УДК 378.147(477)«18»
В. В. Масич,
Донбаська державна машинобудівна академія,
(м. Слов’янськ)
Важливим періодом гуманізації вітчизняної освіти була друга половина ХІХ століття, коли відбувалися бурхливі соціально-політичні зміни в суспільстві. Особлива роль у формуванні прогресивної педагогічної думки в Україні належала М.І. Пирогову. Як і К. Ушинський, М. Корф, В. Водовозов, М. Бунаков, він переймався проблемою вдосконалення процесу навчання. Однією з головних вимог М.І. Пирогова щодо покращення навчально-виховного процесу, з точки зору, була його гуманізація.
У власній спадщині й педагогічній діяльності й теоретичних настановах вченого головними методами, які гуманізували навчально-виховний процес, були діалогічні методи навчання. Так, закладаючи підґрунтя семінарських занять, він вимагав від викладачів працювати над перетворенням студентів з «пасивних слухачів» у активних учасників науково-педагогічного процесу, які будуть активними й на лекціях. «Цей обов’язок, – писав він, – у роботі не насильницький; він сполучений з постійною, самостійною діяльністю учня; він зближує його з вчителем і часто краще відповідає і суті предмету, і особі наставника, і здібностям учня. Для багатьох наук і багатьох професорів іншого способу й знайти не можна, якщо хочемо, щоб слухачі виносили що-небудь з лекцій» [2, с. 155].
З метою підвищення ефективного, високо результативного навчально-виховного процесу М.І. Пирогов рекомендував використовувати «сократівський метод навчання». Зокрема він принципово не розділяв опитування та пояснення, оскільки вважав, що «вчитель ніколи не повинен проводити різкої межі між так званим опитуванням і поясненням уроку» [4, с. 118]. Така метода навчання, за його переконанням, найбільше відповідає потребам тих, хто навчається, особливо – середніх та вищих навчальних закладів. Звичайно, що цей метод викладання потребує від викладачів особливої швидкості розумових реакцій, досконалого володіння законами логіки і т.д., оскільки постає завдання «робити логічні наведення так, щоб учні непомітно й невимушено доходили до свідомої відповіді на поставлене питання» [4, с. 118]. М. І. Пирогов не намагався примусити всіх викладачів (з урахуванням індивідуальних здібностей, знань і рівня розвитку) відповідати таким високим вимогам, але чітко називав вимоги, які повинен виконувати кожен, а саме «утримувати уважність цілого класу в постійній напрузі». Бо успіх у навчанні, на його переконання, базується на «взаємодії учителя і учнів» [4]. А така взаємодія в свою чергу буде ефективною лише в умовах взаємоповаги, взаємопідтримки, доброзичливості та толерантності.
Педагог вважав, що такі заняття дозволяють учням не лише розглянути основні проблеми уроку та відповісти на запитання викладача, а й самостійно формулювати свої питання, заперечення, думки. Завдання ж викладача як досвідченішого співбесідника – підвести студентів до істини методом питань та відповідей. З цього приводу М. І. Пирогов проголошував: «Немає сумніву, що такі бесіди дали б незрівнянно більше їжі для розуму і більше б сприяли засвоєнню науки самостійною діяльністю розуму учнів» [2, с.155].
У статті «Про цілі літературних бесід в гімназіях» М. І. Пирогов розкриває суть наукової бесіди та її мету. На його думку, метою усіх наукових бесід є «обмін думками, поглядами і переконаннями». Тим самим бесіді належить роль стимулятора самостійної діяльності студентів. Оскільки навчання в університетах без прояву самостійності є безплідним, М. І. Пирогов акцентував увагу керівників бесід на різнобічній підтримці студентів при проявах самостійності в діалозі [1, с. 183].
Крім визначення цілей, завдань актуальності діалогового навчання, М. І. Пирогов наполягав на проведенні педагогічних бесід у конкретній формі. Педагог рекомендував, щоб студенти самі обирали теми з предметів, які ними вивчаються, і викладали їх у вигляді пробного уроку перед своїми товаришами. Після цього кожен повинен був висловлювати свої думки, вносити поправки, іншими словами – йшло обговорення висловленого. Підсумок за викладачем, обов’язком якого була присутність на кожній бесіді.
Особливе значення мало й те, що до бесід запрошували, крім викладача педагогіки, ще й професора того предмету, тема якого була обрана для обговорення [3, с. 87].
Цікавим є той факт, що сам М. І. Пирогов власним прикладом розкривав можливості сократівського способу при проведенні літературних бесід. Аналізуючи практичні надбання стосовно методик підвищення активності учнів, він дійшов висновку, що в ході такого навчання бажано різко не розмежовувати опитування учнів та пояснення нового матеріалу. Тобто якомога більше відповідати методі Сократа.
Крім того, М. І. Пирогов довів доцільність поєднання наочності та бесіди з учнями як одного зі способів гуманізації освітнього процесу.
Педагогічна спадщина М. І. Пирогова з глибоким обґрунтуванням передових методів навчання доводить ефективність та практичну значущість бесіди як ефективного інструменту гуманізації освіти.
1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / [сост. Н. П. Калениченко]. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.
2. Красновский А. А. Педагогические идеи Н. И. Пирогова / Красновский А. А. – М., 1949. – 196 с.
3. Пирогов Н. И. Избранные педагогические сочинения / Пирогов Н. И.; [сост. А.Н. Алексюк, Г. Г. Савенок]. – М.: Педагогика, 1985. – 496 с.
4. Пирогов Н. И. Избранные педагогические сочинения / Пирогов Н. И.; [сост. и автор вводной статьи проф. В.З. Смирнов]. – М.: АПН РСФСР, 1953. – 752 с.