УДК 347.158:37.017.93

ІДЕЯ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Д. В. Ковальов,

Вінницький національний аграрний університет (м. Вінниця),

А. Б. Пономаренко,

Вінницький національний технічний університет(м. Вінниця)

Справжня демократія можлива лише в правовій державі і на основі правильного розуміння людської особистості. А це передбачає існування можливостей для вільного розвитку особистостей, їхньої освіти та виховання у світлі істинних ідеалів та принципів природного права, що дозволяє брати участь в суспільному житті та поділяти відповідальність. Демократія, яка не ґрунтується на моральних цінностях, легко перетворюється на відкритий чи замаскований тоталітаризм. Тому ми маємо підвищувати якість виховання та навчання, які формують особистість у її психічних та духовних вимірах. Папа Римський Іван Павло ІІ наголошував: «Головним питанням є розвиток особистості, а не збільшення кількості речей, котрі ми можемо використовувати. Ось у чому річ – не в тому, щоб «більше мати», а в тому, щоб «більше бути» (Redemptor hominis 16). Виробити та впровадити належну систему виховання є дуже важливим для України з її важким спадком, що лишився від Радянської імперії.

Кожен молода людина має право на гідні умови особистісного розвитку. Але існує проблема відповідної концептуальної основи цього процесу. Особлива роль у розвитку людини належить ідеї свободи. Але постає закономірне питання, як цю свободу розуміти? Сьогодні існують різні думки щодо цього. Йдеться про свободу у «негативному» і «позитивному» розумінні.[1] Свободу у «негативному» сенсі люди трактують як відсутність обмежень та обов’язків: чим менше обмежень ми відчуваємо, тим більше ми є вільними. Не важливо, йдеться про формальні чи неформальні обмеження, юридичні чи моральні, внутрішні чи зовнішні. Таке розуміння свободи несе в собі дві основні небезпеки: ототожнення свободи зовнішньої та свободи внутрішньої та переконання, що вільна людина не несе відповідальності. Свободу в «позитивному» сенсі треба розуміти як свободу чинити добро: ми є вільними настільки, наскільки здатні чинити добро. Свобода користуватися своїми правами передбачає й відповідальність за свої дії, накладає певні обов’язки, що є також і конституційним принципом правового статусу людини і громадянина в Україні (ст. 23 Конституції України).

Для того, щоб молода людина робила правильний вибір, приймала вірне рішення, їй необхідно володіти правдивою інформацією, чітко визначатися з поняттями. Адже плутанина в поняттях породжує плутанину в думках, а це, в свою чергу, призводить до плутанини у вчинках.

В курсі правознавства, розглядаючи тему «Права і свободи людини і громадянина», особливу увагу студентів звертаємо на право на життя – фундаментальне і невідчужуване право людини, що випливає із самого факту існування її як живої істоти. Воно закріплене в міжнародних і національних правових нормах. Але момент виникнення права на життя чітко ніде не виписаний. Тому виникають питання, що вважати початком життя – народження чи запліднення, і чи розповсюджується на ненароджену дитину право на життя? Відповіді на ці питання є надзвичайно важливими особливо для молоді, яка в сучасному світі дуже рано розпочинає статеве життя і повинна знати про його наслідки.

Новітні методи дослідження дали можливість зазирнути в материнське лоно і зафільмувати весь процес розвитку плоду. Результати переконливо свідчать: плід – це людина, хоча і дуже маленька. З ухваленням на сесії Ради Європи по біоетиці в грудні 1996 р. рішення, що ембріон є людиною на 14 день після зачаття, офіційна медицина визнала здійснення аборту умисним перериванням людського життя, тобто вбивством. З визнанням права ненародженої дитини на життя змінюється сутність цього права. До його складу повинні входити не лише невід’ємність цього права та заборона свавільно позбавляти життя, але й право на народження і на збереження життя. І тут виникає колізія: з одного боку держава зобов’язується гарантувати і охороняти право на життя, а з іншого – вона на законодавчому рівні дозволяє аборт (п. 6 ст. 281 Цивільного кодексу України).

Переривання вагітності залишається великою проблемою для нашої країни. За офіційною статистикою за останні 15 років в Україні зроблено понад 10 млн. абортів, за неофіційними – ще більше, оскільки певна частина зроблена в приватних клініках, які не завжди надають повну інформацію. Більшість людей думає – якщо закон дозволяє переривати вагітність, то нічого поганого в цьому немає. Аборт часто навіть трактується як засіб планування сім’ї. Контрацепція має на меті не допускати життя, якщо це не виявилось дієвим, то другий крок – аборт. Це уже наслідок такої контрацептивної ментальності.

За словами головного дитячого акушера-гінеколога Міністерства охорони здоров’я України Тетяни Татарчук, понад 3,5 тисячі українок віком від 15 до 17 років позбулися своєї дитини протягом одного лише 2008 року. За той самий час 101 аборт зробили дівчата, яким не виповнилося й 14 років. Лікарі стверджують, що Україна є одним із лідерів в Європі за кількістю абортів, у тому числі підліткових. 40% українських жінок дітородного віку бодай раз у житті робили аборт. Кожен десятий такий випадок стався, коли дівчині ще не виповнилося 19 років. В Європі на тисячу жінок дітородного віку припадає у середньому 5 абортів, а в Україні – 16.[2]

Аборт тягне за собою багато медичних проблем, які іноді обговорюють в ЗМІ, при цьому часто забувають про духовні наслідки аборту як тяжкого гріха – умисного вбивства. Церква нагадує, що такий гріх накликає помсту з неба (ККЦ 1867)[3], тобто можливість зазнати покарання ще за життя. Гріхи окремих людей створюють «гріхи соціальні». Недарма Мати Тереза при отриманні у 1979 р. Нобелевської премії миру сказала: «Найбільшу загрозу для миру на землі становить аборт. Якщо ми здатні знищувати життя, що дає нам Бог, якщо мати здатна стати катом своїх дітей, чи є сенс говорити про інші вбивства і війни у світі?»[4]

Останнім часом людині нав’язують думку, що вона живе заради задоволення. Сучасний світ, який Іван Павло ІІ називав «цивілізацією смерті», пропагує стиль життя, де дитина є перешкодою професійній кар’єрі матері і свободі молодого подружжя. Право ненародженої людини на життя перекреслюється «правом жінки розпоряджатися своїм тілом». Масова реклама презервативів як надійного захисту від захворювань і запобігання вагітності побудована на певних світоглядних передумовах: довільні статеві стосунки з великою кількістю партнерів – це норма; подружня вірність – щось несучасне; всі проблеми венеричних захворювань, СНІД і вагітності вирішує презерватив. І дуже рідко в ЗМІ з’являється інформація про те, що цей засіб контрацепції не гарантує абсолютної безпеки і не виключає можливості як інфікування, так і небажаної вагітності. Відтак може постати питання: що робити з цією вагітністю?

На жаль, інформація про загрози, що їх несуть довільні статеві стосунки та аборти, недостатньо поширена серед молоді і, зокрема, студентства. Українські ЗМІ майже не торкаються цієї проблеми. У вищій школі вивчається курс релігієзнавства, але більшість підручників з цієї дисципліни не містять детального висвітлення соціального вчення християнських церков. Право людини на життя вивчається в курсі правознавства, але постановка проблеми захисту життя людини від зачаття залежить від позиції та бажання викладача.

На шляху формування ставлення молоді до права на життя від моменту зачаття як до найбільшої цінності варто використовувати досвід діяльності різноманітних громадських рухів та релігійних організацій, таких як: «Pro life», «Рух за життя» «Православне діло», «За гідність людини», «Доля», «Матері в молитві»тощо.

У м. Вінниці при монастирі Дочок Милосердя Каносіянок з 2002 р. працює Центр «За життя, за сім’ю». В ньому працюють сестри-монахині та світські особи. Метою діяльності центру є захист людського життя від моменту зачаття до природної смерті та донесення до людської свідомості ідеї про цінність людського життя. Центр здійснює діяльність у двох видах:

1) лікарський амбулаторний медичний центр, де можна отримати консультації лікарів;

2) просвітницька діяльність: виїзні та стаціонарні виставки «За життя, за сім’ю», конференції та семінари з натурального планування сім’ї, репродуктивного здоров’я та утробного розвитку дитини тощо.

Перша виставка «За життя, за сім’ю» була проведена у м. Вінниці 7 квітня 2002 р. для прихожан костьолу Матері Божої Ангельської. Запланована лише на один день, вона справила велике враження на відвідувачів, особливо викладачів шкіл та вищих навчальних закладів. На їхні численні прохання виставка стала стаціонарною при монастирі. Щорічно 1 червня, на День захисту дітей, така виставка проводиться волонтерами Центру на вулицях м. Вінниці. Час від часу відбуваються покази документальних фільмів з даної тематики у кінотеатрі «Родина», проводяться молитовні акції на захист людського життя від зачаття біля пологових будинків м. Вінниці. Також проводився ряд виїзних виставок у навчальних закладах м. Вінниці, зокрема у гуртожитку Вінницького державного педагогічного університету. Діяльність Центру «За життя, за сім’ю» відома і за межами міста. Виїзні виставки Центру відбувались і в інших населених пунктах України.

За період роботи Центру виставку «За життя, за сім’ю» відвідало багато студентів вінницьких вищих навчальних закладів і школярів-старшокласників. За їхніми відгуками, вони вперше дізнавалися нову для себе інформацію, що іноді вражала й шокувала відвідувачів. Працівники центру демонструють молодим людям документальний фільм, що висвітлює весь процес формування людини в лоні матері – від моменту запліднення яйцеклітини до народження людини. Цей фільм викликає захоплення. Глядачі можуть переконатися, що вже з перших тижнів вагітності в лоні матері перебуває Людина. Після цього відвідувачам демонструють кількахвилинний фільм Бернарда Натансона «Німий крик», в якому за допомогою ультразвукового обладнання показані всі жахливі подробиці переривання вагітності. У переважної більшості глядачів цей фільм викликає моторошне відчуття. Студенти у своїх відгуках писали, що вони шоковані побаченим. Ніхто до цього часу їм не розповідав подібних речей. До перегляду фільмів у багатьох студентів ставлення до аборту було толерантним. Вони вважали, що переривання вагітності мало чим відрізняється від видалення, скажімо, апендиксу. Про те, що під час аборту відбувається вбивство людини, багато з них замислились вперше. Неправомірність аборту посилюється тим, що життя дитину позбавляють рідні батьки, і що дитина є абсолютно беззахисною. Матеріали виставки справляють позитивний вплив на формування у молоді поняття гідності людської особи і усвідомлення відповідальності за ненароджене життя.

Поряд з соціальною політикою держави та діяльністю релігійних і громадських організацій робота Центру «За життя, за сім’ю» є вагомим внеском у справу захисту життя людини від моменту зачаття у м. Вінниці та Вінницькій області. Про це свідчить динаміка зниження кількості абортів у регіоні (таблиця 1).[5]

Таблиця 1. Кількість абортів у Вінницькій області

Роки	Кількість абортів	Кількість абортів на 1000 жінок віком 15-49 р.	Кількість абортів на 100 пологів
1995	24384	57,4	118,4
2000	15148	35,3	97,4
2002	12365	29,2	84,2
2005	11058	26,0	73,1
2006	9647	23,0	58,5
2007	7723	18,4	46,3
2008	8003	19,2	45,2
2009	7841	немає даних	43,6

Зменшується кількість абортів і у м. Вінниці (таблиця 2).[6]

Таблиця 2 Кількість абортів у м. Вінниця

Роки	Кількість абортів	Кількість абортів на 1000 жінок віком 15-49 р.
2005	2656	23,9
2007	2286	20,5
2008	2439	23,0
2009	2144	19,4

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі щороку роблять 53 млн. абортів, а за останні 30 років таких операцій виконано більш ніж мільярд. Сьогодні кількість абортів в Україні, порівняно з минулими роками, зменшується. Дані про зменшення кількості абортів свідчать, що за останні роки держава здійснює певні кроки щодо запобіганню абортам. По-перше, це запровадження указом Президента значної матеріальної допомоги при народженні дитини. А по-друге, це деякі зміни у законодавстві. Так, порівнявши ст. 53 Кодексу про шлюб та сім’ю України 1969 р. «Встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі» та ст. 128 Сімейного кодексу України 2002 р. «Визнання батьківства за рішенням суду», можна зробити позитивний висновок про те, що новим кодексом значно розширено можливості визнання батьківства. А це, безперечно, важливий моральний і психологічний фактор, що захищає ненароджену дитину. Тим не менш кількість абортів досі залишається дуже великою. Цей факт ставить під загрозу національну безпеку, оскільки з кожним роком кількість населення в Україні стрімко зменшується. Тому Українській державі необхідні радикальні заходи щодо вирішення проблеми аборту.

В Україні вже 15 років існує державна програма планування сім’ї. Вона передбачає навчання викладачів вузів, медичних коледжів, лікарів усіх рівнів з тим, щоб звести до мінімуму кількість незапланованих вагітностей. Загальна тенденція до стабільного зменшення кількості абортів характерна для всієї України. І це – результат співпраці держави, церкви і небайдужої громадськості.

ВИСНОВКИ

Аналіз ситуації з перериванням вагітності в Україні доводить, що у молоді слід виховувати переконання про цінність людського життя від моменту зачаття і почуття відповідальності за власні вчинки. В цьому напрямку слід об’єднати зусилля держави, закладів освіти, громадських і релігійних організацій. Іван Павло ІІ неодноразово підкреслював: «Народ, який вбиває своїх дітей, – це народ без майбутнього». Якщо ідеал цінності життя, гідності людини стане в Україні невід’ємним елементом змісту освіти і виховання, то Україна матиме майбутнє.

ЛІТЕРАТУРА

1. П’єнковський Марек. Проблеми та вимоги до виховання в сучасній Європі: як ми розуміємо концепцію людської свободи? // Родина – спільнота любові. ХХІІ Міжнародний Конгрес Родин. – К, 2007. – С. 276 – 283.

2. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2020472.html

3. Катехизис Католической Церкви. 4-ое издание. – М.: Культурный центр «Духовная Библиотека», 2001. – С. 442.

1. 4.Цивилизация смерти // Любите друг друга. Дайджест журнала «Miłujcie się». – Минск, 2003. – С. 39.

4. Діти, жінки та сім’я на Вінниччині. Статистичний збірник / За ред. Рибалко С. В. – Вінниця: Головне управління статистики у Вінницькій області, 2009. – С.112.

5. Основні показники діяльності установ охорони здоров’я Вінницької області за 2009 р. – Вінниця: Управління охорони здоров’я та курортів. Обласний Медико-Статистичний Інформаційно-Аналітичний Центр, 2010. – С.103 – 105.