УДК 37.017.7
О. М. Михайлова-Пехан,
Вінницький національний технічний університет(м. Вінниця),
І. Л. Пехан,
ВАТ СКБ «Водпроект» (м. Вінниця)
Ми живемо у вражаючий час, коли кожні півтора року кількість інформації подвоюється, будь-яку точку світу можна за лічені хвилини побачити в Internet, а нам важко уявити, яким чином раніше люди могли зустрічатися без мобільного телефону. Іще в минулому столітті склалася така ситуація, що кожне наступне покоління має нові стандарти життя у побуті, засобах зв'язку, переміщення у просторі, що, як наслідок, відбивається у діловій етиці і корпоративній культурі навіть на міжнародному рівні. Так, в певних корпораціях або ж громадських об'єднаннях етика ділової переписки передбачає надіслати відповіді на електронний лист протягом кількох годин. Якщо ще двадцять років тому до запізнення могли ставитись із розумінням ситуації, то зараз у західних компаніях це не є виправданням: існує навігаційна система, яка підказує оптимальний шлях обходу заторів і ремонтних ділянок тощо [1]. Світ настільки швидко змінюється, що випускник технічного вузу на момент отримання диплому має вже застарілі знання, і такий отримувач диплому може бути справжнім цінним фахівцем лише за умови постійного «тримання руки на пульсі» останніх тенденцій високих технологій і запитів ринку. Як казав керівник Apple Computers Стів Джобс, «якщо ви сьогодні купили комп'ютер, то ця модель вже є застарілою. Але якщо ви його не купили, то застаріваєте ви»..
Зміною наукової парадигми можна вважати зміну ставлення наукового світу до певного явища, яке до конкретного моменту було беззаперечним. Розглянемо приклади зміни наукової парадигми за останні 150 років. Французький піонер авіації Октав Шанют (1832-1910) був упевнений у тому, що «літальні апарати стануть швидкими, будуть використовуватись у спорті, але навряд чи придатні для комерційних перевезень»[4]. У наш час глобалізації важко уявити життя без авіатранспорту. Ричард Вулі, королівський астроном, у 1956 році назвав космічні перельоти «дурницею»[4], тоді як у 1957 році світ побачив перший політ штучного супутника у космос. Білл Гейтс, засновник Microsoft, у 1983 році запевняв, що «будь-якій людині вистачить 640 кілобайт [інформації]». В сьогоденні багато хто з нас має при собі флеш-пам'ять ємністю від 4 до 8 гігабайт. Томас Дж. Уотсон (1874-1956), засновник і перший президент IBM Corporation, бачив світовий ринок комп'ютерів таким, що навряд чи перевищить п'ять екземплярів [4]. Наскільки його бачення виправдалось, розкаже навіть дитина. Одне з гасел радянської ідеології закликає: «Візьмемо від природи те, що нам треба, не спитавши на те її дозволу». Людство стало свідком наслідків безоглядного використання природних ресурсів та непродуманих змін екосистем, за що будуть неодмінно розплачуватись наші нащадки.
Отже, зміна парадигми ілюструє нам, як швидко змінюється світ, і нам, людям, просто необхідна готовність до змін. Білл Гейтс, засновник Microsoft, в своїй книзі «Бізнес зі швидкістю думки», висловлюється про те, що «В наш час ви можете досягти успіху не в залежності від стартового капіталу чи якості освіти, а в залежності від того, наскільки ви готові до змін». Цілком природно, що у такій ситуації молода людина, що бажає досягти серйозних результатів у житті чи як високооплачуваний найманий працівник, чи як фахівець-фрілансер, чи як засновник бізнесу, бере на озброєння новітні технології, позитивну нахабність і прямує завойовувати світ, йдучи в конфлікт з власними морально-етичними якостями, мовляв, світ змінився, в жорсткому конкурентному світі немає місця для невдах і те, що не встиг сьогодні я, встигли мої конкуренти. Жорсткість з оточенням, ціль понад усе і попри все, і принцип одного з радянських ідеологів: «Немає вічних друзів, є вічні інтереси». За певний час людина оточує себе атрибутами успішного життя, робить «хорошу міну», і лише досвідченим психологам і людям з розвиненою інтуїцією зрозуміло: багато є у тої людини, але немає найголовнішого, а відтак і найціннішого.
У виданні «Гарвард Бізнес Ревю» в контексті відношення до кар'єри людей розподіляють на робітників А-типу та В-типу [5]. Робітники А-типу виділяються, вони – зірки, і підіймаються все вище і вище, рівень за рівнем, аж доки не стануть найголовнішими. Робітники А-типу не так люблять свою роботу, бо вона є лише сходинками у кар'єрі. Робітники В-типу – це «робочі бджілки», яким подобається їхня робота і подобається компанія чи справа, якою вони займаються. Вони цінують свій час і попри шалений темп життя знаходять вікно часу для насолоди життям. Робітники В-типу менш вразливі для стресу, і дивно, але під час скорочень штату саме робітників А-типу звільняють частіше, тоді як робітників В-типу вважають цінними і розраховують на подальшу співпрацю.
Робітники В-типу мають іще одну беззаперечну перевагу. Час одинаків минув, настав час команд. Будь-який великий бізнес, впливова громадська організація чи потужний навчальний заклад або являє собою команду, або не має шансів на майбутнє. Саме вміння працювати в команді цінується в робітниках В-типу, тоді як робітники А-типу можуть ставити власні амбіції вище за командні цілі. За словами легендарного футбольного тренера, «ми або виграємо разом, або програємо поодинці». Якщо в минулому столітті до фахівця висувалися насамперед такі вимоги, як працелюбність і компетентність у своїй справі, то в наш час головні критерії – це гнучкість, швидкість навчання і вміння працювати в команді. Такі вимоги світу приводять нас до вічних цінностей:
¾ порядність і чесність (адже довіри у співпраці заслуговує саме така людина);
¾ людяність (ми всі недосконалі, але можемо проявити себе якнайкраще, якщо нас визнають);
¾ сумлінність і дисципліна (якщо робити – то робити найкраще, що можна в даній ситуації);
¾ відчуття відчуття прекрасного (людина може створити щось прекрасне – причому неважливо, в якій сфері - лише за умови наявності прекрасного в душі і здатності сприймати прекрасне).
Говорити про гуманістичні цінності в наш час дехто вважає не те щоб немодним, а відірваним від контексту реального життя. Ділові, розважальні і навіть духовні видання смакують історії про недобросовісність, лицемірство і ганебні вчинки «сильних світу цього», нібито висуваючи гіпотезу про те, що успіх і певного рівня результати в житті неможливі без аморальності і компромісу із власною совістю. Про людські хибні риси легше писати, вони розважають пересічну аудиторію, а людині притаманно вважати реальністю те, що вона споглядає. Духовні надбання, знаменні вчинки дійсно достойних людей з беззаперечними гуманістичними цінностями відобразити важче, бо важче бути такою людиною. Можна сказати, що бути достойною людиною – це щоденний вибір. Це є легко? Аж ніяк. Це гарантує досягнення у житті? Цього замало. Асафа Пауелл, найшвидша людина в світі у пробіганні стометрової дистанції, говорить: «Не одна особлива складова, а комбінація багатьох складових зробили мене чемпіоном». Крім вибору бути достойною людиною, необхідна самодисципліна, бачення кінцевого результату і прагнення бути експертом у вибраній галузі діяльності, але без фундаменту гуманістичних цінностей можна розраховувати лише на короткостроковий успіх. Такий сценарій прагнення до одноденних результатів можна було споглядати в 90-ті роки, коли кмітливі особи заробляли значні суми грошей, користуючись необізнаністю споживачів товарів чи послуг. Час минає і залишає в світі лише тих, хто виправдовує довіру, адже в довгостроковій перспективі мають право на існування лише ті, з ким надійно і безпечно вести справу, чи то йдеться про людину, чи про організацію. Бути достойною особою з гуманістичними цінностями і принести витребувану цінність на ринок – це забезпечує високі дивіденди.
Який внесок можна зробити у виховання гуманістичних цінностей у молодої людини – майбутнього фахівця? Це є нелегка задача, яка потребує не одноденного вирішення, а комплексного підходу. У контексті зміни наукової парадигми важливо підготувати нове покоління фахівців, здатних самостійно діяти і приймати рішення в умовах, яких завідомо не було і не могло бути в житті попередніх поколінь, зважаючи на універсальну значущість людського буття в цілому і окремої особистості зокрема [2]. Гуманістичну складову поставленої задачі у досвіді Вінницького національного технічного університету (ВНТУ) несе Центр культурології і виховання студентів (ЦК і ВС). Створена навчально-методична лабораторна база у формі постійно діючих художніх музеїв, художніх виставок, проведення, за щотижневим розкладом, літературних та музичних просвітницьких лекцій-концертів за загальною тематикою «Українська та світова культура»[3]. Постійна співпраця викладачів і співробітників ЦК і ВС зі студентами університету в навчально-просвітницькому і культурно-мистецькому просторі дає змогу відчути духовність, людяність як ту наявну реальність, яка існує поруч з нами і в нас [3]. Гарною традицією стали фестивалі іноземних студентів ВНТУ та ВНМУ, що знайомлять із всебічною культурою, національними традиціями різних країн і сприяють збагаченню духовності націй і вихованню толерантності. Майбутні фахівці, відчуваючи себе масштабнішими за обрану спеціалізацію, знаходять час і реалізують потребу творчого самопрояву [3]. Збагачуючись духовно, відкривають в собі здатність помічати в житті живе і дивовижне, а, як зазначено вище, людина може створити щось прекрасне – причому неважливо, в якій сфері – лише за умови наявності прекрасного в душі і здатності сприймати прекрасне. При центрі культурології традиційними стали виставки творчості студентів та викладачів у жанрах графіки і живопису, вишивки і в'язання, флористики, розпису, фотографії та деяких інших, а за підтримки клубу університету можна виразити себе у танцювальній, пісенній, сценічній творчості.
Необхідність планувати свій час так, щоб його вистачало і на опанування навчальної програми, і на особисті творчі інтереси, навчає майбутніх фахівців дисципліні: на те, що дійсно важливе, можна спланувати свій час. Розмаїття напрямків виставок і заходів натякає на багатогранність світу і ненав'язливо виховує сприйняття змін, воно є необхідним на тлі швидко змінюваного світу. Звичайно, як у будь-якій справі, є невеликий відсоток студентів, які нейтрально чи несхвально ставляться до заходів культурологічного центру, і це зрозуміло: духовний і особистісний ріст, потребу самовиховання достойної людини не можна нав'язати ззовні, так само як не можна нав'язати потребу стати частиною еліти нації і світу в усіх її проявах. Така потреба може назріти всередині у людини, що різнобічно і цілеспрямовано працює над собою, готова до змін і живе таким достойним життям, що може відкрито дивитися людям в очі і випромінювати світло.
ЛІТЕРАТУРА
1. Изменения! Если Вы хотите изменить свою жизнь, то вам придется изменить свою жизнь / Билл Квейн, Даг Прайс. – «Network Twenty One», 2009.
2. Гуманістичні цінності як основа формування нового покоління /І. В. Ващенко, В. О. Тюріна. Збірник матеріалів науково-практичної конференції «Проблеми гуманізму і освіти». – В., 2002. – С. 169.
3. Інститут гуманітарно-педагогічних проблем та виховання. Довідниково-методичний посібник. – В.: «Діло», 2006. – С. 6,8, 69 – 71.
4. Домашнее золото / Стив У. Прайс. – Донецк, ООО «Питер ПЭН», 2009. – С. 107.
5. Преодолевая нехватку времени / Билл Квейн. – «Network Twenty One», 2007. – С. 44.