-х призвела до часткової девальвації духовних загальнолюдських цінностей, зневіри і очерствіння.
Суттєво змінився напрям територіального вектора застосування молоддю своїх сил. З початку 90-х рр. уявлення молодого покоління про добробут почали пов’язуватись з Заходом (США та Європа) або з центральними великими містами батьківщини, такими як Київ або Одеса, де стандарти праці і оплати вищі за провінційні. Змінилась і роль освіти у ціннісній структурі молодіжної свідомості. Вона і раніше розглядалась як фундамент майбутнього успішного життя. Тепер же, після тимчасового падіння престижу навчання у ВУЗі (середина 90-х рр.), зусилля молоді для отримання освіти набувають більш в вибіркового характеру – у залежності від матеріальних перспектив майбутньої професії. Освітній потенціал молоді почав прямо визначати можливості культурного відтворення суспільства, а також динаміку трансформації всієї його соціально-професійної структури. Але, оскільки освіта переважно стала платною, молодь, зорієнтована на підвищення освітнього статусу та соціально-професійну мобільність, виявилась диференційованою в залежності від рівня матеріального достатку батьків.
Таким чином, матеріальні цінності (гроші, високий заробіток, матеріальний достаток, багатство, комфортні умови проживання) розділяють лідируючі позиції з цінностями термінальними (дозвілля, друзі, добрі стосунки у родині, гідні і справедливі керівники а роботі і т.д.). В цілому ж необхідно визнати, що в молодіжному середовищі все більше стверджуються цінності окремої людини як приватної особи.
Значних змін зазнала структура суспільно-політичних цінностей молоді. Політичне життя країни значно і безпосередньо вплинуло на соціальний статус молодих людей. Тут визначились дві тенденції. З одного боку, в умовах радикальних реформ молодіжна політична свідомість загострена, вона сильно реагує на різноманітні форми ущемлення інтересів молоді. З іншого – відбувається різка деполітизація молоді. Причому якщо молодь переважно засвоювала нові реалії соціального життя, то старше покоління проходило через стан вимушеної ситуативно-пристосувальної поведінки, яка періодично запускала механізм реанімування «культури гарантій». Молоде покоління значною мірою відмовилось від опіки держави і суспільства і в цілому прийняло індивідуалістські установки, що найбільш відкрито проявилось в економічній складовій ціннісних орієнтирів. Відбувся зсув у бік системи рівноцінних трудових винагород, пріоритетів приватного життя і соціальних свобод.
ВИСНОВКИ
Подальший розвиток українського суспільства буде позитивно сприйматись молодим поколінням настільки, наскільки воно буде відкривати можливості успішного розширення діапазону ціннісних орієнтирів і соціальних свобод. І, навпаки, молодь буде блокувати ті спроби реформування соціуму – відкритим протестом або пасивним неприйняттям, – які ведуть до звуження ціннісного плюралізму. Тому дослідницька проблема ціннісних орієнтацій молоді – не лише проблема пошуку об’єктивних детермінант та інваріантів, але й проблема розширення рамок свободи окремої особистості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Буржуазная социология на исходе XX века – критика новейших тенденций. Ин-т социологических исследований. АН СССР. – М., 1986. – 348 с.
2. Мид М. Культура и преемственность. Исследование конфликта между поколениями. – М.: Просвещение, 1988. – 256 с.
3. Парсонс Т. Социальные системы. – М: «Академический проект», 2002. – С. 832.
4. Бех I. Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 124 – 129.
5. Человек и образование. Под ред. Л.А. Вербицкой, В.Т. Лисовского, В. Т. Пуляева. – СПб., 1998 – 586 с.
6. Кон И. Психология ранней юности. Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 254 с.
7. Сорокина Н.Д. Перемены в образовании и динамика жизненных стратегий студента // СОЦИС. – 2005. – № 10. – С. 55 – 60.