УДК 37.06:378
В. І. Шиндер,
Вінницький національний технічний університет (м. Вінниця)
Постановка проблеми.Процес декомпозиції професійної культури в суспільстві дозволяє виділити ряд професійних субкультур, які формують у своїх носіїв певні професійні переваги та навички професійного життя. Серед усіх професійних субкультур можна виділити студентську субкультуру за такими ознаками:
¾ студентське життя є цілком своєрідним і відокремленим етапом життєвого циклу індивіда;
¾ вміння та навички, які опановує індивід, стануть йому у пригоді на все його подальше життя;
¾ вперше індивід самостійно опановує такі важливі для подальшої соціалізації вміннями та навички;
¾ майбутнім фахівцем вперше опановуються навички організації професійного життя в суспільстві, і робиться це в рамках студентського самоврядування.
Останнє в умовах сьогоденної України має принципово важливе значення, оскільки побудова громадянського суспільства неможлива без активної неформальної, громадської діяльності людей.
Таким чином, студентське самоврядування стає вагомим чинником формування нового, розвинутого суспільства в Україні.
Зв'язок із науковими та практичними завданнями. На етапі переходу України до розвинутого громадянського суспільства відбувається відмирання старої та формування якісно нової професійної культури. Виникає ціла низка субкультур, носіями яких є різні прошарки населення. Однак механізми формування та процеси функціонування субкультур у суспільстві вивчені ще недостатньо і тому залишаються актуальною науковою проблемою. Очевидно, що професійна субкультура сьогодні відображує як певні особливості світорозуміння окремої людини, так і загальні особливості української ментальності з неминучими рудиментами та надбаннями на перехідному етапі, професійної культури ще радянської епохи внаслідок спілкування між старшим та молодшим поколіннями.
Практична важливість теми визначається тією обставиною, що сьогодні у вищих навчальних закладах існує обмежена кількість каналів для формування професійної культури та свідомості індивіда, які головним чином базуються на традиційній схемі проходження практик студентами на виробництві.
Таким чином, аналіз механізмів формування та функціонування професійної субкультури в студентському середовищі в контексті програми ІНВ ВНТУ є науково і практично важливим завданням.
Проблеми, пов’язані з аналізом формування та функціонування професійної субкультури у перехідному суспільстві досліджувалися в останні роки досить інтенсивно. Заслуговують на увагу дослідження українських вчених, де розглядаються різні аспекти цього процесу. Це, зокрема, праці В. Андрущенка, О. Бабкіної, В. Горбатенка, Ф. Кирилюка, В. Князєва, В. Коляденка, Беха, Баєвої [1], О. Лісничука, Д. Наріжного [2], М. Хилька, М. Ходаківського, А. Шияна [3] та багатьох інших.
Щодо розробки понять теорії ігор та їх застосування в політичній економіці, то варто відзначити праці Г. Хотелінга, Е. Довнса, Т. Персона, Г. Табеліні [4], Д. Aceмоглу, Д. Робінсона [5].
Метою даної статті є дослідження та моделювання механізму формування політичної субкультури у студентському середовищі із застосуванням студентського самоврядування як потужного каналу для управління цим процесом.
Постановка задачі. Будемо розглядати професійну субкультуру студентства в тій її складовій, яка виражена через здатність приймати рішення і уміння передавати свої суспільні та організаційні повноваження виборним студентським органам. Такі вміння та навички у здійснені професійної діяльності будуть мати ключове значення для майбутнього випускника як у його діяльності. При цьому вихідним постулатом для нас є те, що студент повинен вчитися професійної і соціальної діяльності саме через його активну діяльність і здатна опановуватись професійна субкультура.
В статті побудовано математичну модель для опису прийняття рішень в рамках студентського самоврядування програми ІНВ, яке має два рівні – студентська бригада і студентський загін. Цільовою групою студентів, які впливають на прийняття рішень в рамках прямої та опосередкованої демократії, є студзагін.
Модель. Скористаємося відомими математичними моделями для опису механізму здійснення суспільного вибору за умов прямої та опосередкованої демократії [5,6].
Введемо функцію переваг q(x) для даного гравця (в якості якого виступає в даному випадку студент), яка визначає його схильність до вибору того чи іншого рішення. Тут xÎ [0,1], де x відповідає певній параметризації студентського вибору: наприклад, це може бути список кандидатів до Ради студзагону.
Нехай функція q(x) є однопіковою [5,6]. Це відповідає тому, що кожен студент має лише одне найбільш прийнятне для нього значення вибору (наприклад, він може голосувати лише за одного кандидата до Ради студзагону).
Опишемо акт прийняття рішення студентом як динамічну гру (див. [11]), часове розгортання якої може проходити за двома різними основними сценаріям:
Сценарій 1. За ним проходить прийняття індивідуального рішення.
Спочатку на розгляд студентів пропонується певний заданий набір альтернатив.
Студенти розглядають альтернативи та вибирають ті із них, які відповідають їхньому власному вибору.
Процедура вибору альтернатив всіма студентами здійснюється методом прямого голосування (за механізмом прийняття колективного рішення).
Сценарій 2. За ним проходить гра за умови, коли студентом вибирається певна команда, яка й буде здійснювати обіцяне нею. В таку гру грає певна група студентів, яка хоче пролобіювати певне, прийнятне лише для них самих, рішення (аналог «політичної партії» в рамках даної студентської субкультури).
Гравці-«лобісти» вибирають очікуване ними значення переваг студентів.
Гравці-«лобісти» пропонують тільки ті Проекти, які враховують очікуваний ними рівень значення переваг студентів.
Студенти здійснюють процедуру вибору з-поміж запропонованих «студентських лобістських груп».
Таким чином, Сценарій 1 відповідає методу прямої демократії в прийнятті суспільного рішення. Сценарій 2 відповідає методу опосередкованої демократії в прийнятті суспільного рішення.
Метод рішення моделі. Описана нами модель звела задачу про механізм функціонування студентської професійної субкультури в частині адміністративного вибору до результатів відомої теореми «про медіанного виборця» [5,6], яка широко застосовується при описі суспільного вибору.
Наведемо відповідні формулювання математичних результатів (результати адаптовані для умов нашої задачі).
Теорема 1 [5,6]. Розглянемо набір можливих рішень QÌR, нехай qÎQ є рішення, яке вибирається виборцем, і нехай M є медіанний виборець, який вибирає ідеальну точку qM. Якщо всі виборці мають однопікові функції переваг на Q, тоді:
(1) qM завжди перемагає любу іншу альтернативу q'ÎQ при q'¹qM, в парному змаганні,
(2) qM є завжди переможцем в прямій демократичній процедурі вибору із відкритим списком.
Теорема 1 відповідає Сценарію 1, який описує пряму демократичну процедуру прийняття суспільного вибору.
Теорема 2 [5,6]. Розглянемо вектор вибору (qA, qB)ÎQ×Q, де QÌR, дві сторони А і В, які хочуть бути обраними, і можуть обіцяти відповідний результат. Нехай M є медіанний виборець, який має свою «ідеальну точку» вибору рішення, qM. Якщо всі виборці мають однопікові функції переваг на Q, тоді в унікальній досконалій в підіграх рівновазі Неша обидві сторони А і В повинні вибрати наступні результати: q*А=q*В=qM.
Теорема 2 відповідає Сценарію 2, який описує процедуру здійснення опосередкованого демократичного суспільного вибору. Потрібно відзначити, що теорема 2 сформульована лише для двох учасників (груп впливу): для більшої кількості груп впливу така гра рішень в загальному вигляді не має – необхідно наводити додаткові припущення, які будуть деталізувати цей сценарій (частина з них розглянута нижче).
Рішення моделі та інтерпретація. Перший сценарій для діяльності в професійній субкультурі студентства відповідає механізму прямої демократії. Саме за ним вибирається, як правило, склад самої Ради студзагону.
Як відомо, персональний склад керівних органів є вирішальною складовою для успішності їх роботи. Як видно із теореми про медіанного виборця (теорема 1), до Ради студзагону увійдуть саме ті студенти, на яких орієнтується «середина» студентів, тобто «медіанний виборець». Однак як свідчать результати соціологічних спостережень, «медіанний студент» якнайменш зумовлений вибрати дійсно достойних членів у Ради студзагону. Портрет «медіанного студента», основний на спостереженнях ряду дослідників, сьогодні виглядає досить пасивним в суспільному і професійному сенсі.
І, як випливає із теореми про медіанного виборця, цей «медіанний виборець» просто не дасть Раді студзагону бути «активнішим за нього». До Ради студзагону будуть обрані студенти, які за своїм світоглядом і професійною культурою є «середнячками». Тобто в «лідери» студентського самоврядування ІНВ – студбригад і студзагонів, будуть обиратися студенти, які аж ніяк не на це не заслуговують. Вони будуть пасивні, зосереджені переважно на розвагах. Від такого активу марно очікувати будь-яких ініціатив щодо навчання, проходження практики студентами, їх працевлаштування тощо. Скоріш за все, активісти будуть зосереджені виключно на власній кар’єрі, - часто навіть за рахунок кар’єри інших студентів.
Як наслідок, існуюча загальноприйнята модель студентського самоврядування не здатна виконати завдання професійної соціалізації програми ІНВ. Більш того: як видно із теореми 2, «студентські лобістські групи» будуть орієнтуватися теж на «медіанного студента», і тому будуть пропонувати такі програми своєї діяльності, які аж ніяк не можуть сформувати необхідну для здійснення професійної соціалізації субкультуру.
Методи розвитку студентського самоврядування. Таким чином, сьогодні органи студентського самоврядування, як правило, не здатні виконати завдання по формуванню у студентської спільноти професійної культури, яка характерна для розвинених країн світу. Однак є певні механізми для виправлення ситуації. Нижче описуємо один із перспективних напрямків.
Безперечно, серед студентів, крім «медіанного» прошарку, є і індивіди як з порівняно вищою, так і з нижчою професійною культурою. Тому постає питання: чи можна створити в програмі ІНВ у вищому навчальному закладі такі умови, щоб на виборах до органів студентського самоврядування ІНВ голосували тільки ті студенти, які мають високу професійну культуру? Якщо це вдасться зробити, то студентське самоврядування стане інструментом для підняття професійної культури. Звичайно, для цього потрібно використовувати лише і тільки демократичні процедури (відзначимо, що із застосуванням авторитарних процедур це завдання вирішити досить легко).
Звернемо увагу на ту обставину, що висока професійна культура є активною, дійовою: її носії займають активну життєву позицію, підтримуючи суспільну діяльність своєю безпосередньою участю. Ось цією обставиною і можна скористатися для цілеспрямованого формування високоякісної професійної субкультури студентства.
Розглянемо такий напрямок роботи Ради студзагону, як прийняття рішення про розвиток професійної роботи студентів. Особливо для цього підійде формат конкурсів комерційних Проектів з випуску товарів чи надання послуг, які мають ринкову перспективу. Робити це потрібно за умов обмеженого фінансування, коли коштів буде достатньо лише на фінансування деякої кількості Проектів.
По-перше, Проекти буде представляти лише активна частина студентів, - вони ж мають високий рівень професійної культури.
По-друге, Проекти вибирають експерти, яким також притаманна активна життєва позиція, які мають високий рівень професійної культури і відповідну професійну кваліфікацію.
Нарешті, по-третє, якщо за форматом виконання Проектів частину прибутку буде спрямовано на задоволення потреб студентів, то студенти вперше отримають мотивацію до прояву своєї активної професійної позиції, відстоюючи саме ті Проекти, яки приносять їм усім найбільшу вигоду.
ВИСНОВКИ
Сучасний стан механізму студентського самоврядування генерує низький рівень професійної субкультури у студентському середовищі. В статті побудована математична модель, яка пояснює причини такого стану. Запропоновано механізм для того, щоб сформувати в студентському середовищі суспільні інститути, які приведуть до підвищення рівня професійної культури студентства.
ЛІТЕРАТУРА
1. Коляденко В. А. Комунікаційні технології / Держава і право. Зб. наук. пр. – Вип.16. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. – С. 477 – 481.
2. Наріжний Д. Ю. Технології управління в політиці: теоретичні аспекти // Актуальні проблеми держ. управління. – 2002. – № 3 (9). – С. 123 – 135.
3. Шиян А. А. Теоретико-игровая модель для управления эффективностью взаимодействия «преподаватель – ВУЗ» // Управление большими системами / Сб. тр. В. 18. – М.: ИПУ РАН, 2007. – С. 141 – 159.
4. Persson T., Tabellini G. Political Economics: Explaining Economic Policy. – Cambridge, MA: MIT Press, 2000. – 533 p.
5. Acemoglu, D., Robinson, J. A., Economic Origins of Dictatorship and Democracy. – Cambridge: Cambridge University Press, 2006. – 416 p.
6. Корнієнко В. О., Денисюк С. Г., Шиян А. А. Математичне моделювання технологій майбутніх президентських виборів в Україні: методологічні основи та вплив існуючого розкладу сил // Політологічний вісник. – Київ: «ІНТАС», 2008. – Вип.31. – С. 211 – 221.
7. Денисюк С. Г. Імідж політичного лідера в контексті розвитку української політичної культури: особливості формування та механізми реалізації: Автореф. дисер. канд. політ.наук: 23.00.03. – Національний педагогічний університет імені М. П.Драгоманова. – К., 2007. – 18 с.
8. Корнієнко В. О., Шиян А. А., Денисюк С. Г. Моделювання фінансових механізмів лобіювання в умовах «критичності» за кількістю депутатів у прийнятті рішень // Політологічний вісник. – Київ: «ІНТАС», 2007. – Вип. 29. – С.110 – 117.
9. Mas-Collel A., Whinston M. D., Green J. R. Microeconomic Theory. - Oxford: Oxford University Rress, 1995. – 977 p.