Гуманізм та освіта

Коротка історія гуманітарних конференцій «Гуманізм і освіта» у ВНТУ

Проректор з виховної роботи та наукової роботи в галузі гуманітарних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти, завідуюча кафедрою культурології ВНТУ Т. Б. Буяльська

Шановні колеги!

Традиція проведення гуманітарних конференцій у Вінницькому національному технічному університеті започаткована кафедрою культурології ВНТУ у 1992р. З того часу один раз на два роки на базі Центру культурології і виховання студентів ВНТУ проводяться науково-практичні конференції з проблем гуманізації освіти за участю науковців різних вузів і регіонів України.

Конференції 1992, 1994, 1998, 2000, 2004, 2006 років проходили за участю науковців вищої школи з країн СНД, Румунії, Польщі, Швеції, Австралії, Англії.

Мета наших конференцій завжди полягала і полягає в тому, щоб акумулювати досвід вищої школи (технічної зокрема) в напрямку вирішення завдань гуманізації освіти; завдань, які не тільки не втрачають своєї актуальності, але й набувають все більшої гостроти і проблематичності.

Однак парадоксальність ситуації полягає в тому, що ідея гуманізації стає тим фантомом, що провокує на абстрагування та відсторонення, на відстані якого теоретико-методичні рекомендації непомітно стають безадресними, а сама ідея гуманізації набуває віртуальних ознак.

Саме для того, щоб запобігти ситуації, про яку в середині ХХ століття з гіркотою говорив Томас Еліот ("Де наша мудрість, загублена заради знань, де наші знання, загублені заради інформації?"), ми організовуємо проведення науково-практичних конференцій, матеріали яких віддзеркалюють не тільки прагнення подолати протиріччя, що виникають між теорією і реаліями буття, а і реальну роботу фахівців з впровадження в практику освітянського життя концепції гуманізації освіти.

На жаль, сьогодні ця життєдіяльна концепція, що має невичерпний потенціал, втрачає як своїх прихильників, так і підтримку освітянських та владних структур. З цього приводу варто зробити невеличкий екскурс в історію питання. (Дозволю собі навести фрагменти роздумів з власної статті "Гуманізація освіти — вичерпане гасло, чи (не) виконане завдання?", що була надрукована у всеукраїнському громадсько-політичному тижневику «Освіта» № 26—27, 21—28 червня 2006р.).

" ... Ідея гуманізації освіти, що була визначальною в освітянському просторі впродовж 90-х років, актуалізувалася ще в середині 80-х років завдяки натхненній підтримці не тільки педагогів, але й провідних вчених різних галузей знань, політиків, митців. Певною мірою вона була запізнілим відлунням надзвичайно популярних у 60-х роках дискусій між "фізиками" і "ліриками", що виникли з легкої руки англійського письменника і фізика Чарльза Персі Сноу, який в 30-х роках, як докторант елітного Кембриджа продовжував наукові дослідження в галузі молекулярної фізики. А в травні 1959 р. в університеті Кембриджа він прочитав лекцію "Дві культури і наукова революція", яка через декілька днів вийшла друком і трохи згодом була перекладена на багато інших мов, що спричинило широкі і палкі дискусії в різних країнах земної кулі. Головний акцент в лекції було зроблено на тому, що в сучасному світі поглиблюється протистояння між гуманітарною і природничо-науковою культурами, які перетворюються на дві галактики, що невпинно віддаляються одна від одної. Автор наголошував на думці: байдужість представників науково-технічної інтелігенції до мистецтва (гуманітарної проблематики зокрема) є загрозливою як для соціального буття, так і для культури в цілому. Але байдужість гуманітаріїв, митців до наукового знання також приховує в собі значну небезпеку. Гостра, пристрасна зацікавленість проблемою в інтелектуальних колах світу свідчила про її болючу актуальність.

На початку 70-х стала широко відомою і отримала визнання перша книга трилогії відомого американського футуролога, лауреата Нобелівської премії Алвіна Тоффлера "Футуршок" про темпи, масштаби і соціальні наслідки змін та перетворень, породжених науково-технічною революцією (НТР). Матеріали і висновки монографії змусили звернути увагу на очевидне: орієнтація освіти на підготовку вузьких спеціалістів не тільки поглиблює існуючі протиріччя, але й вносить значні деформації в подальший соціально-культурний розвиток.

Саме тому ідея гуманізації освіти віддзеркалила, перш за все, існуючу проблему протистояння Технічного — Гуманітарного, яка була і є предметом дискусій серед філософів, соціологів, психологів, педагогів, митців різних часів та епох. Зацікавленість цією проблемою пояснюється не тільки тим, що в своїй масштабності вона обіймала майже увесь спектр питань людського буття, але і тому, що в її основі завжди лежала ідея пошуку універсальної гармонії.

На хвилях реформування вищої освіти, пошуку шляхів подолання кризових явищ в соціально-культурній сфері ідея гуманізації стала надзвичайно привабливим гаслом та дещо піднесеним і романтизованим закликом до всіх і кожного.

Але з часом ця життєдайна ідея зазнала певної трансформації. Схематично це може виглядати так: Ідея! — Гасло! (80-ті роки ХХ ст.); — Мета! (поч. 90-х років ХХ ст.); — Завдання! (1992—1994(5) рр.); — Одне з завдань ... !? (1995—1998 рр.). — Проблема ... ?! (1998 — ...).

Давня ідея гуманізму завжди приваблювала і приваблює своєю людиноцентристською позицією, яка пройнята людяністю, турботою про благо людини, повагою до її гідності. Саме тому на початку 90-х років ідея "Гуманізація освіти" сприймалася в новонародженій незалежній державі як гасло, що було опозиційним до тієї ідеологічної системи, яка вже стала чужою. Але будь-які гасла дуже швидко втомлюють (і, звісно, перестають сприйматися).

Та все ж, ідея гуманізації освіти вже в своїй назві нещадно виявляла парадоксальність і драматизм ситуації, в якій опинилися сучасна освіта і культура. Суть явища не тільки в тім, що гуманізація освіти мала здійснюватись в умовах "відсутності соціокультурної сприятливості", але й тому, що освіта і культура виявились роз'єднаними і розмежованими настільки, що утворилося хибне, але досить стійке уявлення про можливість їх "незалежного" існування.

Саме тому, що освіта перестала сприйматися як невід'ємна складова культури, вища школа виявилась неспроможною збагачувати культурний генофонд нації. У той же час культура стала поступово втрачати той рівень духовності і освіченості, ту своєрідну відмінність, поза якою войовнича посередність і невігластво претендують вважатися загальною нормою.

Наступний рівень усвідомлення ідеї гуманізації освіти перетворив гасло на Мету, яка (в умовах поглиблення соціально-економічної кризи та знецінення гуманістичних цінностей) орієнтувала на реформування саме тих освітянських засад, згідно з якими система освіти виконувала державне замовлення по відтворенню нової робочої сили, що належить наділити необхідними знаннями в межах потреб певної галузі виробництва.

Таким чином, вища освіта, втративши можливості відтворювати суб'єктів культури (її творців і активних учасників), почала збільшувати кількість людей, які, маючи на озброєнні тільки спеціальні знання, значно посилили руйнівні процеси в культурі, загострили протистояння техніки і природи, матеріального і духовного, індивідуального і суспільного.

Людина не як особистість, а як представник певної професії — такий норматив визначав і, на жаль, в більшості випадків, визначає характер вищої освіти. Формування високоосвіченого професіонала, який є носієм загальнолюдських норм культури і певних національно-культурних традицій — це саме та надмірність, яку наша освіта останні 10-річчя почала здебільшого ігнорувати і без якої вона втратила той гуманістичний потенціал, що і зумовлює сутність ОСВІТИ.

Відновити гуманістичну сутність освіти через її гуманізацію, тобто повернути втрачене за допомогою втраченого, стало тим надзавданням, що неминуче постало перед вищою школою, загостривши проблему пріоритетів, яка з часом звузилась до невиправданої альтернативи: або вузька спеціалізація, що стає формою захисту галузевих потреб; або професіоналізм, що ґрунтується на високих духовних вимірах і забезпечує повноцінне функціонування людини в культурі.

Згодом сталося так, що Мета, при першому до неї наближенні, почала поступово віддалятися, а відтак перестала бути привабливою і перетворилася спочатку на надзавдання, а потім в низку завдань; Завдання — які виявляються структурованими і в процесі роботи збільшують кількість елементів в геометричній прогресії — починають відлякувати своєю масштабністю. Але коли феномен "надзавдання" трансформується в "одне з завдань" відбувається психологічна втрата відчуття стратегії, а згодом і цінності та важливості завдання. Як наслідок виникає ПРОБЛЕМА (и) з безліччю запитань, серед яких питання критеріїв, що виявляють наявність перманентних процесів і ефективну результативність гуманізації освіти, стають центральними.

Проблема полягає в тому, що вища освіта сьогодні перейнялася тими суперечностями і парадоксами сучасності, що вкрай загострили і зіткнули між собою полярно існуючі тенденції: послідовний, чітко означений прагматизм (де все вимірюється і перевіряється вигодою, розрахунком, користю) та ірраціоналізм з його прагненням подолати матерію духом; науково-технічний поступ та жахливі в своїй незворотності процеси руйнації природи, культури, людини; пріоритет технологій, зверхність інженерної думки та відчайдушні намагання довести самостійність і реальність духовного життя.

Виходячи з досвіду, яким XX сторіччя нагородило людство, світ є таким, яким його робить людина. Вона будує його згідно зі своїми уявленнями, вподобаннями, потребами; довкілля, стан і рівень сучасного життя віддзеркалюють ступінь нашої досконалості, нашої людяності. Руйнація навколишнього середовища починається з руйнації людини, її душі. На жаль, ці очевидні істини підтверджені сумною практикою багатьох десятиліть навіть не сприймаються, коли постають в зіставленні з безмежною низкою заплутаних економічних проблем. Та все ж на початку ІІІ тисячоліття необхідно нарешті усвідомити, що саме вища освіта і, передусім, вища технічна освіта має сприяти подоланню загрозливого протистояння матеріального — духовного, розумового — чуттєвого, технічного — гуманітарного, промислового — природного, тимчасового — вічного. В полі цих полюсів наша освіта не тільки не змогла, але і не намагалася послідовно дотримуватись тієї золотої середини, в епіцентрі якої ці класично несумісні реалії дійсності не виключають, а доповнюють одна одну. На власному гіркому досвіді переконуємось, що система навчання, яка постійно тяжіє тільки до тієї групи полюсів, які позначені характеристикою "матеріальний", "розумовий", "технічний", "промисловий", "швидкоплинний" (тимчасовий), не лише програмує жорсткий прагматизм в світоглядних позиціях особистості, але і вносить непоправні деформації в систему ціннісних орієнтацій суспільства.

Соціальний інстинкт самозбереження суспільства, потреба гальмувати процеси духовної руйнації актуалізували вирішення проблеми гуманізації та гуманітаризації національної освіти ... ".

Але чому процеси гуманізації, що набирали значних обертів на початку 90-х рр., почали згасати у 2001—2002 роках? Чому вони гальмуються сьогодні? Який досвід набула вища освіта в період становлення нашої державності?

Над цими та над багатьма іншими питаннями та проблемами розмірковують учасники наших конференцій.

Однією з характерних ознак наших конференцій є та, що в роботі конференцій завжди беруть участь науковці фундаментально-природничих та технічних кафедр нашого університету. Світоглядна, культурологічна, психолого-педагогічна проблематика, яка була і залишається головною тенденцією осмислення соціальної дійсності у всіх її проявах і аспектах, поєднує у науково-дослідницькому просторі наших конференцій учених, педагогів різних поколінь і фахових спрямувань.

Варто згадати ті проблеми, які були темами широких дискусій і обговорень на наших конференціях та не втратили своєї актуальності дотепер. Серед них:

• проблема духовності в контексті сучасного соціокультурного процесу в Україні;
• духовність і технічний прогрес: проблеми гармонізації;
• гуманістичні пріоритети сучасної освіти;
• гуманізм як методологія освіти;
• гуманістична місія освіти;
• національна мова і діалог культур;
• людина в технічному і гуманітарному вимірах;
• творчість як умова розвитку і визначальний фактор освіти в XXI столітті; духовні основи технічної творчості;
• гуманізація технічної освіти як умова формування духовного світу особистості;
• формування творчої особистості: пошуки, проблеми, перспективи;
• культурне середовище: проблеми формування і вплив на особистість;
• екологія і культура;
• роль фундаментальних та технічних кафедр в процесі виховання технічної інтелігенції;
• методика викладання гуманітарних дисциплін у технічному вузі;
• інноваційні методи навчання в просторі освіти;
• виховання як засіб підвищення якості підготовки фахівців;
• природа людини як практична проблема;
• тендерні виміри освіти;
• мистецтво і освіта;
• світська та релігійна духовність;
• університет як центр культури.

Теорія та практика впровадження в життя концепції гуманізації освіти підтверджує — гуманітарна освіта має бути невід'ємною складовою навчально-виховного процесу у вищій школі, оскільки, ґрунтуючись на ідеях гуманізму як світогляді, визначає стиль життя, мислення, якість фахової підготовки.

Аналізуючи результати проведених у ВНТУ науково-практичних конференцій з проблем гуманізації не можна не звернути увагу на те, як ті чи інші ідеї, гіпотези, погляди, пропозиції, висловлені на попередніх конференціях, доповнюються, коректуються, розвиваються, практично підтверджуються у висновках наступних конференцій.

Варто зауважити, що під час роботи наших конференцій ми прагнемо усвідомити і подолати протиріччя, які виникають між теорією і практикою гуманізації освіти.

Тепер хотілось би нагадати назви і основні напрямки роботи попередніх гуманітарних конференцій у ВНТУ:

13—15 жовтня 1992р. Тема: "Проблеми гуманізації технічної освіти" Секції: Людина і культура. Теоретичні та практичні аспекти проблеми. Загальнолюдські цінності та їх значення у вихованні технічної інтелігенції. Проблеми викладання дисциплін українською мовою в технічному вузі. Проблеми гуманізації в процесі викладання фундаментальних, загально-інженерних та спеціальних дисциплін.
6—8 грудня 1994р. Тема: "Гуманізація технічної освіти і проблеми духовності" Секції: Проблема духовності в контексті сучасного соціокультурного процесу в Україні. Національна мова і діалог культур. Формування творчої особистості: пошуки, проблеми, перспективи. Роль фундаментальних та технічних кафедр в процесі виховання технічної інтелігенції. Методика викладання гуманітарних дисциплін у технічному вузі. Культурне середовище: проблеми формування і вплив на особистість.
15—16 жовтня 1996р. Тема: "Проблеми гуманізму і духовності в контексті науково-технічного поступу" Секції: Духовність і технічний прогрес: проблеми гуманізації. Екологія і культура. Гуманітаризація технічної освіти як умова формування духовного світу особистості.
20—21 жовтня 1998р. Тема: "Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти" Секції: Гуманістичні пріоритети сучасної освіти. Творчість як умова розвитку і визначальний фактор освіти в ХХІ столітті. Духовні основи технічної творчості. Творчий характер суспільного ідеалу. Інноваційні методи навчання в просторі освіти.
6—7 червня 2000р. Тема: "Гуманістична місія освіти" Секції: Університет як центр культури. Сучасні засоби масової інформації та нові технології навчання в освіті. Викладання гуманітарних дисциплін в негуманітарних вузах. Світська та релігійна духовність. Постмодерн: наука, культура, духовність.
21—22 травня 2002р. Тема: "Проблеми гуманізму і освіти" 10-річчю АПН України присвячується. Секції: Гуманізм як методологія освіти. Людина в технічному і гуманітарному вимірах. Новітні технології у викладанні в сучасній вищій школі. Психолого-педагогічні аспекти навчання і виховання у вищій школі. Ґендерні виміри освіти. Мистецтво і освіта.
21—23 вересня 2004 року Тема: "Гуманізм та освіта" Секції: Гуманістичні засади сучасної педагогіки та психології. Новітні технології та методики у викладанні гуманітарних дисциплін в сучасній вищій школі. Гуманістичні традиції і тенденції у викладанні технічних дисциплін в сучасній вищій школі. Дистанційне навчання: досвід, проблеми, пошуки. 5. Актуальні проблеми сучасної філософії. Ґендерна проблематика. Історико-культурні і мистецькі знання в процесі формування культурної компетенції майбутніх фахівців. Соціологічні, політико-правові та соціально-економічні аспекти в освіті.
19—21 вересня 2006 р. Тема: "Гуманізм та освіта" Секції: Цінності і цілі освіти. Завдання та проблеми формування національної технічної інтелігенції. Соціально-психологічні, філософсько-культурологічні та ґендерні аспекти університетської освіти. Гуманістична спрямованість та сучасні тенденції мовної підготовки студентів у ВНЗ. Інформаційне суспільство, потреби модернізації освіти, студентське самоврядування у ВНЗ.
10—12 червня 2008 року. Тема: "Гуманізм та освіта" Секції: Гуманістичні орієнтації та пріоритети в сучасній освіті. Проблема набуття загальнокультурного та духовного досвіду в процесі формування спеціаліста. Інноваційні методи викладання гуманітарних наук. Мультимедійні засоби навчання. Гуманістична педагогіка та психологія (теоретичні та практичні аспекти). Ґендер в українському освітньо-культурному просторі. Інтеграція науково-технічних, природничих та гуманітарних знань та проблеми формування спеціалістів нового покоління. Шляхи формування мовної компетентності. Сучасні освітні мовні концепції у національному освітньому просторі.

В сучасних умовах глобалізації, враховуючи темпи зростання науково-технічного поступу та головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти (Болонський процес), необхідно керуватися науковими висновками, що поєднують велику кількість освітян України, як гуманітаріїв, так і науковців фундаментально-природничих та технічних дисциплін. Нагадаю деякі висновки і рекомендації попередніх конференцій, які актуальні дотепер, що підтверджуються практикою навчально-виховного процесу. Реалізація наведених нижче висновків має спрямовувати, на мою думку, подальший прогресивний розвиток як освіти, так і нашої держави:

• стратегічним завданням освіти було і залишається формування розвиненої людини, яка має бути не тільки високоосвіченим професіоналом, але і носієм загальнолюдських цінностей, національно-культурних норм і традицій, суб'єктом і творцем сучасної культури і цивілізації (на вирішення цих завдань спрямовують освіту матеріали і документи Болонського процесу);
• без гуманізації системи освіти і виховання молоді неможливо увійти в європейський світ і цивілізовано взаємодіяти в ньому;
• розуміючи особливу роль системи освіти в глобальному соціокультурному процесі, необхідно долати звужене вузькопрагматичне ставлення до проблеми виховання особистості, орієнтувати освіту на гуманізацію всіх її структур і форм навчання з метою формування творчої, суспільно-активної й відповідальної особистості;
• необхідно зберігати та підтримувати наявний потенціал гуманітарних і суспільних дисциплін у ВНЗ, утримуватись від його обмеження і скорочення, особливо у технічних, де гуманітарні дисципліни відіграють також і функцію противаги розвитку надмірної технократизації мислення студентів;
• університетська освіта має забезпечувати всебічний розвиток людини, бути реальною противагою вузькій спеціалізації фахівця, технізації особистості;
• духовність, культурна компетентність як характеристика сутності людини детермінують якість кваліфікаційних характеристик спеціаліста, визначають ступінь гуманізму фахівця, гарантують збереження світу природи і людини;
• навчально-виховний процес у вузі повинен мати людиноцентристську орієнтацію; освіта повинна збільшувати свій гуманістично-духовний потенціал, щоб зберегти баланс, гармонію між природним і духовним в людині, запобігти можливості антропологічної кризи нашого народу.

Саме філософія людиноцентризму має визначати характер будь-яких реформ та інноваційних змін в освіті, спрямовувати освітянські наукові дослідження.

Переконана в тому, що втілення в практику освітянського життя ідей, науково-обґрунтованих висновків і практичних рекомендацій наших конференцій, буде сприяти формуванню у молоді високих гуманістичних якостей, культури спілкування, фахового професіоналізму, цивілізованого співжиття у світі.